1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої

споріднення.

2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні)

брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповно- рідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька.

3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною уси- новлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано

лише в разі скасування усиновлення.

У першу чергу треба визначитися, хто відноситься до родичів прямої лінії споріднення. У прямій лінії споріднення перебувають ті родичі, які походять один від одного як по лінії матері, так і по лінії батька. Це: батьки, діти, онуки, дід або бабка, правнучка, прадід, прабабка і т. ін.

Родичами побічної лінії споріднення є ті, які мають спільного предка. Це: повно- рідні (неповнорідні) брат і сестра.

Хоча законом такими правами не наділяє двоюрідних братів та сестер, рідну тітку, дядька, племінника, племінницю (маючи на увазі немайнові та майнові права і обов'язки), але, як бачимо, стаття 26 СК України шлюби між ними забороняє.

Як свідчать наукові спостереження, діти, народжені від шлюбів, укладених між родичами прямого споріднення, братами і сестрами, з високим ступенем імовірності успадковують деякі тяжкі хвороби і фізичні вади. Тому закон не допускає укладення таких шлюбів, хоча практично вони і зустрічаються дуже рідко.

У зв'язку з цим, забороняючи шлюби між родичами по прямій лінії споріднення, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, двоюрідними братами і сестрами, рідними тіткою, дядьком та племінником і племінницею, усиновлювачем і усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним, законодавець виходив як із етичних норм, так і з біологічних міркувань.

Усиновлена особа не може укладати шлюб з усиновителем. Такий шлюб суперечить моральному змісту усиновлення, яке повинно створювати такі самі відносини, які існують між батьками і дітьми. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР 1969 року, не передбачив можливості шлюбу між ними за жодних умов.

У СК, зокрема, в статті 26 міститься декілька новел, які не були передбачені статтею 17 КпШС 1969 року, а саме: а) дозволяється шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною в разі скасування усиновлення;

б) дозволяється шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були ним усиновлені, тобто між собою, оскільки вони не є кровними родичами.

Законодавець і упорядник СК не вказав, яким чином і коли, хто повинен скасовувати усиновлення, хто повинен заявити про це клопотання і перед ким.

На мою думку, скасування усиновлення повинно проводитися на підставі статей 238 СК, а саме: «Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

3. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися».

Як бачимо, норма закону не містить у собі такої умови для скасування усиновлення як намір про реєстрацію шлюбу між усиновленим і усиновлювачем.

Таким чином, суд може розглядати клопотання про скасування усиновлення на підставі частини першої пункту три, а також частини третьої статті 238 СК України

Хто має право звертатися до суду про скасування усиновлення? Відповідно до статті 240 СК України «...Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина яка досягла чотирнадцяти років». У нашому випадку ініціатором і особою, яка може звернутися до суду про скасування усиновлення, в зв'язку з бажанням укласти шлюб, є:

а) усиновлювач;

б) усиновлена повнолітня дитина, або жінка, яка досягла шлюбного віку (17 років);

в) органи опіки та піклування в інтересах усиновленої дитини;

г) прокурор.

У зв'язку з тим, що в статті 240 СК України сказано: «Право на звернення до суду з позовом», то звернення до суду про скасування усиновлення повинно бути оформлено позовною заявою, яка по формі і змісту повинна відповідати статтям 118 - 121 252 ЦПК України.

Розгляд справи в суді повинен проводитися відповідно до глави 5 ЦПК України «Розгляд судом справ про усиновлення».

Відсутні в законі дані і про те, яким чином повинен суд давати дозвіл на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені, хто має право звертатися до суду із заявою, яким порядком повинна вона розглядатися — як окреме провадження чи як позовне.

Якщо звернутися до статті 23 СК України, відповідно до якої особам після чотирнадцяти років право на шлюб дає суд і укладач у коментарі до неї, вказала, що заява розглядається в суді як окреме провадження, то зважаючи на аналогію права і заяви осіб про надання права на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним, повинні розглядатися за правилами окремого провадження.

Правом на звернення до суду наділені особи, які бажають вступити в шлюб самостійно, якщо вони досягли шлюбного віку, і справа розглядається без участі усиновлювача чи органів опіки та піклування.

У випадку, якщо із заявою звертаються особи, які досягли чотирнадцяти років але не досягли шлюбного віку, як зацікавлених осіб суд повинен притягти до справи усиновлювача, як усиновителя і рідного батька, органи опіки і піклування.

Укладач і коментар статті 26 СК України звертають увагу суду на те, що між та кими дітьми природних, біологічних перешкод їхньому майбутньому шлюбові немає» оскільки заборона шлюбів між родичами за походженням спрямована на запобігання кровозмішанню.

Вона вказує: «Є лише перешкода юридична. Якщо, наприклад, усиновлення не було таємним для дітей, виникнення в майбутньому між ними почуття любові не слід розглядати як явище ненормальне, а тому юридична перешкода на їхньому життєво шляху може бути усунена судом, без шкоди інтересам суспільства».

Виникає питання, а як бути, якщо для цих дітей усиновлення було таємним? Тоді ідо, суд не повинен давати згоду на шлюб? Що від цього буде кровозмішання?

Я думаю, що в будь-яких випадках ці особи мають право на шлюб, без усіляких застережень.

Законодавець замовчав таку ситуацію, як можливість виникнення кохання між опікуном і опікуваним, між патронатним вихователем і дитиною, яка знаходиться у нього на вихованні. Можливий між ними шлюб чи повинна бути заборона?

Наприклад, Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю від 1 жовтня 1968 року (ВВР СРСР, 1968 р., № 27, ст. 241) заборонили шлюби між усиновителями і усиновленими, але не включили в число осіб, між якими заборонені шлюби, опікунів і опікуваних, осіб, які патронують і патронованих, фактичних вихователів і осіб, яких виховують.

Стаття 17 КпШС У РСР, 1969 р. дала вичерпний перелік родичів (по прямій висхідній і нисхідній лінії), шлюби між якими вважаються безумовно забороненими. Всі інші названі особи родичами ні в якому сенсі не є.

У зв'язку з цим питання про допустимість укладення шлюбу між названими вище особами повинно вирішуватися з урахуванням конкретних обставин і на підставі загальних правил і принципів сімейного законодавства. Так, наприклад, якщо опікаєма особа є неповнолітньою або визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або слабоумства, то, звичайно, будь-яка можливість укладення шлюбу з цими особами, в тому числі і для опікунів, осіб, які патронують, повністю виключається.

З другого боку, навряд чи, наприклад, треба заборонити укладення шлюбу між колишнім опікуном і подопічним, відновленим в дієздатності, якщо укладення цього шлюбу відповідає їх інтересам і не протирічить моральним принципам суспільства.

Як бути з позашлюбним спорідненням?

Виходячи із вимог статті 26 СК України, слід визнати, що перепоною до укладення шлюбу слугує і позашлюбна спорідненість. Проте останнє важче встановити, якщо не відбулося добровільне визнання батьківства або встановлення батьківства по суду.

Про позашлюбну спорідненість, як перепоною до укладення шлюбу було записано в статті 69 Кодексу РСФР 1918 року. Таке правило містилось в преамбулі до статті 11 Сімейного кодексу Азербайджанської РСР і в преамбулі до статті 7 Кодексу Білоруської РСР.

Звідси треба зробити висновок, що така позашлюбна спорідненість є перепоною до шлюбу, якщо це буде встановлено до його реєстрації в іншому випадку може слугувати приводом для визнання такого шлюбу недійсним.

Хоча це питання є спірним. Виникає чи ні необхідність визнання такого шлюбу недійсним, якщо ця сім'я існує довгий час, є діти?

Я думаю, що такої необхідності немає, зважаючи на інтереси сім'ї. Судова практика таких випадків не знає, — це поки що теоретичні викладки. Останнє слово залишається за судовою практикою, вченими і законодавцями.

Слід відмітити, що свояцтво не є перепоною до укладення шлюбу.