1. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо в міжнародному договорі України, укладеному у встановленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Застосування в правотворчій, правозастосувальній, правозахисній і судовій діяльності міжнародних договорів в Україні передбачено Конституцією України, статтею 9 «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», зміст цієї статті повторює стаття 13 СК «Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».

Верховний Суд України в пунктів 4 постанови № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» дав роз'яснення, яким чином суди повинні керуватися міжнародними договорами при слуханні конкретних справ: «Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України».

Міжнародні договори — це результат діяльності міжнародних організацій, які в своїй діяльності керуються міжнародним правом і міжнародним приватним правом.

Міжнародне право (публічне) — сукупність юридичних принципів і норм, які регулюють відносини між державами і іншими учасниками (суб'єктами) міжнародного спілкування.

Сучасне міжнародне право містить основоположні принципи і норми, тобто принципи і норми, які визнані всіма державами і обов'язкові для всіх цих держав.

Суб'єктами міжнародного права — учасниками міжнародних правовідносин, носіями компетенції і юридичних обов'язків є в першу чергу і головним чином держава, народи, нації.

Об'єктом міжнародно-правових відносин є все те, з приводу чого суб'єкти міжнародного права вступають у правовідносини на засаді принципів і норм міжнародного права.

Співробітництво між державами охоплює все нові і нові сфери, які раніше знаходилися за межами міжнародно-правового регулювання (питання підтримки миру і безпеки, розвитку науки і техніки, покращення умов праці підлітків і жінок, захист прав дітей, боротьба зі злочинністю й тощо).

Більшість норм міжнародне право створює шляхом укладення спеціальних міжнародних конвенцій, договорів, домовленостей.

Порушення державами своїх зобов'язань тягне за собою відповідальність по міжнародному праву.

Міжнародне приватне право — це сукупність норм, регулюючих цивільно-правові відносини, тобто майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, а також відносини, які регулюються нормами сімейного, трудового, процесуального права, які мають міжнародний характер.

Міжнародний характер цих правовідносин може проявлятися в тому, що у них беруть участь іноземні громадяни і особи без громадянства, іноземні юридичні особи і іноземні держави; вони пов'язані з територією двох чи декількох держав; об'єктом таких правовідносин є річ, яка знаходиться за кордоном.

До сфери міжнародного приватного права належать поняття цивільно-правового статусу іноземців, сімейного і спадкового права, цивільно-процесуальні питання (процесуальні права іноземців, судові доручення, виконання іноземних судових і господарських рішень судів тощо).

Міжнародне приватне право зв'язано з міжнародним публічним правом, ряд його норм безпосередньо випливає із загальних начал публічного права. Цей зв'язок проявляється в тому, що джерела міжнародного приватного права носять двоякий характер: частина норм міститься у внутрішніх законах держав, частина — в міжнародних договорах (наприклад, Гаагська конвенція про цивільний процес, Конвенція про захист прав і основних свобод людини тощо).

Таким чином ми бачимо, що міжнародні договори є кількох видів: міжнародні, міжурядові і міжвідомчі.

Стаття 13 СК України має на увазі міжнародні договори, які укладені Україною з іншою країною світу, а також багатосторонні міжнародні договори, конвенції, пакти, які ратифікуються Верховною Радою України відповідно до статті 9 Конституції України.

У нашій країні ратифіковані такі договори, конвенції і інші правові документи, які суди України використовують, при розгляді сімейних справ: Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1955 року; Конвенція про права дитини, прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї 20 листопада 1989 року. Набула чинності для України з 27 вересня 1991 року; Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, яка відбулася в Організації Об'єднаних Націй у місті Нью-Йорку З0 вересня 1990 року; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; Декларація про соціальні і правові принципи, які стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях, прийнята резолюцією № 41/85 Генеральної Асамблеї ООН З грудня 1986 року; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (між СНГ) від 22 січня 1993 року (набрала чинності для України 14 квітня 1995 року) і Протоколу до неї 1997 року (набрав чинності для України 17 вересня 1999 року);

Конвенція про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР; Конвенція про стягнення аліментів за кордоном від 1956 року, до якої приєдналося більше 40 країн, яка відповідно до наказу, міністерства юстиції № 121/5 від 29.12.2006 р. діє з 1 січня 2007 року, на підставі Інструкції про виконання в Україні Конвенції.

Інструкція визначає спрощену процедуру стягнення аліментів на дитину або утримання на іншого члена сім'ї згідно з Конвенцією у відносинах з такими державами, які є її сторонами: Австралія, Алжир, Аргентина, Барбадос, Бельгія, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Буркіна-Фасо, Ватикан, Великобританія, Гаїті, Гватемала, Греція, Данія, Екцадор, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Кабо-Верде, Казахстан, Кіпр, Киргизстан, Колумбія, Німеччина, Ліберія, Люксембург, Македонія, Мексика, Молдова, Монако, Марокко, Нігер, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Польща, Португалія, Румунія, Сейшели, Сербія, Словаччина, Словенія,

Суринам, Туніс, Туреччина, Уругвай, Угорщина, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Центральноафриканська Республіка, Чехія, Чилі, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка (далі — Договірні Сторони).

При перевірці законності і обґрунтованості реєстрації шлюбу по справам про визнання шлюбу недійсним суди можуть керуватися не тільки вітчизняним законодавством, але і міжнародним, таким як: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Хартією прав сім'ї 1983 року, які регулюють право на шлюб, добровільність шлюбу тощо. Нажаль Конвенція про згоду на вступ до шлюбу, мінімальним шлюбним віком і реєстрації шлюбів до сьогодні так і не ратифікована, не ратифікована і Європейська Конвенція про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 року та інші).

Відповідно до Закону України «Про міжнародні договори» (ВВР, 1994, № 10, ст. 45) верховенство міжнародного договору означає, що у разі невідповідності йому Закону України діє норма міжнародного договору.

Раніше взагалі міжнародні договори не використовувалися, про що свідчить раніше діючий Кодекс про шлюб та сім'ю.

На сьогодні, особливо за останні роки суди широко застосовують як міжнародне право, так і міжнародне приватне право. Якщо проаналізувати статті Сімейного кодексу України, то вони повністю побудовані, наприклад, на Конвенції про права дитини, Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права в розділах: «Шлюб, права та обов'язки подружжя», «Права та обов'язки матері, батька і дитини», «Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування», «Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства», «Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні» й тощо».