Доброго дня!
Ваші питання вррегульовані наступним:
ЗАКОН УКРАЇНИ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності військовослужбовців, надання командирам додаткових прав та покладення обов’язків в особливий період"(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 13, ст.92)
Стаття 172-10. Відмова від виконання наказу або інших законних вимог командира (начальника)
Відмова від виконання законних вимог командира (начальника) -
тягне за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.
Кримінальний Кодекс України
Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження
1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.
2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.
4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.
5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.
статті 402. Непокора КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу -
караються службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені групою осіб або спричинили тяжкі наслідки,-
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці,-
карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Одним із головних загальних обов'язків усіх військовослужбовців є обов'язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників), крім явно злочинних. Це обумовлено характерним для всіх військових формувань принципом єдиноначальності.
2 Об'єктом злочину є порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі.
3. З об'єктивної сторони злочин може виражатися у двох формах: 1) відкрита відмова виконати наказ начальника; 2) інше умисне
невиконання наказу.
Враховуючи зазначене , якщо наказ виданий законно , то військовослужбовець має його виконувати з огляду на бойову обстановку.
Таким чином , наказ завжди має бути конкретним. Тому не можна розглядати як невиконання наказу невиконання військовослужбовцем загальних вимог служби, які містяться в статутах, порадниках, інструкціях тощо. Крім того, наказ має бути законним і виданим тільки в межах компетенції відповідної службової особи, а наказ з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань, - крім того, у письмовій формі. Якщо наказ виданий з порушенням вимог, які до нього пред'являються законодавством, він є незаконним.
Підлеглий не несе відповідальності за ст. 402 за невиконання наказу начальника, якщо цей наказ був незаконним (відданий невідповідною особою, в неналежному порядку, виходив за межі повноважень командира (начальника), за своїм змістом суперечив чинному законодавству, був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина). За умисне ж виконання явно злочинного наказу начальника підлеглий підлягає відповідальності як пособник відповідного військового службового злочину (скажімо, за виконання наказу начальника караулу про застосування фізичного насильства щодо заарештованих чатовий має нести відповідальність за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст 424).
Щодо дезертирства:
Дезертирство – це важкий злочин з боку військовослужбовця, поєднаний зі страхом та зневагою до держави. Дезертирством може вважатися будь-яке незаконне залишення частини або служби задля ухилення від проходження військової служби. Також дезертирство полягає в умисному нез'явленні на службу в разі призначення, переводу, відрядження, з відпустки або з медичного закладу (лікарні). Важливою особливістю для визначення дезертирства є те, що вчиняється воно військовослужбовцями строкової служби.
Згідно з кримінальним законодавством України дезертири визнаються злочинцями, а їх дії, відповідно, кримінально-караними діяннями.
Відповідно до статті 408 Кримінального кодексу України, за дезертирство передбачена санкція у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, а якщо особа при цьому вчиняє такі діяння із зброєю або за попередньою змовою групою осіб - на строк від п’яти до десяти років.
Проте, якщо дезертирство вчиняється в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, санкція може бути набагато жорсткіша, а саме позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.
Ще більш серйозна відповідальність наступає, коли дезертир вчиняє такі дії в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, залишаючи своїх побратимів вмирати. Це є особливо тяжким злочином, саме тому дезертирів зневажають в будь-яких арміях світу. Відповідно до тяжкості злочину встановлена і санкція в КК України, яка передбачає за дезертирство в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.
Незаконні письмові рішення командування можна оскаржити вищестоящому керівнику , військовій прокуратурі , Міноборони та до суду.
Можливо у кокретній бойовій обстановці з метою збереження особового складу ваші дії не були порушенням , факти треба досліджувати слідчим .
я лише надаю загальнуінформацію.
З повагою,
Костянтин Гончаренко
------------
Подальші консультації є мінімально платними - залишайте будь-ласка, через платіжну систему сайту оплачене питання
28.05.2022 13:26