При виконанні судових рішень, не пов'язаних з основною діяльністю банку-банкрута, дії державного виконавця регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а не Законом «Про банки і банківську діяльність».
Це підтверджує і судова практика, зокрема такий висновок зробив ВГСУ, що розглядав спір між уповноваженим ліквідатора банку і державним виконавцем. Суть спору полягала в наступному. Уповноважений ліквідатора акціонерного комерційного банку звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця (який стягував за рішенням суду з банку майно та суму коштів за неоплачену банком оренду приміщень), посилаючись на те, що всупереч пункту 7 статті 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність »державний виконавець своєю постановою наклав арешт на транспортні засоби банку і оголосив про заборону їх відчуження. Уповноважений ліквідатора просив суд скасувати зазначену постанову як незаконну. Трохи пізніше уповноважений ліквідатора доповнив заявлені раніше вимоги і на тих же підставах просив скасувати постанову державного виконавця про арешт коштів банку.
Уповноважений ліквідатора в суперечці робив акцент на пункті 7 статті 91 Закону «Про банки і банківську діяльність», згідно з яким: «З дня Прийняття решение про відклікання ліцензії та призначення ліквідатора ... скасовуються арешт, накладення на майно (в тому чіслі на Власні кошти банку на его Рахунка) банку, чи Другие обмеження Щодо Розпорядження его Майні. Накладення новіх арештів або других обмежень Щодо Розпорядження Майном банкрута НЕ допускається ». Вказуючи на цю норму, уповноважений ліквідатора акцентував увагу суду на те, що державний виконавець не мав законного права приймати постанову про накладення арешту на майно та грошові кошти банку.
У відносинах, які не пов'язані з основною діяльністю банку, банк виступає як звичайна юридична особа
Однак суди всіх інстанцій судової вертикалі визнали дії держвиконавця відповідними законодавству України. Зокрема, ВГСУ звернув увагу уповноваженого ліквідатора на те, що у відносинах, які не пов'язані з основною діяльністю банку, останній виступає як звичайна юридична особа. Глава 16 Закону України «Про банки і банківську діяльність» регулює питання, що стосуються правових підстав ліквідації та особливостей ліквідації банку в разі його неплатоспроможності, призначення ліквідатора та наслідків призначення ліквідатора банку.
Приймаючи рішення, суди виходили з того, що дії державного виконавця щодо винесення оскаржених постанов були спрямовані на виконання рішення господарського суду про відшкодування банком збитків, заподіяних несплатою експлуатаційних витрат та орендної плати. Дане питання регулюється Законом України «Про виконавче провадження» і не пов'язаний з діяльністю банку-банкрута, а тому виконання судових рішень, які не пов'язані з основною діяльністю банку-банкрута, здійснюється на підставі Закону «Про виконавче провадження».
При винесенні рішення суд, відмовляючи в задоволенні касаційних вимог, зазначив, що дії державного виконавця щодо винесення оскаржених постанов були спрямовані на виконання рішення господарського суду про відшкодування збитків, заподіяних несплатою експлуатаційних витрат та плати за користування приміщенням. При цьому суд звернув увагу на те, що дані відносини не пов'язані з основною діяльністю банку-банкрута, а тому вони регулюються Законом «Про виконавче провадження», а не Законом «Про банки і банківську діяльність».
ВИСНОВОК:
Таким чином, при виконанні судових рішень, прийнятих з питань, які не пов'язані з основною діяльністю банку-банкрута, дії державного виконавця мають регулюватися Законом «Про виконавче провадження», а тому накласти арешт на майно та рахунки банку можливе навіть у разі, якщо призначений ліквідатор.