Глава 17

РОЗДІЛ IV ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ

ГЛАВА 18 УСИНОВЛЕННЯ

ПОНЯТТЯ УСИНОВЛЕННЯ (СТАТТЯ 207 СК)

1. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого

статтею 282 цього Кодексу.

2. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення

стабільних та гармонійних умов її життя.

У нашій країні сотні тисяч дітей виховуються без батьків і стільки ж у неповних сім'ях, в сім'ї, де одна мати або батько, які залишилися одинокими з різних причин (розірвання шлюбу, народження дитини поза шлюбом, смерть одного з батьків тощо).

У зв'язку з чим у двох батьках або одному з них має потребу значна частина дитячого населення. Тим більше, що жоден дитячий заклад не в змозі замінити дитині батька, матір, особливо матір. Вихованці закладів інтернатного типу, дитячих будинків не тільки відстають від своїх ровесників, але й мають специфічний шлях розвитку. Маленькі діти в'ялі, апатичні, недовірливі. У них знижена пізнавальна активність, слабкі емоції, не виникає прихильності до дорослих. Не меншу занепокоєність викликають дефекти сімейного виховання, що здійснюється однією матір'ю. Усе це разом узяте пояснює, чому всиновлення, тобто влаштування дитини в сім'ю, слугує реальним інструментом охорони інтересів дитини.

Але для усиновлення мало мати дитину, необхідно мати особу, яка бажає придбати батьківські права в повному обсязі. Відсутність дітей, неможливість їх мати викликає у багатьох подружжів велике бажання усиновлення.

Якщо бездітні подружжя бажають стати батьками, вони керуються найприроднішими, добрими помислами. Те саме відбувається, коли одинока жінка бажає шляхом усинов-лення стати матір'ю. Але в тому і в іншому випадках головне не тільки і не стільки почуття дорослої людини, скільки бажання зробити щасливою дитину.

Усиновлення — складне правове явище, з яким закон пов'язує виникнення між уси-новителем і усиновленим правових відносин, аналогічних тим, що існують між батьками і дітьми. Тому усиновлення, засвідчене в установленому законом порядку, є такою ж за своєю юридичною силою основою виникнення батьківських прав і обов'язків, як і походження дітей від батьків.

Основна мета усиновлення — це створення дітям, які лишилися з тих чи інших причин без піклування з боку своїх біологічних батьків, найкращих умов виховання в сім’ї усиновителя ; За нині діючого сімейного законодавства допускається усинов-лення не тільки неповнолітніх дітей, але й повнолітніх.

Усиновлення в Україні законодавчо було закріплено Кодексом законів про сім'ю,

опіку, шлюб і актами громадянського стану Української PCP (ЗУ УПСП 1926 p.

№ 67-69, ст. 440).

Відповідно до статті 38 цього Кодексу можна було усиновляти лише неповнолітніх осіб, крім випадків усиновлення приймаків, яких можна усиновлювати й тоді, коли вони досягли повноліття. Усиновителями могли бути громадяни обох статей, повнолітні та не позбавлені батьківських прав судом або права бути опікунами. Усиновлення проводилося на прохання усиновителя органом опіки і піклування за місцем проживання усиновителя з наступною реєстрацією в органі реєстрації актів громадянського стану.

Новий Кодекс про шлюб та сім'ю Української PCP, прийнятий 29.12.1969 p. (ВВР УРСР 1970 р. № 2, ст. 16), містив новий порядок усиновлення, чітку, розроблену систему цього усиновлення. Усиновлення проводилося за рішенням виконавчого ко-мітету районної чи міської ради депутатів трудящих на прохання особи, яка бажає усиновити дитину. Усиновителем міг бути кожний повнолітній дієздатний громадянин» не позбавлений батьківських прав.

Щоб усиновлення цілком відповідало своєму призначенню, воно повинно було провадитися виключно в інтересах дитини.

Неповнолітня дитина, яка досягла 10 років, повинна дати згоду на своє усиновлення (ст. 102 - 104 КпШС).

Як згідно з першим, так і відповідно до другого кодексу судовий порядок усинов-лення виключався.

Потім Законом України «Про внесення змін і доповнень...» від 30.01.1999 р. було встановлено судовий порядок усиновлення.

Нині діючий Сімейний кодекс України містить у собі судовий порядок усинов-лення і низку положень, що були прийняті на основі міжнародного законодавства: «Про міжнародне приватне право», Конвенції про права дитини (набрала чинності в Україні з 27.09.91), Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (між країнами СНД), Протоколу до неї (17.09.1999 p.), Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08J2003 р. № 1377, Положення про державний департамент з усиновлення та захисту прав ди-тини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2006 р. № 367 та інших нормативних актів.

Основним законодавчим актом, регулюючим усиновлення, є Закон України «Про охорону дитинства» (ВВР, 2001, № ЗО, ст. 142), а також розділ IV, глава 5 Цивільного процесуального кодексу України «Розгляд судами справ про усиновлення».

Оскільки усиновлення має на меті охорону інтересів дитини, воно знаходиться під контролем держави.

Так, відповідно до ст. 20 Конвенції про права дитини: «Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишитися в такому оточенні, має право ка особливий захист і допомогу, що надається державою».

Також у ст. 21 Конвенції передбачається, який догляд повинен здійснюватися щодо дитини, позбавленої батьківського піклування, яким способом і хто повинен здійсню-вати і контролювати; «Держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування

системи всиновлення, забезпечують, щоб найкращі інтереси дитини враховувалися

в першочерговому порядку, і вони:

а) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволялось лише компетентними влас-тями, які визначають згідно із застосовуваним законом і процедурами та на підставі всієї інформації, що має відношення до справи і достовірно, що всиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів і якщо потрібно, заінтересовані особи дали свою усвідомлену згоду на всиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною;

б) визначають, що всиновлення в іншій країні може розглядався як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або

в сім'ю, яка могла б забезпечити її виховання або всиновлення, і якщо забезпечення

якогось придатного догляду в країні походження дитини є неможливим;

в) забезпечують, щоб у випадку всиновлення дитини в іншій країні застосовувалися

б такі ж гарантії і норми, які застосовуються щодо всиновлення всередині країни;

г) вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у випадку

всиновлення в іншій країні влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фінансових вигод, пов'язаних з цією особою;

д) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхом укладання

двосторонніх і багатосторонніх домовленостей або угод та намагаються на цій підставі

забезпечити, щоб влаштування дитини в іншій країні здійснювалося компетентними

властями чи органами».

На виконання взятих зобов'язань, передбачених Конвенцією і яку Україна ратифікувала Верховною Радою, був прийнятий Закон «Про охорону дитинства» (№ 2402-Ш), в якому держава взяла на себе піклування про дітей, які залишилися без батьківської опіки та однією з умов виховання взятого зобов'язання вона (держава) бачить в установленні усиновлення, яке повинно бути проведено в інтересах дітей України.

Першочергові завдання по усиновленню дітей поставлені в статті 24 цього Закону: «Усиновлення допускається виключно в інтересах дитини України відповідно до закону».

Усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами про-вадиться, якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України.

Переважне право серед інших іноземних громадян на усиновлення дитини, яка є громадянином України, мають іноземні громадяни країн, які уклали міжнародні договори з Україною про усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Порядок передачі дітей на усиновлення, а також здійснення контролю за умовами їх проживання і виховання в сім'ях усиновителів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Посередницька комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян України або громадян інших держав забороняється законом.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, передача дітей на виховання та спільне проживання в прийомні сім'ї або дитячі будинки сімейного типу, а також положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Працівники закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які здійснюють виховні функції, у разі вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням зазначеної роботи, притягаються до дисциплінарної відповідальності

у порядку, установленому законом.

Контроль за умовами виховання і проживання для дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, у сім'ях опікунів (піклувальників, усиновителів) у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім'ях покладається на органи опіки та піклу-вання, центри соціальних служб для молоді або інші спеціально уповноважені органи (ч. 13 ст. 24 із змінами, унесеними згідно із Законом № 3109~Ш від 07.03.2002 р.).

Як бачимо, питання усиновлення дітей завжди було виключно важливим актом як для самих дітей, так і для їх майбутніх батьків, а також і суспільства в цілому, у зв'язку з чим до їх вирішення суди повинні відноситися з великою відповідальністю, суворо дотримуватися правових норм як міжнародних, так і національних, які регулюють усиновлення.

Частиною 2 ст. 207 СК визначена головна умова усиновлення: додержання найвищих інтересів дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Для виконання цієї головної умови усиновленню повинно передувати знайомство претен-дента на роль усиновлювача з умовами життя дитини, навіть коли він член сім'ї не-повнолітнього (наприклад, вітчим, мачуха). Предметом спеціального вивчення завжди є особа майбутнього усиновлювача, його можливість бути дійсним вихователем. При цьому, якщо дитина усиновлюється сторонньою їй особою, така перевірка відрізняється особливою ретельністю.

Розгляд заяв про усиновлення здійснюється згідно з правилами Цивільного про-цесуального кодексу України (розділ IV, глава 5) окремим провадженням.