Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

1. Відповідно до статті 67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утриманн (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружу лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.



Комментарий:

Як уже зазначалося раніше, є два види права спільної власності і одним з них е спільна часткова або спільна сумісна власність.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна часткова власність — це власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності.

Стаття 357 ЦК України передбачає, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбанні (виготовленні, спорудженні) майна.

Таким чином, договір про визначення часток у спільній власності повинен бути укладений подружжям і посвідчений нотаріусом. У цьому випадку нотаріус діє відповідно до пункту 59 Інструкції № 20/5, згідно з яким учасники спільної часткової власності вправі укласти договори про визначення розміру часток, зміну розміру часток якщо в правовстановлюючому документі розмір часток не вказаний або вказання неправильно, а також виділення частки в натурі (поділу). Укладення таких угод е необхідним у випадках, передбачених законом (стаття 67 Сімейного кодексу, статті 88, 133 Земельного кодексу, статті 357, 358 ЦК України).

Одночасно з посвідченням договору про виділення в натурі (поділу) ЖИТЛОВОГО будинку, будівлі, садиби, квартири або споруди нотаріусом посвідчується договір пр° виділення в натурі (поділ) на місцевості земельної ділянки. Для посвідчення остайо нього, поряд з іншими документами, нотаріусу подається нотаріально посвід^н договір про спільну часткову власність на земельну ділянку.

Укладення договору щодо виділу частки в натурі (поділ) припиняє спільну часткову власність.

Отже, тільки після визначення частки в спільній частковій власності, після по діду майна в натурі відповідно до розміру часток кожного з подружжя, кожен з них має право укладати договори про відчуження своєї частки будь-якому громадянину, юридичній особі.

Не може бути ні відчужена, ні передана під заставу та ідеальна частка в спільному майні подружжя, якщо її неможливо з технічної точки зору ні виділити в натурі, ні визначити порядок користування, іншій особі. Нотаріус у такому випадку відмовляє в посвідченні договору про виділ долі в натурі.

Зважаючи на вимоги статті 67 СК України, один з подружжя, як співвласник, за неможливості виділу частки в натурі не зможе реалізувати свої права власника, тобто не реалізувати ні права володіння, ні права користування, ні права розпорядження річчю, продовжуючи бути її співвласником.

Але це випливає із Сімейного кодексу України. Між тим Цивільний кодекс України, до положень якого можуть звернутися подружжя, це питання вирішує по-іншому, беручи до уваги право власника володіти, користуватися і розпоряджатися, про що буде йти мова щодо способів поділу майна подружжя (стаття 71 СК).

У тому випадку, коли один з подружжя прийме рішення про відчуження своєї частки іншій особі, то, відповідно до статті 362 ЦК України, переважне право купівлі цієї частки має інший з подружжя, незалежно від того, знаходяться вони в шлюбі чи ні.

Порядок такого відчуження житлового будинку, садиби, квартири передбачений не тільки Цивільним кодексом України, але й Інструкцією № 20/5, зокрема пунктами 54 - 58.

Так, у разі, якщо один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець в письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової власності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, за яких продається ця частка.

Слід нагадати, що, якщо було виділено частку в натурі, то право спільної часткової власності припинено, а отже, і немає права переважної купівлі.

При посвідченні договорів довічного утримання (догляду); спадкового договору; дарування; ренти (якщо майно передається безоплатно); пожертви; міни частини майна, виділеної за згодою співвласників чи за рішенням суду, а також у разі продажу частини майна з публічних торгів (аукціону), правила приватної купівлі не застосовуються.

Таким чином законодавець захищає право одного із подружжя при продажу частки У спільному майні на право привілеєвої купівлі частки в житловому будинку, квартирі тим, що дає змогу їй (йому) придбати цю частку і не дати змоги поселитися в домі, квартирі сторонній людині, а також покращити житлові умові сім'ї, в тому числі і дітям.

Частина друга статті 67 СК України передбачає право подружжя скласти заповіт Щодо своєї частки до її визначення та виділу в натурі.

Більш чіткіше це право зазначено в статті 1243 ЦК України:

«1. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому

праві спільної сумісної власності.

2. У разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його перебив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

3. За життя чоловіка та дружини кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню».

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається надання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається, а отже, не вимагається і обов'язкового виділу частки подружжя із спільного майна при складанні заповіту (п. 159 Інструкції № 20/5), але відповідно до пункту 224 Інструкції № 20/5 нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визнання) частки померлого у спільному майні.

У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

На підставі цієї ж письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності, якщо вона не була визначена при житті в порядку пункта 239 Інструкції № 20/5.

Якщо ці вимоги не були виконані при житті спадкодавця або виник спір про право на спадкове майно подружжя, то він буде вестися (про визначення части у праві спільної сумісної власності спадкодавця, виділу (поділу) її в натурі) між спадкоємцями та пережившим з подружжя.

Подружжя має право укласти спадковий договір щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного із подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно пере-ходить до набувача за договором (статті 1303, 1306 ЦК України, пункт 234 Інструкції № 20/5).

Спадковий договір може бути оскаржений в суді і розірваний на вимогу відчужу- вача, а також набувача.


Получите консультацию юриста онлайн!