(СТАТТЯ 119 СК)

1. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.

2. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Стаття 119 СК по суті узаконила давно складену практику серед подружжя, які після скандалів, непорозумінь приймали самостійно рішення пожити окремо, перевірити свої почуття один до одного. Частіше дружина уходила до батьків. Така перевірка почуттів закінчувалася розлученням.

За цей час подружжя кожен окремо один від одного придбавали майно, накопичували гроші і таке інше, а інколи і народжували дітей, а оскільки шлюб не був розірваний, то діяла презумпція (те, що придбане в шлюбі є спільним), батьком дитини дружина записувала при реєстрації чоловіка, з яким шлюб не розірваний через суд. З цього приводу, а також при розподілі майна виникали довгі затяжні судові справи щодо оспорювання батьківства, доказуванню, коли і як було придбане майно, тощо.

Для того щоб було менше таких спорів, законодавець вирішив узаконити цю «перевірку» почуттів шляхом встановлення судом режиму окремого проживання подружжя.

Ймовірніше стаття 119 СК не буде діючою, оскільки застосування її дуже складне, особливо коли такого окремого проживання забажає один з подружжя.

Закон поставив перед судом задачу самому вирішувати питання, має право чи ні подружжя для окремого проживання, тобто суд «має право», але не зобов'язаний давати індульгенцію на окреме проживання.

Режим окремого проживання (сепарація) не передбачає в повному сенсі цього слова «окреме проживання», тобто щоб подружжя жили в різних помешканнях. Вони можуть проживати в одному домі, квартирі, але сім'я як така перестає існувати, подружжя будуть вести окреме господарство, матимуть окремий бюджет, окреме майно. Чоловік не матиме права вимагати від дружини виконання подружніх обов'язків тощо.

Вимагати режиму окремого проживання можуть як обоє подружжя, так і один з них.

Цей спір розглядається в загальному суді шляхом окремого провадження за правилами процесуального законодавства, і він дуже подібний за своїми вимогами зі шлюборозлучним процесом за заявою подружжя, яке має дітей (частина 3 статті 234 ЦПК).

У цьому процесі суд повинен за наданими сторонами доказами встановити, має право чи ні один із подружжя вимагати окремого проживання або обоє з подружжя, кому це вигідно, а хто залишається без підтримки в скрутному становищі, як бути з дітьми.

Наприклад, суд не може погодитися з вимогами чоловіка на режим окремого пробивання, якщо його дружина заперечує проти цього, наводячи суду переконливі докази оскільки вона залишається один на один з малолітніми дітьми; дітьми-інвалідами; сама інвалід і ніде не працює; немає джерел для існування; потребує сторонньої допомоги, вагітна тощо.

І в той же час, якщо дружина наполегливо вимагає окремого проживання, на-водячи такі докази, як зловживання чоловіком спиртними напоями; дебош у сім'ї; порушення шлюбних відносин, що впливає негативно на виховання дітей і що таке окреме проживання може позитивно в майбутньому вплинути на чоловіка, буде час

подумати, проаналізувати свою поведінку в сім'ї і отямитися — то, звичайно, суд повинен прийняти позитивне рішення, оскільки це необхідно для майбутньої сім'ї. У тому випадку, якщо чоловік за наданий судом час не отямиться, то це рішення суду буде передвісником розірвання шлюбу.

Якщо ж, наприклад, вимагають окремого проживання обоє з подружжя, яке є багатодітним і питання виховання дітей, їх утримання не вирішено, суд може або відмовити в наданні такого проживання або, як в шлюборозлучному процесі, дати сторонам час для вирішення цього питання з відкладенням справи слуханням на деякий час (стаття 109 СК).

У цьому ж процесі може бути поданий і зустрічний позов за правилами статей 123 — 124 ЦПК про розірвання шлюбу. Тому суд, розглядаючи ці два позови, повинен проявити державну мудрість, максимум уваги і терпіння з тим, щоб зберегти сім'ю, якщо це необхідно для дітей, хворого подружжя і з інших причин.

Звичайно, в цьому процесі суд може замість надання сторонам часу для примирення, урегулювання своїх сімейних відносин (стаття 109 СК) прийняти за основу позов про окреме проживання і задовольнити його. Закон не передбачив, як у випадку надання конкретного часу на примирення, так і на режим окремого проживання. А тому суд повинен сам визначитися, скільки часу необхідно сторонам, щоб вирішити долю їх шлюбу і в рішенні цей строк назвати. Бажано з цього приводу уважно вислухати доводи сторін і в необхідному випадку прислухатися до їх побажань.

Суд не пов'язаний конкретним строком, а тому може встановити режим окремого проживання без зазначення конкретного строку, що даватиме право подружжю в будь- який час поновити шлюбні відносини.

Але і наданий конкретний час окремого проживання подружжя не зобов'язує їх на таке проживання до закінчення строку. Вони можуть в будь-який час поновити шлюбні відносини без рішення суду про скорочення цього строку.

Режим окремого проживання може також бути припинений судом за заявою подружжя або з дня подання заяви, або з дня, який вони вкажуть в своїх заявах. Цей строк має принципове правове значення для подальших спорів про майно, встановлення батьківства, право на житло та інше.

Слід окремо відзначити, що заяви про надання режиму окремого проживання, про час скорочення, про припинення подаються до суду особисто подружжям.