1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

3. Права члена сім'ї має одинока особа.

4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Приватновласницький підхід до регулювання шлюбно-сімейних відносин і пов'язане з ним панування чоловіка в шлюбі були знищені в країні тільки з перемогою революції

(1917 р.). Новий суспільний устрій обумовив і формування нових рис сім'ї.

Особливо велике значення для переформування сім'ї мала правотворча діяльність держави нового формату. Важливо зазначити, що в числі перших законодавчих актів нової влади були декрети про шлюб і сім'ю.

На Україні принцип рівності статей у сімейних відносинах був уперше проголошений у Декретах Ради Комісарів УРСР «Про цивільний шлюб і про ведення книг актів цивільного статуту» та «Про розлучення», що були опубліковані 20 лютого 1919 року. Потім цей принцип був закріплений у Конституції Української РСР, затвердженій 10 березня 1919 року III Всеукраїнським з'їздом Рад. З цього часу втратили юридичне значення будь-які релігійні обряди, пов'язані з одруженням, народженням дитини тощо. Ведення актів цивільного стану передано державним органам, а правове регулювання сімейних відносин стало компетенцією держави. Ці декрети мали важливе значення: вони звільнили сім'ю і шлюб від релігійного впливу і передали регулювання сімейних відносин у ведення державних органів. Установивши для членів сім'ї певні права та обов'язки, держава тим самим регулювала сімейні відносини.

Разом з тим держава визнавала юридичну силу всіх сімейно-правових актів, укладених на території України до ухвали названих вище Декретів. Таким чином були збережені свідоцтва про народження, укладення шлюбу, розірвання шлюбу, смерть, що були видані церковними установами на підставі чинних на той час законів до утворення нових законів або їх відновлення після тимчасової ануляції.

Ці Декрети мали велике значення, оскільки вони стверджували рівноправність жінки і чоловіка у сімейних відносинах, свободу одруження і демократичні умови розірвання шлюбу, рівність батьківських прав матері і батька, спільність майна подружжя, набутого під час шлюбу, обов'язок утримання неповнолітніх та непрацездатних членів сім'ї. Вони спрямовані на виховання у батьків і дітей та інших осіб почуття відповідальності перед сім'єю.

Незважаючи на всі труднощі, які виникли в Україні в 1919 році (громадянська війна, інтервенція тощо), держава приступила до створення СК, проект якого був готовий у серпні 1919 року і навіть опублікований у пресі, але в силу громадянської війни він розповсюдження не одержав і не був навіть опублікований у Зібранні Узаконень Уряду.

До 1926 року Україна у сфері сімейного законодавства керувалася Декретами та іншими нормативними актами.

31 травня 1926 року було прийнято Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти цивільного стану (ЗУ УРСР, 1926, № 67 — 69, ст. 440). Цей кодекс мав три основних відділи: «Про сім'ю», «Про опіку та піклування», «Шлюб» та інші, і закріпив основні принципи сімейного права.

До числа цих принципів перш за все необхідно віднести принцип повної рівноправності жінки в майнових і немайнових відносинах, випливаючих із здійснення прав і обов'язків подружжя в сім'ї. Підставою цією рівноправності послужили економічні перетворення в державі, утвердження цілковитої рівноправності жінки і чоловіка в господарському, політичному й суспільному житті, установлення повної рівноправності громадян у сімейних відносинах незалежно від їх національності, раси і ставлення до релігії. Церква, будучи відокремлена від держави, втратила пануючий вплив на шлюбно-сімейні відносини, сім'я стала будуватися на істинно людських почуттях любові і дружби.

Одержавши тверде закріплення принципу одношлюбності, держава знищила умови, які створювали підстави для проституції і фактично багатоженство, повністю виключила можливість покупати жінку за гроші або інші соціальні засоби держави.

Затвердився принцип охорони батьківських прав і виконання батьками своїх обов'язків виключно в інтересах дітей. Здійснення батьківських прав і обов'язків підкорено вимогам закону, правилам суспільного життя, моральним принципам існуючого суспільства і направлено на виховання дітей, їх фізичний і духовний розвиток.

Найважливішим принципом Сімейного кодексу стала турбота держави про створення сім'ї, що відповідає самим високим моральним якостям вільної людини, охорони інтересів матері і дитини. Для чого Указом Президії Ради СРСР від 8 липня 1944 року було прийнято постанову «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання «Мати — героїня» і заснування ордена «Материнська Слава» і «Медаль Материнства» (ВВЗ СРСР 1944 р. № 37).

З метою дальшого поліпшення охорони материнства і дитинства Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом від 26 березня 1956 року прийняла постанову «Про збільшення тривалості відпусток по вагітності і родам» (ВВР СРСР 1956 № 6). У свою чергу Рада Міністрів УРСР з метою дальшого поліпшення умов праці і побуту жінок, які працюють на підприємствах і установах, прийняла Постанову 29 листопада 1956 року № 1416 «Про дальші заходи допомоги жінкам-матерям, які працюють на підприємствах і в установах» (ЗП УРСР, 1956, № 21 — 22, ст. 224).

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 31 серпня 1949 року вноситься зміна в статтю 121-А Кримінального кодексу про карну відповідальність за відмовлення від приймання на роботу жінок з мотивів вагітності, а також само відмовлення в прийнятті на роботу матерів, які годують груддю (ВВР УРСР, 1949, № 4, ст. 120).

Кодекс 1926 року зберіг правило про встановлення батьківства позашлюбних дітей, підвищив відповідальність батьків за виховання їх, передбачив тільки реєстраційний порядок припинення шлюбу (через ЗАГС), урегулював відносини, пов'язані з усиновленням. Було дане поняття опіки і піклування, їх права і обов'язки.

Названий Кодекс діяв до кінця 60-х років і в нього вносилися лише зміни і доповнення, які диктувалися конкретними обставинами, а також приймалися окремі Постанови і Укази, регулюючі сімейні відносини, тощо.

Окремого поняття сім'ї названий Кодекс не мав, але учасники сімейних відносин, у тому числі і родичі, називалися в окремих статтях. Наприклад, у статті першій учасниками сім'ї названі: діти і батьки, вітчим, мачуха, брати і сестри, дід і баба (статті 29 — 32 ЦК), жінка і чоловік (стаття 121 ЦК), тощо.

Практично до 1970 року в країні діяв Кодекс Законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти цивільного стану Української РСР, 1926 року, із змінами і доповненнями, як у самому Кодексі, так і шляхом прийняття окремих Законів, постанов, Інструкцій на розвиток сімейного права.

Наступним значним етапом у розвитку сімейного права нашої держави було прийняття Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР 29 грудня 1969 року і введення його в дію з 1 січня 1970 року (ВВР УРСР, 1970, Х° 2, ст. 16).

Цей Кодекс уключав 201 статтю і п'ять розділів: Загальні положення; Шлюб; Сім'я; Опіка і піклування; Акти цивільного стану.

Звичайно цей Кодекс значно відрізнявся від Кодексу 1926 р. як по вимогам до шлюбу і сім'ї, так і по оформленню батьківства, материнства, відносинам у сім'ї з урахуванням конкретних обставин, напрацьованої практики в застосуванні старого Кодексу, зміною суспільних обставин у країні.

Завданням нового Кодексу було:

- подальше зміцнення сім'ї, яка ґрунтується на принципах комуністичної моралі;

— побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї;

— виховання дітей сім'єю в органічному поєднанні з суспільним вихованням, у дусі відданості Батьківщині;

— всемірна охорона інтересів матері і дітей та забезпечення щасливого дитинства кожній дитині;

— остаточне усунення шкідливих пережитків і звичаїв минулого в сімейних відносинах;

— виховання почуття відповідальності перед сім'єю.

Усі ці завдання протягом майже 35 років Кодекс в особі держави успішно виконував.

Але не тільки цей Кодекс регулював сімейні відносини, вони регулювалися нормами багатьох галузей права. Так, питання, пов'язані з виплатою членам сім'ї пенсії і допомоги в порядку страхування і соціального забезпечення, з працевлаштуванням тощо, регулюються пенсійним і трудовим законодавством. Одержання спадкового майна — Цивільним кодексом, щодо володіння і користування загальним сімейним житлом — Цивільним і Житловим кодексами і т. ін. Кримінальним і Адміністративним кодексами передбачені адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення трудових і інших конституційних прав підлітків, вагітних жінок, одиноких матерів і т. ін.

У цій роботі немає потреби широко розкривати зміст Кодексу, який утратив чинність з прийняттям нового Сімейного кодексу України — достатньо було дати історичну довідку про нього.

Як у Кодексі 1926 року, так і в Кодексі 1970 року відсутнє визначення сім'ї. В. Ф. Маслов, 3. А. Подопригора, О. А. Пушкін у своїй монографії дають наступне визначення сім'ї. «Сім'я — це природно сформоване в реальному житті об'єднання осіб, які мають у своїй основі добровільний і рівноправний шлюб, споріднення, свояцтво, усиновлення або інші форми відносин між цими особами, які характеризуються спільністю духовного, матеріального життя і їх інтересів, забезпечуючи продовження роду і комуністичного виховання підростаючого покоління. Це соціальний осередок, в якому знаходять своє повне задоволення найбільш глибокі почуття людей».

В юридичній науці, звичайно, під сім'єю, як первинному осередку суспільства, розуміється союз людей чи осіб, заснований на добровільному і рівноправному шлюбі, родичі, свояки, усиновлені або в іншій формі відносин, характеризуючих спільністю життя і інтересів цих осіб (спільним проживанням і веденням спільного господарства) і існуючий у цілях продовження роду і виховання підростаючого покоління.

Таке визначення сім'ї більш правильне, що ми побачимо під час ознайомлення з новим СК.

У Кодексі 1970 року було передбачено застосування міжнародних договорів і угод про шлюб і сім'ю, чого не було в Кодексі 1926 року.

Якщо порівняти визначення сім'ї, дане вченими-юристами за часів радянської влади, і визначення, яке дане в статті З СК України, то воно мало чим відрізняється одне від одного, якщо не брати до уваги, що сім'єю може бути і одна людина.

Ознаками сім'ї в обох випадках є: спільне проживання двох чи більше осіб: подружжя, батьків, дітей, сестер, діда, баби тощо, в одному помешканні; ведення спільного господарства, сімейний побут, єдиний кошторис; наявність між членами сім'ї взаємних прав і обов'язків; спільнота любові і солідарності, тощо.

Сімейним кодексом передбачено не тільки ознака — спільне проживання, притаманне сім'ї, але він передбачає і режим роздільного проживання подружжя (ст. 119 СК),

фактичне співжиття чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу (ст. 74 СК).

Велике значення буде мати правило частини другої статті З СК про переважне право дитини до свого повноліття повернутися, де б вона не знаходилася — у діда, баби, в іншого із батьків. Тобто дитина завжди може повернутися в батьківське помешкання, оскільки право на житлову площу не втрачає. Тут велике значення має закон, який знаходиться в Цивільному кодексі України, зокрема в статтях 401 — 406 (право сервітуту).

У принципі це правило розраховане на той випадок, коли батьки живуть разом, а дитина з якихось причин не проживала з батьками. А як бути, якщо вона ніколи не проживала з батьком, який живе окремо від дружини, з якою проживає їх спільна дитина?

Дуже цікавий приклад по цій ситуації висвітлив районний суд, з яким погодились і Апеляційний і Касаційний суди.

Так, К., яка діяла в інтересах малолітньої дитини, звернулася до суду до М., яка також діяла в інтересах своєї малолітньої дитини 3-х осіб про визначення особи такою, що не користується правами, що виходять з договору найму, а до цього М. звернулася до суду в інтересах малолітньої дитини до К. про відкриття договору окремого найму на кімнату.

При цьому вона вказувала, що знаходиться в зареєстрованому шлюбі з К., від якого мають спільну доньку і яка була зареєстрована за місцем проживання батька (подружжя жили роздільно).

Оскільки донька була маленька і потребувала материнської турботи, то вона проживала з нею. Зараз виникла потреба виділити дитині житлову площу і поселити до батька, тобто там, де вона була зареєстрована.

Відповідачка (колишня дружина К.) позов не визнала і подала свій, в якому просила суд визнати дитину такою, що не проживала в квартирі, а отже, не набула права на житло.

Опікунська рада визнала право доньки на житло.

Рішенням районного суду міста Харкова був задоволений позов К. про визнання дитини такою, що не користувалася житловою площею. А отже, і не має права вимагати поділу квартири.

При цьому суд виходив не із сімейних правил, а житлового законодавства, відповідно до ст. 65 якого рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням набувають лише особи, що вселилися в нежиле приміщення. Безперечно було встановлено, що малолітня донька на спірне житло ніколи до батька не поселялася.

Погоджуючись з такими висновками районного суду, апеляційний суд доповнив підстави задоволення позову, зіславшись на частину першу статті 160 СК України про те, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Касаційний суд не знайшов підстав для відкриття касаційного провадження, тобто погодився з висновками районного і апеляційного судів. Автор коментарю до Сімейного кодексу стверджує, що дитина особисто або через опікуна має право вимагати поселення в помешкання того із батьків, з ким вона ніколи не проживала.

Хто в цьому випадку правий, теоретик чи суд, який застосовує закон? Мабуть, цей спір повинен бути вирішений Верховним Судом шляхом тлумачення закону, яке

обов'язкове для судів нижчого рівня.

Характерна риса сім'ї - охоче і добровільно, без натиску іззовні виконання її членами сімейних обов'язків. Між тим на сім'ю покладає обов'язки і суспільство, яке зацікавлене не в тому, щоб у сім'ї були створені умови, які б забезпечували одержан-

ня дітьми освіти, опанування моральності поведінки в сім'ї, суспільстві і перш за все підготовка дітей до праці.

Духовно-емоційний союз подружжя зміцнюється також їх любов'ю одне до одного як батьками. Жінка обирає собі не тільки чоловіка-товариша, але й батька майбутніх своїх дітей. Про виховне значення батьківської любові добре сказав великий педагог Макаренко: «Якщо ви бажаєте народити громадянина і при цьому обійтися без батьківської любові, — будьте ласкаві, попередьте суспільство про те, що ви бажаєте зробити таку гидоту. Люди, які виховані без батьківської любові, часто скалічені люди».

Моральний обов'язок дітей — виконувати вимоги батьків, слідувати вибраними ними формами виховання і навчання. На дорослих дітей покладається обов'язок поважати своїх батьків, проявляти турботу, як морально, так і матеріально, тобто з'являється зворотний зв'язок.

Велике значення в житті сім'ї мають узи братерства, прихильність між дітьми, яка перетворюється в почуття взаємної відповідальності за долю кожного. А там, де люди з'єднані дружбою і любов'ю, вони завжди охоче турбуються один про одного, погоджують свої дії, подають допомогу і підтримку.

Із подібних відносин і створюються моральні обов'язки всередині сім'ї, які розділяються на подружні і сімейні. Специфічний подружній обов'язок не тільки виховувати дітей, проявляти турботу один про одного, створювати економічні передумови для утримання сім'ї — ай додержання взаємної вірності в шлюбному житті.

Сучасна сім'я, образно кажучи, являє собою закінчений цех усього матеріального і морального виробництва. У ній відбувається споживання значної долі суспільного багатства. У зв'язку з цим сім'я стає дзеркалом даного устрою. По тому, що споживає сім'я, які потреби її характеризують і як вона їх задовольняє, можливо робити висновок про суспільство, в якому проживає сім'я: ворог воно чи товариш сім'ї, турбується воно про її щастя, добробут чи ні, на який рівень культури, економіки воно піднялося.

Наше суспільство створює умови для задоволення перш за все тих потреб, які забезпечують здоровий фізичний розвиток людей.

Проте сьогоднішня сім'я не тільки споживаючий осередок суспільства, але й «творчо- виробничий» союз. Вона виплачує свій борг суспільству підготуванням молодих людей, активних будівників молодої незалежної країни.

Виховуючи дітей, сім'я виконує роботи величезного суспільного і державного значення. У ній дитина одержує перші уроки життя, одержуючи навички поведінки і елементи світогляду. Можна сказати, що батьки в своїй дитині закладають фундамент майбутньої людяної особи. І від якості цього фундаменту залежить міцність збудованих у подальшому надбудов.

Із здобуттям незалежності Україна проголосила всебічне забезпечення прав і свобод людини найвищою соціальною цінністю, що закріплено в Конституції. Реальне втілення норм Основного Закону в життя активно включило наше суспільство в процес міжнародного співробітництва у сфері забезпечення прав людини.

Актом міжнародного визначення України як демократичної правової держави стало прийняття її 9 листопада 1995 року до країн — членів Ради Європи та ратифікація Верховною Радою України Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини та протоколів до неї.

Європейська Конвенція про права людини були прийнята 4 листопада 1950 року в Римі.

Стаття 8 з цієї Конвенції записала: «Кожен має право на повагу до свого особистого і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції».

Контролюючим органом Конвенції став Європейський Суд з прав людини — у рі-

шеннях, які ним приймалися, було детально роз'яснено кожну статтю Конвенції, у тому числі і статтю 8. Ці рішення становлять систему прецендентного права Європейського Суду. Отже, рішення Суду можуть використовуватися не тільки у правотворчій, але

Й у правозастосовчій діяльності держави, судів.

Із практики Суду випливає, що поняття сімейного життя у світлі Конвенції охоплює ширше коло, ніж звичайні формальні, законно оформлені стосунки. У вирішенні справ Суд брав до уваги суть відносин, не обмежуючись формальними зв'язками, і забезпечував їх ефективний розвиток.

Принцип поваги до сімейного життя не включає права особи на створення сім'ї через одруження чи народження дітей. Проте право на таку повагу може передбачати визнання державою вже створеної сім'ї. Відповідно, цей принцип не передбачає права особи на припинення сімейних стосунків, зокрема права партнерів у шлюбі на розлучення, хоча ефективне використання права на сімейне життя може передбачати, щоб держава передбачила можливість припинення можливих аспектів сімейних стосунків, якщо це необхідно для захисту інших членів сім'ї.

Поняття сімейного життя у світлі Конвенції не обмежується формальними стосунками. Хоча саме вони, як правило, потрапляють до сфери регулювання статті 8. Проте Суд звертає особливу увагу на суть стосунків і не розглядає на відповідність статті 8 справи, пов'язані з фіктивними шлюбами, укладеними з метою, наприклад, отримання громадянства тієї чи іншої країни.

Перспективні сімейні стосунки, тобто стосунки між нареченими, можуть бути визнані як такі, що захищені статтею 8, якщо їх наявність достатньо встановлена. Якщо стосунки між батьками дитини мали неформальний характер, визначення, чи потрапляють вони до сфери сімейного життя, залежатиме від фактичних обставин. Значення матимуть як стабільність таких стосунків, так і наміри сторін. Той факт, що чоловік та жінка мешкали разом, є недостатнім для визнання існування сімейного життя.

На засаді аналізу стосунків між батьками і дитиною після розлучення батьків (якщо дитина залишилася у матері) суд може дійти висновку, що сімейні відносини збереглися. Таким чином держава повинна поважати право батька на контакти з дитиною.

Розширення сфери захисту Конвенції на неформальні шлюби, Суд визнав можливість існування сімейних зв'язків між батьком і дитиною, народженому у такому неформальному шлюбі, а також між матір'ю та її позашлюбною дитиною. Оскільки не існує критеріїв визначення реальності таких зв'язків, Суд у своїй практиці спирався на аналіз їх суті.

У разі усиновлення між усиновленими та їх усиновителями виникають сімейні стосунки, що захищаються статтею 8.

Істотним елементом сімейного життя є право осіб жити разом з метою нормального розвитку стосунків. Ефективне використання права на повагу до сімейного життя передбачає право батьків на певну владу над дітьми: право вирішувати, де дитина повинна проживати, яку освіту має здобути, та інші подібні рішення. Проте така влада батьків може вступати в конфлікт з індивідуальними правами дитини, захищеними Конвенцією. Таким чином поступово значення права батьків на певну владу над дітьми як аспект сімейного життя зменшується. Так, у справах про опіку дедалі частіше бажання дитини визнаються більш вагомими ніж бажання батьків (про що буде сказано детальніше в подальшій роботі).

Історично проблематичним завжди було питання про підстави виникнення сім'ї. На всіх етапах розвитку суспільства традиційно вважалося, що сім'ю створює лише

шлюб, кровне споріднення та інше.

Так, відповідно до Енциклопедичного словника сім'я - це створена на шлюбі або

кровній спорідненості невелика група, члени якої пов'язані спільністю побуту, спільною допомогою і моральною відповідальністю. У первісному суспільстві коло осіб, між якими вирішувалися статеві відносини (колективний шлюб, парний шлюб). Як стійке об'єднання сім'я виникає з розпадом родового устрою. Перша історична форма моногамії — патріархальна сім'я (управлялася батьком, включала його покоління із їх жінками і дітьми, а також домашніх рабів). Капіталістична індустріалізація зруйнувала зв'язок сім'ї з домашнім виробництвом, залишивши у неї із економічних функцій лише організацію побуту: більшість сімей стало складатися з подружжя та їх дітей (нуклерна сім'я). У капіталістичному суспільстві, в якому приватно-власницькі відносини сприяють розповсюдженню шлюбів по розрахунку (користі), діють дві протилежні тенденції: поновлення сім'ї на підставі промислового і культурного прогресу (перетворення сім'ї в морально-правовий союз жінки і чоловіка) і її дезорганізація (ріст сімейних колізій, значна кількість розірвання шлюбів). У радянський період сімейні відносини звільняються від настанов старого суспільства (власницького права впливу церкви кастових, класових і національних забобонів). Переважна більшість шлюбів реєструвалася за вибором майбутнього подружжя, а сімейні відносини характеризувалися їх рівноправністю.

У незалежній Україні, як країні з демократичним устроєм також сім'я створюється перш за все на шлюбі чоловіка і жінки, їх дітей та інше.

За новим СК сім'я може бути створена і з інших підстав, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Професор І. Жилінкова, коментуючи поняття «інших підстав, які не заборонені законом, і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства», пропонує в частині 4 статті З СК закріпити, що «сім'я створюється на підставі шлюбу, фактичного шлюбу, кровного споріднення, усиновлення та прийняття до сім'ї на виховання», тобто вона слова «жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю без реєстрації» шлюбу, пропонує замінити старими поняттями: «фактичний шлюб», «співмешканці» та ін.

При цьому науковці вживають поняття фактичного співжиття чоловіка і жінки, як конкубінат — «позашлюбне співжиття», яке є не короткочасним, «а тривалим співжиттям. Така фактична сім'я характеризується відсутністю формальних перешкод до шлюбу. Неможливо говорити про створення сім'ї, якщо чоловік або жінка в такій конкубінації одружені в першому не розірваному шлюбі. Таке проживання професор 3. В. Ромовська називає «приватним життям», яке не може бути назване сімейним життям і мати будь-які права і обов'язки відносно людей.

У відповідь на запитання: «Який правовий статус майна набутого чоловіком та жінкою, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, якщо чоловік у цей час перебуває у шлюбі з іншою жінкою?», слід звернутися до такого.

Приклад. Чоловік перебуває у шлюбі та, не розлучившись із дружиною, починає проживати з іншою жінкою однією сім'єю та придбаває квартиру. Питання: до спільної сумісної власності чоловіка та дружини або чоловіка та жінки потрапляє придбана квартира? Чию згоду повинен витребувати нотаріус для посвідчення правочину у разі відчуження чоловіком цієї квартири? Кому віддається пріоритет, дружині або жінці та з яких підстав? Професор 3. В. Ромовська дала таку відповідь: «Відповідно до ст. З СК не вважається сім'єю спільне проживання жінки та чоловіка за умови, що хтось з них перебуває формально (а можливо, і не лише формально) у шлюбі з іншою особою.

У цій ситуації особливий правовий режим майна набутого ними за час спільного проживання буде визначатися нормами Цивільного кодексу: необхідно буде довести участь працею чи коштами у придбанні цього майна.

Якщо, наприклад, такий чоловік оселився у квартирі жінки, йому, в разі спору, треба буде довести, що певне майно є спільною частковою власністю, тобто свою

участь у його придбанні.

Оскільки у цій ситуації діє інша презумпція: майно, що є у квартирі жінки, є її май-

ном, якщо, звичайно, не буде доведено протилежного.

Якщо, наприклад, ця жінка забажає продати квартиру, у якій вони мешкають, згода цього «чужого чоловіка» не потрібна. Адже він не має не лише права власності, а й сервітуту (права на користування) на її квартиру.

У цій ситуації вони реалізували своє право на особисте життя, а не на створення сім'ї.

Це перше право, відповідно до закону, не має застережень.

На продаж квартири його дружиною він має дати згоду, оскільки перебуває з нею у шлюбі, незалежно від якості відносин між ними» («Юридичний радник», 2005, № 2, ст. 53).

Між іншим, незважаючи на те, що так зване приватне (особисте) життя між чоловіком і жінкою, які або обоє знаходяться в першому шлюбі, або один, порушують подружню вірність, стаття 8 Конвенції вказує на право на повагу до нього, сімейного життя. Тобто становлять поряд ці два різних поняття.

Право особи на повагу до приватного життя включає її здатність визначати свою особистість: обирати ім'я, спосіб одягатися, сексуальну належність.

Європейський Суд, у свою чергу, розширив, хоча і не дав поняття приватного життя, вивівши його за рамки лише особистого життя, яке охоплює захищеність персональних даних та право на усамітнення, та включивши в це поняття право особи на встановлення і підтримання стосунків з іншими людьми. Свобода об'єднуватися з іншими є соціальним аспектом приватного життя. Суд визначив, що поняття приватного життя охоплює також фізичну та моральну цілісність особи, включаючи сексуальне життя.

Звідси слід зробити висновок, приватне життя, засноване заміжніми (жонатими) між собою, не можна назвати сім'єю, хоча вона має всі ознаки сім'ї.

Але, якщо вільні від шлюбних уз чоловік і жінка створюють сім'ю, то вона буде захищатися державою як шлюбна сім'я в матеріальному спорі, — діти в такому шлюбі будуть мати статус позашлюбних.

Сім'єю вважається і жінка, яка проживає одна з дитиною чи з декількома, народженими не в шлюбі. Таких жінок називають зазвичай одинокими матерями. Сім'єю також буде називатися і жінка, яка залишилася з дитиною (дітьми) після розлучення, після смерті чоловіка. Такий же статус може одержати і батько. У першому випадку або ж усвідомлене народження дитини без батька, або ж помилка юності, в іншому — розлучення або смерть. Це так звані біологічні матері.

Існує і закріплене в законі соціальне материнство: усиновлення, договір про сурогатне материнство. Право на усиновлення за українським законодавством мають і одинокі жінки, чого за часів радянської влади дозволено не було.

Спірним залишається висновок про те, що права члена сім'ї має одинока особа (частина 3 статті З СК). Немає в правовій літературі підтвердження такого висновку. Це помилка законодавця або ж особи, яка запропонувала цей термін, з часом цей висновок буде виключений із статті, оскільки неможливо одну людину віднести до Поняття сім'ї з тим визначенням сім'ї, про яке було обговорено, де ж тут «груповий союз», «піклування одне про одного», «єдиний кошторис» тощо.

Сім'ю можуть складати і родичі, навіть наречена, якщо між періодом подачі заяви про реєстрацію шлюбу і до реєстрації (а він може бути біля одного року), між нею

І нареченим виникають стосунки, які підпадають під ознаки сім'ї (спільне проживання,

ведення господарства, єдиний кошторис, піклування один про одного та інше).

Родичі, які створюють сім'ю, поділяються на дві групи: ті, що є у прямій лінії споріднення, та ті, що є у побічній лінії споріднення.