Основною підставою виникнення господарсько-договіриц» зобов'язань є господарський договір. Порядок укладання, зм: ни та розірвання господарських договорів визначене в гл. 20 ГК Поняття господарського договору можна визначити виходячи з змісту ст. 180 ГК, а саме: господарський договір є угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення гос- подарських зобов'язань як погоджених сторонами, так і тих, щ0 беруться ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При цьому, ст. 173 ГК України дає загальне визначення господарського зобов'язання - ним визнається зобов'язання що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передба- чених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Також у ст. 179 ГК України міститься визначення господарсько-договірних зобов'язань як майново-господарських зобов'язань, що виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.
Крім того, слід мати на увазі, що хоча господарські договори за загальним правилом і укладаються відповідно до вимог, установлених ЦК, безпосереднє укладання господарських договорів повинно здійснюватись насамперед з урахуванням особливостей, передбачених ГК, а також іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Такий специфічний порядок укляання господарських договорів дозволяє вести мову про деякі Л оакгерні особливості, що уможливлюють відмежування госпо- япських договорів від цивільно-правових.
По-перше, визначальна відмінність між цивільно-правовими і господарськими договорами полягає в неоднаковому застосуванні принципу свободи договору. Так, якщо відповідно до ст. 627 цК сторони є вільними в укладенні договору і виборі контрагента, то згідно з ч. 3. ст. 179 ГК укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
По-друге, сторони цивільно-правового договору (за браку заборони в ЦК) вправі відступити від положень ЦК і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони господарського договору також можуть відступити від положень ЦК, але вони не мають права відступити від положень ГК (наприклад, суб'єкти господарювання, що належать до державного сектору економіки і виконують зобов'язання, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету чи за кошти державного кредиту). Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що беруться ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Отже, господарський договір є збірним поняттям, що об'єднує різні договірні типи, які мають схожі принципи нормативної регламентації. Господарський договір, перш за все, є правовою формою господарських зв'язків, специфічним правовим засобом, у якому поєднуються публічні інтереси суспільства в цілому та приватні інтереси окремих суб'єктів господарювання1.
Крім того, у сучасній літературі звертається увага на те, що договір як засіб соціального спілкування піддається сукупному впливу норм моралі, звичаїв або законів, причому вплив позаюридич. них регуляторів на суспільні відносини існує постійно і незалежно від визнання їх офіційною доктриною джерелами права1.
1 Найчастіше особливості господарського договору, відзначають Л.А. )Куц та Л.І. Жук, виявляються у його функціональному навантаженні. Вони вважають, що господарський договір — це найоперативніший та найгнучкіший засіб зв'язку між виробництвом і споживанням, вивченням потреб і негайним реагу. ванням на них, а також найважливіший засіб, який дисциплінує господарський обіг (Господарське право: Навч. пос. / За ред. Л.А. Жук, І.Л. Жук - К.: Кондор, 2003. — С. 357). Крім того, більшість вчених юристів-господарників, наприклад, А .Я. Пилипенко та В.С. Щербина, розглядають господарський договір як самостійну господарсько-правову категорію, особливими ознаками якого є: господарські цілі; регламентування окремих правил щодо їх укладення і змісту господарсько-правових зобов'язань; законодавче обмеження кола можливих суб'єктів господарських договорів (Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій: Навч. пос. — К.: Вентурі, 1996. —С. 133-134). Зазначену точку зору також підтримують В.А. Семеусов (Семеусов В.А. Функции хозяйственного до- говора: Учеб. пособие — Иркутск: Изд-во Иркут. гос. ун-та им. А.А. Жданова, 1979. — С. 27), А.Г. Первушин (Первушин А.Г. Хозяйственнмй договор в де- ятельности предприятий сельского хозяйства. — М.: Юрид. лит., 1976. — С. 8), С.А. Хохлов (Хохлов С.А. Договорная работа: Учеб. пособие. — Свердлова: Изд-во Свердлов, юрид. ин-та, 1986. —С. 6), які вбачали в господарському до- говорі відносно самостійне явище, що має власний зміст, специфічну форму і сферу застосування, а також О.О. Коломієць (Коломієць О.О. Цивільно-правове регулювання діяльності фізичної особи-підприємця: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київ. нац. торговельно-економіч. ун-т. — К., 2002. —С. 120), Р.Ю. Хан- ник-Посполітак (Ханик-Посполітак Р.Ю. Договори на проведення аудиту: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.2003 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К., 1997. — С. 79-81), Н.М. Пархоменко (Пархоменко Н.М. Договір у системі права України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К., 1998. — 202 с.), які співвідносять господарський договір з цивільним як видове поняття з родовим. Метою здійснення господарських зобов'язань, вважає В.П. Жушман, є здійснення суб'єктами господарювання господарсько-оперативних дій, або господарсько-управлінських функцій (Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств: Підручник для юрид. вузів і фак-тів / За ред. В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана. — X.: Право, 2000. — С. 179).
Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, у вигляді суб'єктів господарювання та негосподарюючих суб'єктів -юридичних осіб, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
У разі якщо для створення можливості постачання електроенергії, газу за технічними умовами постачальника за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані додаткові мережі (об'єкти), у договорах про постачання зазначеної продукції (послуг) передбачаються передача збудованих мереж (об'єкт постачальнику і відшкодування забудовнику, інвестору витрат м їх будівництво. На
Отже, найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим в іди синам правовою формою опосередкування таких відносин є гоСПо' дарський договір, адже вся система засобів правового регулювання господарських відносин і насамперед принципи такого регулював, ня зумовлюють становлення та розвиток самостійного галузевого правового засобу господарського договору як у цілому, так і його окремих різновидів1. А для реалізації збалансування приватних та публічних інтересів у сфері господарювання розробляються та затверджуються типові і примірні договори, здійснюється норматив, не закріплення істотних умов для певних різновидів договорів, що безпосередньо впливає на їх зміст. З цією ж метою до суб'єктів, що провадять відповідні різновиди господарської діяльності, висуваються нормативні вимоги щодо укладення певних договорів. Отже, господарськими (ст. 173 ГК) визнаються зобов'язання, щ0 виникають між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з наступних підстав (ст. 174 ГК), а саме: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акта управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання у процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше2.
Господарський договір уважається укладеним, якщо між сторони в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди до всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими а законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, додо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута зго- Укладаючи господарський договір, сторони зобов'язані в будь- яюму разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо «ості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових дія сторін нормативних документів, а саме, технічні регламенти; стандарти; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Крім того, необхідно зазначити про необхідність письмового фіксування договірних зобов'язань, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», де регламентовано , що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку на підприємстві. Фінансова, податкова, статистична та інщї види звітності, де вказується грошова сума, грунтуються на даних бухгалтерського обліку, а тому кожна господарська операція по. винна бути письмово зафіксована.
Також необхідно відзначити, що господарський договір вико, нує ряд функцій, йому властиві загальні договірні і специфічні функції. До загальних належать:
— ініціативна (договір виступає як акт ініціативи і узгодженої волі сторін по врегулюванню певних відносин);
— програмно-координаційна (договір як програма поведінки щодо здійснення господарських відносин;
— інформаційна (договір несе в собі інформацію про правове становище сторін у договорі);
— гарантійна - тільки на підставі договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань як неустойка, завдаток, порука тощо;
— правозахисна (договір є правовою формою відносин, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторонами шляхом використання майнових санкцій).
До специфічних відносяться функції:
— правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету (наприклад, державний контракт);
— правового засобу реалізації державних замовлень, тобто обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва;
— правового інструмента децентралізованого планування господарської діяльності.
Тип договору - це група однорідних договорів, яка характеризується єдністю об'єкту правового і юридичного змісту. Виділення того або іншого типу договору з урахуванням його особливостей має велике практичне значення. Це дає можливість застосовувати певні правові норми до однорідних відносин. Найчастіше зустрічаються в господарській практиці такі типи договорів: купівлі- продажу, підряду, оренди.