Подається позов до суду про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди. Розрахунок суми компенсації тут не регламентований, оцінюється індивідуально відповідно до страждання, заподіяного поширенням інформації, що ганьбить честь і гідність людини.
Статтею 270 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на повагу до честі та гідності. Статтями 297, 299 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності, які є недоторканними, а так само на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист його честі і гідності та своєї ділової репутації (ст. 3 ЦПК України, частина 1 статті 15 ЦК). Згідно ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної биопсихосоціальной цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка його ділових і професійних якостей при виконанні ним трудових, службових, громадських чи інших обов'язків (пункт 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009р. №1).
Відповідно до роз'яснень пунктів 15, 16, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність наступних обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі будь яким способом;
б) поширена інформація стосується певної фізичної або юридичної особи, тобто позивача
в) поширення недостовірної інформації, тобто таке, що не відповідає дійсності
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її в пресі, передачі по радіо, телебаченню або з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірної вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Однак судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватися її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, прийняла достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, громадського чи політичного життя та ін.) І яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «про судову практику у справах про захист честі і гідності физиче кого особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватися незалежно від вини особи, яка її поширила. Статтею 302 ЦК України встановлено, що особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Згідно п.18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається саме на відповідача.
23.05.2019 18:39
