1. До вимог, що випливають із сімейних правовідносин, позовна давність не застосовується. Крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не визначено цим Кодексом.

Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти цивільного стану УРСР, прийнятий на третій сесії ВУЦІК IX скликання 31 травня 1926 року (ЗП УРСР 1926 р.> № 67-69, ст. 440), правил про строки і, зокрема, про позовну давність, не передбачав. Ці правила призводили до коливань у судовій практиці. Так, наприклад, у перші роки після прийняття цього Кодексу не застосовувалися строки і позовна давність до таких спорів, як оспорювання батьківства (стаття 3). Пізніше судова практика стала на шлях поширення на шлюбно-сімейні відносини цих правил, але встановлених Шг вільним кодексом (розділ V, стаття 44, ЦК 1922 р.). Проте будь-якого нормативного акта з цього приводу в Кодексі прийнято не було.

Прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю 20 вересня 1968 року (ВПВР СРСР 1968 р. № 38, ст. 353) також не містили в собі розділу про строки, позовну давність, а також їх обчислення.

Уперше в нашій республіці інститут позовної давності, строки, їх обчислення в шлюбно-сімейних відносинах установив Кодекс про шлюб і сім'ю Української РСР, прийнятий 20 червня 1969 року (ВВР Української РСР, 1969 р., № 26, ст. 204) і введений у дію з 1 січня 1970 року.

Глава 3 (статті 9 — 11) цього Кодексу відтворює в основному положення Цивільного кодексу УРСР, прийнятого раніше Кодексу про шлюб та сім'ю 18 липня 1963 року, відносять до позовної давності та строків, стосовно шлюбно-сімейних відносин. Стаття 11 цієї глави встановлювала правило, яким при вирішенні питань позовної давності суд повинен керуватися нормами закону, які встановлені в Цивільному кодексі Української РСР, а стаття 9 Кодексу застерігала, що позовна давність застосовується лише у випадках, передбачених законом. З цього випливало, що позовна давність у шлюбно-сімейних відносинах, як правило, не застосовувалася. І в той же час стаття 10 Кодексу передбачала правила обчислення початку перебігу строку позовної давності.

Нині чиний Сімейний кодекс України (з 1 січня 2004 року) містить у собі про застосування строків позовної давності лише одну статтю, яка в принципі відтворює три статті раніше чинного Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР, а саме — статтю 20 «Про застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин». Вона містить у собі текст наступного характеру: «До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено дим Кодексом.

Звідси слід зробити висновок, що суд, застосовуючи строки, позовну давність, має виходити із вимог про їх застосування, передбачені главою 19 Цивільного кодексу України. Це: поняття обчислення позовної давності; початок перебігу позовної давності; зупинення і переривання перебігу позовної давності; наслідки спливу позовної давності та інші, про що. докладно викладено в главі і текстом якої слід керуватися при розгляданні шлюбно-сімейних відносин.

Слід мати на увазі, що на відміну від цивільного законодавства Сімейний кодекс не встановлює загальних строків позовної давності. Він передбачає строки позовної давності лише для окремих видів правовідносин і конкретно їх називає в статті.

Сімейний кодекс України передбачає такі правовідносини, для яких застосовуються строки позовної давності:

1) на вимогу про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними розірваний, — 3 роки (стаття 72);

2) на вимоги про визнання батьківства того, хто вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка перебуває у шлюбі, Щ] 1 рік (стаття 129);

3) на вимоги матері про виключення запису про її чоловіка як батька з актового запису про народження дитини, — 1 рік (стаття 138);

4) на вимоги жінки, яка вважає себе матір'ю дитини, визнання її материнства — 1 рік (стаття 139).

При вирішенні всіх інших питань, що випливають із сімейних відносин, строк позовної давності не застосовується.

Як бачимо, Кодекс у низці статей передбачає конкретні строки позовної давності

не визначаючи умов їх початку.

Так, стаття 72 СК установила трирічний строк для вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Виходячи із суті даної статті; передбачається, що перебіг строку позовної давності починається з моменту розірвання шлюбу, тобто з того часу, коли не стало сім'ї, у сумісній власності якої було спільне майно. Тут слід виходити і з презумпції, що з розірванням шлюбу пов'язано припинення тих прав подружжя, які виникли із статусу перебування в шлюбі, і нездійснення цих прав протягом трьох років погашає подальшу можливість вимагання.

Разом з тим, як випливає із частини другої статті 72 СК України, можливе і застосування цього правила. Якщо, наприклад, колишня дружина і чоловік після розірвання шлюбу продовжують жити в будинку, який є їх сумісною власністю, а формально зареєстрований за одним із подружжя, то початком перебігу трирічного строку позовної давності для поділу будинку буде момент, коли один із подружжя дізнався або міг дізнатися, що другий із подружжя не визнає його співвласником будинку.

Цей строк, зрозуміло, не має відношення до випадків, коли ставиться питання про поділ майна між подружжям не в зв'язку з розірванням їх шлюбу (частина перша статті 69 СК). Такі вимоги можуть заявлятися протягом всього шлюбу без будь-яких строків.

Пленум Верховного Суду України в пункті 10 своєї постанови від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України про строк позовної давності про поділ майна подружжя» записав наступне: «Передбачений частиною 3 статті 29 КОБС України (частина друга статті 72 СК) трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу і обчислюється починаючи з дня, коли котрийсь із розлученого подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу».

Слід мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. У діючому раніше КОБС України (ст. 44) шлюб вважався розірваним після реєстрації рішення суду в органах реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини другої статті 189 СК України до вимог про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Пленум Верховного Суду України в пункті б своєї постанови від 15 травня 2006 року М? З «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» (далі — постанова від 15.05.2006 р. № 3), записав з приводу застосування позовної давності в спорі про батьківство наступне: «особа, котра вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до останнього, якщо того записано батьком, позов про визнання свого батьківства. Згідно зі ст. 129 СК зазначена особа може звернутися з такими ви-могами у межах строку позовної давності (один рік), перебіг якого починається з дня, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство».

Закінчення строку позовної давності до пред' явлення позову є підставою для від- мови в позові, якщо право було порушено.

Проте якщо суд визнає поважною причину пропуску строку, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини третьої статті 138 СК до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.

Пленум Верховного Суду України в пункті 11 своєї постанови № 3 від 15 травня 2006 року з цього приводу записав наступне:

«Для вимог чоловіка про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини позовної давності не встановлено, а для вимог жінки про виключення з цього запису відомостей про її чоловіка як батька позовна давність становить один рік і її перебіг починається з дня реєстрації дитини».

Таким чином, припускається, що мати дитини володіє інформацією про реального батька дитини (хоча не завжди). А отже, саме з моменту запису свого чоловіка батьком дитини вона має підстави вважати свої інтереси та інтереси дитини порушеними і вчинити дію, спрямовану на її захист. Цей процесуальний строк не відновлюється і не подовжується — закон чітко записав «з дня реєстрації дитини».

Відповідно до частини третьої статті 139 СК до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України в постанові № 3 від 15 травня 2006 року в пункті 13 записав наступне: «для вимоги про оспорювання материнства жінкою, котра записана як матір дитини, позовної давності не встановлено, а для вимог жінки про визнання її материнства позовна давність установлена один рік і її перебіг починається із дня, коли жінка дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини».

Позовна давність поширюється на ті вимоги, коли на материнство щодо дитини претендує інша жінка.

Строк позовної давності в цьому випадку, як вбачається із змісту статті, залежить від того, коли жінка дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини, тобто він може бути відновленим за умови надання відповідних доказів про причини його про- пущення.

Із усього зазначеного про строки позовної давності слід зробити висновок, у разі застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин, ураховуються норми Цивільного кодексу щодо зупинення та переривання позовної давності, а також наслідків подання позову після спливу позовної давності.

Для правильного розуміння розв'язання спору у таких випадках, коли йдеться про застосування строку позовної давності, важливе значення має визначення моменту, з якого обчислюється цей строк.

Стаття 20 Сімейного кодексу передбачає, що у разі встановлення для певних правовідносин строку позовної давності (частина друга статті 72, частина друга статті 129, частина третя статті 138, частина третя статті 139), він обчислюється завжди з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Іншого порядку обчислення строку позовної давності закон не встановлює, тому він має обчислюватися саме так, як про це сказано в законі.

У низці статей СК, як ми бачили, передбачає конкретні строки позовної давності, не визначаючи умов їх початку. Так, у статті 72 СК установлюється трирічний строк для вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, після розірвання шлюбу, тобто з моменту, коли не було сім'ї, у сумісній власності якої було майно. У цьому випадку слід виходити із презумпції того, що з розірванням шлюбу пов'язано і припинення тих прав подружжя, які випливали із статусу находження в шлюбі і нездійснення цих прав протягом трьох років погашає в подальшому можливість пред'явити вимоги. Другою умовою є порушення прав на майно одним із співвласників. Якщо, наприклад, подружжя після розірвання шлюбу продовжувало жити в будинку, що є об'єктом права спільної сімейної власності, але формально належить одному із подружжя (зареєстрований у при оформленні договору купівлі-продажу), то початком перебігу строку трирічної ПОЗОВНОЇ давності ДЛЯ поділу ЦЬОГО будинку буде момент, КОЛИ ОДИН із розлучені подружжя дізнався або повинен був дізнатися, що другий не визнає його співвласником будинку.

Із цього правила випливає, що один із подружжя може протягом багатьох років не пред'являти вимог про поділ спільного майна, якщо його право не порушує той із подружжя, який утримує це майно.

В окремих статтях Кодексу для відповідних сімейних правовідносин також установлюються певні строки, які можна назвати як застережливі строки, перетинаючи строки, строки, за час яких особа повинна виконати певні дії, з закінченням цих строків ця особа позбавляється права на виконання цих дій і цей строк не поновлюється і не подовжується, договірні строки.

Наприклад, перетинаючими строками можуть бути строки, що містяться в статтях 76, 84 СК, в один і три роки, які не пов'язані із захистом порушеного права, а являють собою строки існуючого самого права; стаття 110 СК, що передбачає заборону на пред'явлення позову про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. Після закінчення таких строків право дружини на одержання від чоловіка утримання після народження дитини (ст. 85 СК) припиняється; після виповнення дитині одного року або народження мертвої дитини чоловік має право подати позов про розірвання шлюбу тощо.

Інший характер має також строк, установлений статтями 79, 191 СК України щодо одержання аліментів за минулий час. Він визначає лише межу в часі для визначення неодержаних аліментів.

Застережливими строками можуть бути строки, в межах яких особа має виконати будь-яку дію, чи виконати свій обов'язок відносно іншої особи. Так, відповідно до ст. 32 СК шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. І в той же час, якщо особи, які подали заяви про реєстрацію шлюбу, не з'явилися до органу реєстрації актів цивільного стану протягом тримісячного строку з дня її подання, то заява втрачає чинність (п. 4.12 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні від 18 листопада 2003 р. № 140/5). Ці особи можуть знову подати заяву, якщо бажають зареєструвати шлюб.

Згідно зі статтею 144 СК батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Такий строк реєстрації народженої дитини встановлений і пунктом 2.3 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні.

Договірні строки — це строки, які визначають самі сторони договору і які є обов'язковими для них за наявності їх посвідчення в нотаріальній конторі чи нотаріусу. Це, наприклад, стаття 78 СК — договір подружжя про надання утримання одному із них; стаття 89 СК — припинення права на утримання за домовленістю подружи статті 92 — 103 СК — шлюбний договір; стаття 189 СК — договір між батьками про сплату аліментів на дитину тощо.

Слід зазначити, що раніше діючий Кодекс такого поняття, як договірні строки, не мав.

Однак ці строки, як зазначено вище, не належать до позовної давності, і правила цього інституту на них не поширюються.

Більш детально і повно правову природу цих строків і наслідки їх порушення буде розкрито в книзі при розгляді статей Кодексу, де вони встановлені.