Как я могу осуществлять своё права по 13 ст. Конституции?
250 грн.
Вопрос решен
12.03.2020 07:33
Андрей, Херсон
Ответы юристов
Доброго дня.
Народ не виступає безпосередньо суб’єктом права власності у цивільно-правових відносинах. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Які в свою чергу призначаються обраними органами - парламентом та президентом. Теоретично, у разі невдоволення народу результатами діяльності державних органів він (народ) має право висловити недовіру обраним (які в свою чергу призначили керівників органів державної влади).
«Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією», фактично право власності Українського народу закріплене в Конституції є лише на папері. На практиці право власності Українського народу здійснює держава і органи місцевого самоврядування через свої органи. Як приклад візьмемо землю. В кадастровій карті вся земля комусь належить: приватним власникам, державі, територіальним громадам, підприємствам. За народом не записано нічого, як за власником. Ця думка щодо «паперовості» права власності Українського народу показує стаття 14 Конституції, яка зазначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Як бачимо, набуття права власності та його реалізацію замість народу здійснює держава та органи місцевого самоврядування
Оскільки право власності – це відомчість Цивільного Кодексу, відтак, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Далі Цивільний Кодекс підтверджує «паперовість» права власності Українського народу, ще більше визначаючи суб'єктний склад права власності, який визначається в ст. 318 ЦК: «Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, яка зазначає:
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Разом з тим, Цивільний кодекс України розрізняє види права власності, а саме:
1) Стаття 325. Право приватної власності ;
2) Стаття 326. Право державної власності;
3) Стаття 327. Право комунальної власності.
Бачимо правову декларативність викладу норм законодавства щодо права власності Українського народу. Можна побачити, що даний вид права власності має деклараційний характер, який не має подальшого розкриття в правових нормах щодо його практичної реалізації. Норми закону юридично переводять практичну реалізацію права власності Українського народу до держави.
Переважна більшість науковців зазначає, що народ не є суб'єктом права власності в розумінні цивільного права і не має можливості володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, вказуючи, що право власності народу слід розуміти як суверенітет над власністю. Таким чином вони розширюють термін «право власності» до широкого розуміння. Одним з таких прикладів є наукова концепція розподіленої власності, що означає: право власності народу розривається через право власності держави, місцевих органів влади і приватного власника. З точки прагматизму до практичної реалізації прав найбільш вірогідними є думки, що народ не є суб'єктом права власності. Саме тому закріплення таких норм в Конституції та Цивільному Кодексі спотворюють їх реальну правову природу і унеможливлюють їх практичну реалізацію. Це дає змогу політикам грати на популізмі.
Народ не виступає безпосередньо суб’єктом права власності у цивільно-правових відносинах. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Які в свою чергу призначаються обраними органами - парламентом та президентом. Теоретично, у разі невдоволення народу результатами діяльності державних органів він (народ) має право висловити недовіру обраним (які в свою чергу призначили керівників органів державної влади).
«Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією», фактично право власності Українського народу закріплене в Конституції є лише на папері. На практиці право власності Українського народу здійснює держава і органи місцевого самоврядування через свої органи. Як приклад візьмемо землю. В кадастровій карті вся земля комусь належить: приватним власникам, державі, територіальним громадам, підприємствам. За народом не записано нічого, як за власником. Ця думка щодо «паперовості» права власності Українського народу показує стаття 14 Конституції, яка зазначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Як бачимо, набуття права власності та його реалізацію замість народу здійснює держава та органи місцевого самоврядування
Оскільки право власності – це відомчість Цивільного Кодексу, відтак, відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Далі Цивільний Кодекс підтверджує «паперовість» права власності Українського народу, ще більше визначаючи суб'єктний склад права власності, який визначається в ст. 318 ЦК: «Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, яка зазначає:
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Разом з тим, Цивільний кодекс України розрізняє види права власності, а саме:
1) Стаття 325. Право приватної власності ;
2) Стаття 326. Право державної власності;
3) Стаття 327. Право комунальної власності.
Бачимо правову декларативність викладу норм законодавства щодо права власності Українського народу. Можна побачити, що даний вид права власності має деклараційний характер, який не має подальшого розкриття в правових нормах щодо його практичної реалізації. Норми закону юридично переводять практичну реалізацію права власності Українського народу до держави.
Переважна більшість науковців зазначає, що народ не є суб'єктом права власності в розумінні цивільного права і не має можливості володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, вказуючи, що право власності народу слід розуміти як суверенітет над власністю. Таким чином вони розширюють термін «право власності» до широкого розуміння. Одним з таких прикладів є наукова концепція розподіленої власності, що означає: право власності народу розривається через право власності держави, місцевих органів влади і приватного власника. З точки прагматизму до практичної реалізації прав найбільш вірогідними є думки, що народ не є суб'єктом права власності. Саме тому закріплення таких норм в Конституції та Цивільному Кодексі спотворюють їх реальну правову природу і унеможливлюють їх практичну реалізацію. Це дає змогу політикам грати на популізмі.
12.03.2020 11:10
Здравствуйте!
Круг тех, кто распоряжается земельными и природными ресурсами не ограничивается только Каб.Мином и Верховной Радой.
Да, высшим законодательным органом является парламент - Верховная Рада, который одновременно является и представительным органом, то есть, избранные народом (помним, что народ согласно Конституции - единственный источник власти, делегирующий свои права представителям власти) депутаты в теории должны обеспечить принятие таких законов, которые позволят лучшим образом обеспечить реализацию прав народа, в том числе на использование и распоряжение земельными и природными ресурсами.
На региональном уровне права общин должны защитить органы местного самоуправления.
Однако, практика показывает, что какая бы власть не была, вспоминают о людях только, когда проходят выборы в эти самые представительные и государственные органы.
В теории конституционного права, чтобы исключить узурпацию (захват) власти одной группой лиц, была создана т.н. система "сдерживания и противовесов". Одним из инструментов этой системы является разделение ветвей власти на законодательную, исполнительную и судебную.
Соответственно,
есть еще как минимум один орган власти - суды, которые то и обязаны защитить права человека в соответствии не только с буквой, но и с "духом" закона.
Разумеется, можно писать коллективные петиции, например, Президенту - https://petition.president.gov.ua/ в расчете на принятие административных мер по пресечению нарушений. Есть также прокуратура, которая осуществляет общий надзор за законностью в стране, в отдельных сферах и отношениях.
Но именно суд является реальным инструментом по защите прав. Инстанционность и юрисдикционность призваны минимизировать "коррупционную" составляющую. Но порой этого недостаточно, так как местные суды могут находиться в тесном контакте с чиновниками, а высшие инстанции формально подходят к вопросу. Поэтому гражданам часто приходится обращаться в Европейский суд по правам человека в Страсбурге, решения которого обязательны для исполнения в Украине.
Круг тех, кто распоряжается земельными и природными ресурсами не ограничивается только Каб.Мином и Верховной Радой.
Да, высшим законодательным органом является парламент - Верховная Рада, который одновременно является и представительным органом, то есть, избранные народом (помним, что народ согласно Конституции - единственный источник власти, делегирующий свои права представителям власти) депутаты в теории должны обеспечить принятие таких законов, которые позволят лучшим образом обеспечить реализацию прав народа, в том числе на использование и распоряжение земельными и природными ресурсами.
На региональном уровне права общин должны защитить органы местного самоуправления.
Однако, практика показывает, что какая бы власть не была, вспоминают о людях только, когда проходят выборы в эти самые представительные и государственные органы.
В теории конституционного права, чтобы исключить узурпацию (захват) власти одной группой лиц, была создана т.н. система "сдерживания и противовесов". Одним из инструментов этой системы является разделение ветвей власти на законодательную, исполнительную и судебную.
Соответственно,
есть еще как минимум один орган власти - суды, которые то и обязаны защитить права человека в соответствии не только с буквой, но и с "духом" закона.
Разумеется, можно писать коллективные петиции, например, Президенту - https://petition.president.gov.ua/ в расчете на принятие административных мер по пресечению нарушений. Есть также прокуратура, которая осуществляет общий надзор за законностью в стране, в отдельных сферах и отношениях.
Но именно суд является реальным инструментом по защите прав. Инстанционность и юрисдикционность призваны минимизировать "коррупционную" составляющую. Но порой этого недостаточно, так как местные суды могут находиться в тесном контакте с чиновниками, а высшие инстанции формально подходят к вопросу. Поэтому гражданам часто приходится обращаться в Европейский суд по правам человека в Страсбурге, решения которого обязательны для исполнения в Украине.
12.03.2020 11:10
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Стаття 23-1. Електронна петиція, порядок її подання та розгляду
Громадяни можуть звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції.
В електронній петиції має бути викладено суть звернення, зазначено прізвище, ім’я, по батькові автора (ініціатора) електронної петиції, адресу електронної пошти. На веб-сайті відповідного органу або громадського об’єднання, що здійснює збір підписів, обов’язково зазначаються дата початку збору підписів та інформація щодо загальної кількості та переліку осіб, які підписали електронну петицію.
Електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Відповідальність за зміст електронної петиції несе автор (ініціатор) електронної петиції.
Для створення електронної петиції до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування її автор (ініціатор) заповнює спеціальну форму на офіційному веб-сайті органу, якому вона адресована, або веб-сайті громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, та розміщує текст електронної петиції.
Електронна петиція оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, протягом двох робочих днів з дня надсилання її автором (ініціатором).
У разі невідповідності електронної петиції встановленим вимогам оприлюднення такої петиції не здійснюється, про що повідомляється автору (ініціатору) не пізніше строку, встановленого для оприлюднення.
Дата оприлюднення електронної петиції на офіційному веб-сайті відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, відповідного органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського об’єднання є датою початку збору підписів на її підтримку.
Відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування та громадські об’єднання під час збору підписів на підтримку електронної петиції зобов’язані забезпечити:
безоплатність доступу та користування інформаційно-телекомунікаційною системою, за допомогою якої здійснюється збір підписів;
електронну реєстрацію громадян для підписання петиції;
недопущення автоматичного введення інформації, у тому числі підписання електронної петиції, без участі громадянина;
фіксацію дати і часу оприлюднення електронної петиції та підписання її громадянином.
Електронна петиція, яка в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, після завершення строку збору підписів на її підтримку розглядається як звернення громадян відповідно до цього Закону.
Електронна петиція, адресована відповідно Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, розглядається у порядку, встановленому цією статтею, за умови збору на її підтримку не менш як 25000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції.
Вимоги до кількості підписів громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого самоврядування та строку збору підписів визначаються статутом територіальної громади.
Електронна петиція, збір підписів на підтримку якої здійснювався через веб-сайт громадського об’єднання і яка протягом установленого строку набрала необхідну кількість підписів на її підтримку, не пізніше наступного дня після набрання необхідної кількості підписів надсилається громадським об’єднанням органу, якому адресована петиція, із зазначенням інформації про дату початку збору підписів, дату направлення електронної петиції, загальну кількість та перелік осіб, які підписали електронну петицію (чи посилання на джерело такої інформації в мережі Інтернет), строк збору підписів, назву та адресу електронної пошти громадського об’єднання.
Інформація про початок розгляду електронної петиції, яка в установлений строк набрала необхідну кількість голосів на її підтримку, оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, відповідного органу місцевого самоврядування не пізніш як через три робочі дні після набрання необхідної кількості підписів на підтримку петиції, а в разі отримання електронної петиції від громадського об’єднання - не пізніш як через два робочі дні після отримання такої петиції.
Розгляд електронної петиції здійснюється невідкладно, але не пізніше десяти робочих днів з дня оприлюднення інформації про початок її розгляду.
Якщо електронна петиція містить клопотання про її розгляд на парламентських слуханнях у Верховній Раді України або громадських слуханнях відповідної територіальної громади, автор (ініціатор) петиції має право представити електронну петицію на таких слуханнях. У такому разі строк розгляду електронної петиції продовжується на строк, необхідний для проведення відповідних слухань.
Порядок розгляду електронної петиції, адресованої Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування, визначається відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, місцевою радою.
Про підтримку або непідтримку електронної петиції публічно оголошується на офіційному веб-сайті Президентом України - щодо електронної петиції, адресованої Президенту України, Головою Верховної Ради України - щодо електронної петиції, адресованої Верховній Раді України, Прем’єр-міністром України - щодо електронної петиції, адресованої Кабінету Міністрів України, головою відповідної місцевої ради - щодо електронної петиції, адресованої органу місцевого самоврядування.
У відповіді на електронну петицію повідомляється про результати розгляду порушених у ній питань із відповідним обґрунтуванням.
Відповідь на електронну петицію не пізніше наступного робочого дня після закінчення її розгляду оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу, якому вона була адресована, а також надсилається у письмовому вигляді автору (ініціатору) електронної петиції та відповідному громадському об’єднанню, яке здійснювало збір підписів на підтримку відповідної електронної петиції.
У разі визнання за доцільне викладені в електронній петиції пропозиції можуть реалізовуватися органом, якому вона адресована, шляхом прийняття з питань, віднесених до його компетенції, відповідного рішення. Президентом України, Кабінетом Міністрів України, народними депутатами України за результатами розгляду електронної петиції можуть розроблятися та вноситися в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроекти, спрямовані на вирішення порушених у петиції питань.
Інформація про кількість підписів, одержаних на підтримку електронної петиції, та строки їх збору зберігається не менше трьох років з дня оприлюднення петиції.
Стаття 23-1. Електронна петиція, порядок її подання та розгляду
Громадяни можуть звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції.
В електронній петиції має бути викладено суть звернення, зазначено прізвище, ім’я, по батькові автора (ініціатора) електронної петиції, адресу електронної пошти. На веб-сайті відповідного органу або громадського об’єднання, що здійснює збір підписів, обов’язково зазначаються дата початку збору підписів та інформація щодо загальної кількості та переліку осіб, які підписали електронну петицію.
Електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Відповідальність за зміст електронної петиції несе автор (ініціатор) електронної петиції.
Для створення електронної петиції до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування її автор (ініціатор) заповнює спеціальну форму на офіційному веб-сайті органу, якому вона адресована, або веб-сайті громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, та розміщує текст електронної петиції.
Електронна петиція оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронних петицій, протягом двох робочих днів з дня надсилання її автором (ініціатором).
У разі невідповідності електронної петиції встановленим вимогам оприлюднення такої петиції не здійснюється, про що повідомляється автору (ініціатору) не пізніше строку, встановленого для оприлюднення.
Дата оприлюднення електронної петиції на офіційному веб-сайті відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, відповідного органу місцевого самоврядування або на веб-сайті громадського об’єднання є датою початку збору підписів на її підтримку.
Відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування та громадські об’єднання під час збору підписів на підтримку електронної петиції зобов’язані забезпечити:
безоплатність доступу та користування інформаційно-телекомунікаційною системою, за допомогою якої здійснюється збір підписів;
електронну реєстрацію громадян для підписання петиції;
недопущення автоматичного введення інформації, у тому числі підписання електронної петиції, без участі громадянина;
фіксацію дати і часу оприлюднення електронної петиції та підписання її громадянином.
Електронна петиція, яка в установлений строк не набрала необхідної кількості голосів на її підтримку, після завершення строку збору підписів на її підтримку розглядається як звернення громадян відповідно до цього Закону.
Електронна петиція, адресована відповідно Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, розглядається у порядку, встановленому цією статтею, за умови збору на її підтримку не менш як 25000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції.
Вимоги до кількості підписів громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого самоврядування та строку збору підписів визначаються статутом територіальної громади.
Електронна петиція, збір підписів на підтримку якої здійснювався через веб-сайт громадського об’єднання і яка протягом установленого строку набрала необхідну кількість підписів на її підтримку, не пізніше наступного дня після набрання необхідної кількості підписів надсилається громадським об’єднанням органу, якому адресована петиція, із зазначенням інформації про дату початку збору підписів, дату направлення електронної петиції, загальну кількість та перелік осіб, які підписали електронну петицію (чи посилання на джерело такої інформації в мережі Інтернет), строк збору підписів, назву та адресу електронної пошти громадського об’єднання.
Інформація про початок розгляду електронної петиції, яка в установлений строк набрала необхідну кількість голосів на її підтримку, оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідно Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, відповідного органу місцевого самоврядування не пізніш як через три робочі дні після набрання необхідної кількості підписів на підтримку петиції, а в разі отримання електронної петиції від громадського об’єднання - не пізніш як через два робочі дні після отримання такої петиції.
Розгляд електронної петиції здійснюється невідкладно, але не пізніше десяти робочих днів з дня оприлюднення інформації про початок її розгляду.
Якщо електронна петиція містить клопотання про її розгляд на парламентських слуханнях у Верховній Раді України або громадських слуханнях відповідної територіальної громади, автор (ініціатор) петиції має право представити електронну петицію на таких слуханнях. У такому разі строк розгляду електронної петиції продовжується на строк, необхідний для проведення відповідних слухань.
Порядок розгляду електронної петиції, адресованої Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування, визначається відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, місцевою радою.
Про підтримку або непідтримку електронної петиції публічно оголошується на офіційному веб-сайті Президентом України - щодо електронної петиції, адресованої Президенту України, Головою Верховної Ради України - щодо електронної петиції, адресованої Верховній Раді України, Прем’єр-міністром України - щодо електронної петиції, адресованої Кабінету Міністрів України, головою відповідної місцевої ради - щодо електронної петиції, адресованої органу місцевого самоврядування.
У відповіді на електронну петицію повідомляється про результати розгляду порушених у ній питань із відповідним обґрунтуванням.
Відповідь на електронну петицію не пізніше наступного робочого дня після закінчення її розгляду оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу, якому вона була адресована, а також надсилається у письмовому вигляді автору (ініціатору) електронної петиції та відповідному громадському об’єднанню, яке здійснювало збір підписів на підтримку відповідної електронної петиції.
У разі визнання за доцільне викладені в електронній петиції пропозиції можуть реалізовуватися органом, якому вона адресована, шляхом прийняття з питань, віднесених до його компетенції, відповідного рішення. Президентом України, Кабінетом Міністрів України, народними депутатами України за результатами розгляду електронної петиції можуть розроблятися та вноситися в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроекти, спрямовані на вирішення порушених у петиції питань.
Інформація про кількість підписів, одержаних на підтримку електронної петиції, та строки їх збору зберігається не менше трьох років з дня оприлюднення петиції.
12.03.2020 11:22
Вопросы из такой же категории
Индексируется земля под водным зеркаломОплата земельного пая
Оформление кадастрового номера на земельный пай