Особливістю правового становища подружжя є те, що вони, з одного боку, виступають як самостійні суб'єкти права, а з іншого - є членами подружнього союзу, права та обов'язки яких тісно переплетені. Ця подвійність правового становища подружжя позначається і тоді, коли подружжя виступають в якості учасників різного роду зобов'язань.
Кожен із подружжя може мати свої власні зобов'язання. Наприклад, до вступу в шлюб один з подружжя міг придбати ка-де-або майно з обов'язком наступною поетапної сплати покупної ціни. Хоча сплата грошей за куплену раніше річ здійснюється вже в період шлюбу, таке зобов'язання поширюється тільки на чоловіка, бере участь в операції, і повинно проводитися за рахунок його коштів (якщо подружжя не домовилися про інше). Або, наприклад, в період шлюбу один із подружжя одержує майно в дар. Природно, що права з даного зобов'язання виникають тільки у самого обдаровуваного, а не у його дружина. Крім цього, кожен з подружжя в період шлюбу може укладати від свого імені будь-які угоди щодо свого майна.
Свої особисті зобов'язання кожен з подружжя повинен виконувати самостійно. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання чоловік-боржник несе самостійну майнову відповідальність. При цьому іноді виникає необхідність стягнути майно боржника для того, щоб з його вартості задовольнити вимоги кредиторів. Сімейне законодавство містить спеціальну норму, регламентують щую порядок звернення стягнення на майно подружжя.
За зобов'язаннями одного з подружжя визиску-ня може бути звернено лише на його роздільне майно і на частку у спільній сумісній власності подружжя, яка належала б йому при поділі цього майна.
Стягнення може бути звернено на все майно, яке є спільною власністю подружжя, якщо рішенням суду встановлено, що зобов'язання одного з подружжя було видано в інтересах усієї сім'ї і одержане за зобов'язанням використано на її потреби
(1 квітня, 2 ст. 31 КпШС України) Таким чином, перш ніж звертати визиску-ня на майно одного з подружжя, необхідно з'ясувати, що входить до складу такого майна. Стягнення може звертатися на майно, щодо якого є документи, що підтверджують його приналежність саме тому з подружжя, який є боржником за зобов'язанням (договори позики, купівлі-продажу, дарування, свідоцтва про спадкування певного майна і т. д.). Стягнення може бути звернено також на частку дружина-боржника в спільному майні подружжя. Для цього необхідно визначити і виділити його частку із спільного майна.
Інакше вирішується питання, коли учасниками зобов'язань виступають обидва з подружжя. У цьому випадку права та обов'язки виникають у них обох. Наприклад, подружжя може в період шлюбу укладати договори позики, купівлі-продажу, міни і т. д. У разі невиконання або неналежного виконання загального зобов'язання кредитори можуть ставити питання про звернення стягнення на все майно подружжя, як загальне, так і роздільне.
Звернення стягнення на спільне майно подружжя може здійснюватися у разі, коли учасником зобов'язання виступав один з подружжя, але це зобов'язання було видано в інтересах усієї сім'ї і одержане за зобов'язанням було використано на її потреби (ч.2 ст, 31 КпШС України). Наприклад, учасником договору позики виступав один з подружжя, однак за отримані гроші був придбаний житловий будинок, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
Аналогічно вирішується питання і в разі вчинення злочину одним з подружжя. Сімейне законодавство встановлює спеціальне правило на цей рахунок.
При відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином одного з подружжя, стягнення може бути звернено на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, якщо вироком суду у кримінальній справі встановлено, що це майно було придбано за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом.
(Ч. Зст. 31 КпШС України) Дане правило встановлено для того, щоб уникнути приховування майна, здобутого злочинним шляхом, від стягнення кредиторів. Тому, якщо один з подружжя вчиняє злочин і за рахунок отриманих в результаті цього коштів набуває майно, яке використовується обома подружжям, що підтверджується вироком суду, на таке майно також може бути звернено стягнення. Стягнення звертається попри те, що майно, придбане в період шлюбу, входить до складу загального і інший чоловік не має відношення до скоєного злочину.
До законодавчого закріплення інституту шлюбного контракту питання звернення стягнення на майно подружжя регулювалися в строго нормативному порядку. Тепер подружжя можуть на свій розсуд вирішити багато аспектів цього питання. У п.2 Порядку укладення шлюбного контракту, затвердженого КМ України 16.06.1993г., Сказано, що в шлюбному контракті можуть вирішуватися питання про порядок погашення боргів подружжя за рахунок їх спільного чи роздільного майна. Наприклад, подружжя може включити до шлюбного контракту умову про те, що за боргами одного з подружжя, які виникли до або в період шлюбу, подружжя відповідатиме спільно із загального майна (або в рівній мірі, або кожен у певній частці). За взаємною домовленістю між подружжям борги одного з них можуть бути виплачені з майна, яке належить іншому дружину, і т. д.
Питання погашення загальних і особистих боргів подружжя найтіснішим чином пов'язані з правами та інтересами третіх осіб - кредиторів, тому при складанні умов шлюбного договору в цій частині необхідно діяти вкрай обережно. Так, не може бути включений у шлюбний контракт пункт, відповідно до якого стягнення не може бути звернено на спільне майно подружжя, якщо це майно було видобуто в результаті вчинення злочину іншим чоловіком. Не можуть дружини сво-їм угодою обмежувати розмір своєї відповідальності перед третіми особами в порівнянні з тим, який встановлено законодавством України, і т. п.