1. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд, який розглядає шлюборозлучну справу, може:

а) постановити рішення про розірвання шлюбу;

б) відмовити в позові про розірвання шлюбу;

в) відкласти розгляд справи та визначити строк для примирення подружжя, вислухавши їх думку.

У свій час дуже слушно дав роз'яснення судам з цього приводу Верховний Суд раніше існуючого СРСР. Він підкреслив, що тимчасовий розлад в сім'ї і конфлікти між чоловіком і жінкою, викликані випадковими причинами, а також необгрунтоване серйозними мотивами небажання одного або обох з подружжя продовжувати шлюб не можуть вважатися достатніми підставами для розірвання шлюбу. Збереження сім'ї, захист інтересів дітей є одним з обов'язків суду, тому він перш ніж постановити рішення про розлучення повинен вжити всіх заходів для примирення подружжя, збереження сім'ї.

Для досягнення цієї мети суд може відкласти розгляд справи на визначений, реаль

ний строк, який узгоджується зі сторонами з урахуванням фактичних взаємовідносин подружжя. Залежно від обставин справи, її розгляду, суд може відкласти декілька разів слухання справи для примирення як за своєю ініціативою, так і на прохання сторін.

Про відкладення справи відповідно до частини 5 статті 191 ЦПК України суд постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню (статті 293, 324 ЦПК).

Надання подружжю строку для примирення повинно мати реальну основу. Не принесло б не тільки користі, але і завдало б шкоди відкладення справи для примирення, якщо із матеріалів справи видно, що це неможливо через обставини, що склалися.

Наприклад, районний суд відклав справу про розірвання шлюбу подружжя Ч. для їх примирення, хоча із матеріалів справи вбачалося, що відносини подружжя вкрай загострені, відповідач систематично зловживав спиртними напоями, бив дружину, дітей, за що неодноразово притягався до відповідальності. Після відкладення справи на примирення відповідач убив дружину. Таку справу, звичайно, не треба було відкладати.

Іноді, навпаки, у практиці судових органів бувають випадки непродуманого, поспішного розгляду справи про розлучення, яка підлягала за фактичними обставинами відкладенню для примирення подружжя.

Так, В. звернувся в суд з позовом про розірвання шлюбу, укладеного з В.Л., посилаючись на те, що вони з дружиною спільно проживають десять років, але з її вини не мають дітей і в майбутньому неможливо їх мати. На сьогодні він проживає з іншою жінкою. Відповідачка позов не визнала, мотивуючи тим, що вони з чоловіком живуть дружно, кохають один одного і на сьогодні продовжують подружні відносини, відсутність дітей не перешкода для збереження сім'ї, захоплення позивача іншою жінкою — тимчасове явище. У зв'язку з чим просила суд надати їм можливість для примирення і відкласти справу. Суд відхилив її прохання і, розглянувши справу по суті, позов задовольнив. Через декілька місяців подружжя В. знову прийшли в суд і звернулися із заявами про поновлення їхнього шлюбу (стаття 117 СК).

За раніше діючою статтею 176 ЦПК (нині це стаття 191 ЦПК) суд міг відкласти справу про розірвання шлюбу строком до шести місяців. Нині чинна стаття 191 ЦПК конкретного строку не встановлює, а надає це право суду з урахуванням обставин справи, думки самих сторін.

За тією ж статтею 176 ЦПК 1963 р. суд міг за заявою сторін і скоротити визначений строк, якщо за обставинами справи вбачається, що для цього є підстави: дружина завагітніла від іншого чоловіка (який сенс для примирення?); чоловікові необхідно негайно виїхати в довгострокове закордонне відрядження; під час примирення чоловік знову побив дружину; дружина за цей час знову порушила подружню вірність тощо.

Думається, що це правило скорочення строку примирення суди можуть застосовувати і при чинному Сімейному кодексі.

Деякі суди, відкладаючи справу для примирення подружжя, постановляють ухвали про тимчасове стягнення аліментів на дітей до розгляду справи про розлучення. Така практика судів виправдана тим, що діти не залишаються без утримання.

У раніше чинному ЦПК 1963 року це офіційно передбачалося законодавцем. Так, стаття 220 ЦК прямо передбачала стягнення аліментів до постановлення рішення про розірвання шлюбу, поділу майна, що було справедливо відносно дітей, оскільки шлюборозлучний процес з поділом майна часто міг тягнутися роками.

У зв'язку з відкладенням справи про розірвання шлюбу для примирення подружжя суд повинен постановити ухвалу. Виникає запитання: в якому порядку постановляється

сама ухвала про відкладення справи в нарадчій кімнаті — як окремий процесуальний документ чи «порадившись на місці сам із собою» суддя заносить ухвалу до журналу судового засідання?

Відповідно до частини 4 статті 209 ЦПК України ухвали суду, які оформляються окремими процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали, постановлені судом не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання.

Тобто ухвала про відкладання справи на примирення подружжя не оформляється окремим документом, вона заноситься до журналу судового засідання.

Якщо суд відкладає розгляд справи відповідно до частини 5 статті 191 ЦПК, він повинен призначити відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під підписку учасників цивільного процесу, тобто подружжя.

Раніше судова практика виходила з того, що якщо сторони (маються на увазі подружжя) в обумовлений час не з'явилися в судове засідання — вони помирилися і суд закривав провадження у справі внаслідок примирення, що значною мірою заощаджувало робочий час судді для інших справ.

У випадку, якщо сторони не помирилися, з'явилися в судове засідання в обумовлений час, суд розглядає справу по суті в цей день.

Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 10 своєї постанови № 11 від 21 грудня 2007 року з приводу застосування судами статті 111 СК дав такі роз'яснення:

«Передбачене частиною 1 статті 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативною однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (частина 5 статті 191 ЦПК). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.

При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи.

Ухвала суду про відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення не підлягає оскарження в апеляційному та касаційному порядку (статті 293, 324 ЦПК).

Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті».

Слід також уважити, що строки, які надаються подружжю для примирення, не включаються в загальні строки розгляду справ, отже, не призводять до їх порушення.