1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька

дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої стат-

ті 135 цього Кодексу.

Для того щоб чітко уявити шлях розвитку законодавства відносно до підстав виникнення прав і обов'язків батьків і дітей, визначення батьківства (материнства) необхідно коротко ознайомитися з історією законодавства в цій області при різних економічних і політичних устроях нашої історії з часів зародження держави України, оскільки в різні періоди по-різному визначалися підстави визначення батьківства (материнства).

Тільки після цього буде уявлення про нині чинний Сімейний кодекс України щодо визначення батьківства (материнства), його демократичність і проникнення турботою про щасливе дитинство, про відповідальність батьків за долю народженої ними дитини.

Так, після повалення царської влади в Росії (куди входила і Малоросія) першим актом Радянської влади був Декрет від 18 листопада 1917 року, яким було проголошено, що підставами для виникнення взаємних прав і обов'язків батьків і дітей визнавалося походження дитини від батьків (кровне походження). Обов'язки щодо виховання те утримання і відповідальність за це несли в повній мірі обидва з батьків, незалежно від того, які їх були взаємини між собою

На території України з цього приводу був оголошений 20 лютого 1919 року Декрет Раднаркому УРСР «Про цивільний шлюб і про введення Книг актів громадянського стану» (ЗУ УРСР, 1919 № 2 ст. 144).

Відповідно до статей 1, 2 та 3, прийнятого в 1926 році Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР (ЗУ УРСР 1926 р. № 67 — 69, ст. 440) взаємні права й обов'язки дітей і батьків ґрунтуються на походженні дітей, посвідченому відповідним записом у книгах запису актів громадянського стану.

При реєстрації в органах запису актів цивільного стану народження дитини від матері, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбі, дитина записується на прізвище матері з присвоєнням їй по батькові за вказівкою матері.

У разі вступу матері в зареєстрований шлюб з особою, від якої вона раніше народила дитину і яка визнає себе батьком дитини, дитина прирівнюється у всіх відношеннях до дітей, які народилися в зареєстрованому шлюбі, і їй присвоюється по батькові за ім'ям батька.

Запис про народження в книгах запису актів громадянського стану є доказом походження дитини від зазначених у ньому батьків і може бути заперечений тільки в судовому порядку.

У цьому ж Кодексі в статті 32-1 знаходиться заборона звертатися до суду про вста-новлення батьківства за певних умов: «Мати дитини, що народилася від особи, з якою вона не перебуває в шлюбі, не має права звернутися в суд з позовом про встановлення батьківства і про стягнення з зазначеної особи аліментів на утримання дитини».

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 листопада 1944 року «Про порядок визнання фактичних шлюбних відносин в разі смерті або пропажі без вісті на фронті одного з подружжя» (ВВР СРСР, 1944 р. № 60) мати дитини визнана судом дружиною померлої або пропалої без вісті особи на фронті, і діти, що народилися від цього шлюбу, вважаються дітьми померлої або пропалої без вісті на фронті особи, про що повинно бути сказано в ухвалі суду із зазначенням імені та року народження дітей.

Цей Указ мав приватний характер відносно до конкретних дітей, батьки яких пропали на фронті.

Основний Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. визнавав тільки зареєстрований шлюб, і діти, народжені в фактичному шлюбі записувалися тільки на ім'я матері дитини.

Стаття 16 Основ Законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб та сім'ю 1968 року відновила встановлення батьківства, відмінивши Указ від 8 липня 1944 року, але на інших підставах.

Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР, який був прийнятий в 1969 році (ВВР УРСР 1970 р. № 2 ст. 16) в частині третій статті 53 передбачав порядок судового встановлення батьківства за умови доведеності таких обставин:

а) спільного проживання і ведення спільного господарства матір'ю і особою, яка

припускається батьком дитини;

б) участі його у вихованні дитини;

в) участі його в утриманні дитини;

г) письмового, усного або в інший спосіб визнання тим, хто припускається бать-

ком, свого батьківства, що з достовірністю підтверджують це визнання відповідачем

батьківства.

При встановленні батьківства суд міг призначити судово-медичну експертизу у випадках, якщо у справі підтверджуються обставини, які суд бере до уваги при встановленні батьківства, але відповідач не визнає себе батьком дитини.

Якщо жодна з названих вище обставин доведена позивачкою не була, позов не міг бути задоволений, оскільки висновки експертизи самі по собі без зв'язку із зазначеними обставинам не могли вплинути на результати судового спору.

Про це зазначав і Пленум Верховного Суду України в пункті 13 своєї постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу України про шлюб та сім'ю України», що підставою встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особин яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою свого батьківства.

Новий Сімейний кодекс 2004 р. розширив рамки надання доказів не конкретними обставинами, як це було указано в статті 53 КпШС, а «...будь-якими відомостями, що засвідчують походження дитини від певної особи».

Такими доказами, звичайно, можуть бути й обставини, які були вказані в статті 53 КпШС, і такі, як: подача заяви про визнання батьківства в період вагітності жінки, а потім її відкликання; подання заяви в РАЦС для реєстрації шлюбу, коли наречена вагітна, і в якій вказується нареченим про скорочення строку для реєстрації з цих причин та інші.

Але основним доказом визнання батьківства буде висновок судово-генетичної експертизи.

Як заявляють експерти, з вірогідністю 99, 9 % можливо встановити, кому належать кров як дитині, так і батька цієї дитини.

Але провести таку експертизу не дуже просто і не дуже вона дешева.

Таку експертизу робить в місці Харкові тільки одна приватна лабораторія «Б.А.Т.» — «БиоАналитические технологии». Для проведення експертизи необхідна ухвала суду, згода сторін на її проведення. Зацікавлені особи можуть знаходитися в лабораторії тільки на стадії забору матеріалу на аналіз. Висновок експерти видають через півтора-два місяці.

Знаючи про те, що для визнання батьківства достатньо такого висновку, майбутні батьки категорично відмовляються від її проходження.

Що робити суду в такій ситуації, якщо інших доказів визнання батьківства замало?

З цього приводу Пленум Верховного Суду України в пункті 9 своєї постанови № З від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» дав на це запитання чітку відповідь:

«Відповідно до статей 213, 216 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина містить всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У разі, коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 146 ЦПК може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, яка зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід».

Застосування правил встановлення батьківства за правилами статті 53 КпШС і визнання батьківства за правилами статті 128 СК відповідно від часу народження дітей урегульовані роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, дані в постанові № З від 15.05.2006 р., пунктах 1,2,3.

«1. Звернути увагу судів на те, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше і січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.

2. При розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до пункту 7 розділу VII «Прикінцеві положення» СК норми законодавства, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 року,

за винятком норм розділу V «Акти громадянського стану» Кодексу про шлюб та сім'ю України, які зберігають чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спе-ціального закону.

3. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, і їх сукупності, зокрема спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема частини 2 статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства».

Частина 3 статті 128 СК містить перелік осіб, які мають право на звернення до суду про визнання батьківства. Цей перелік осіб уточнив Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15.05.2006 р. в пунктах 4,5:

«Справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні.

У таких справах позови осіб, зазначених у частині 3 статті 128 СК, приймаються до судового розгляду, якщо:

— дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (частина 1 статті 135 СК);

— у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання запис про неї та про батька дитини вчинено за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитини (частина 1 статті 135 СК);

— батьки дитини невідомі і запис про них у Книзі реєстрації народжень учинено за рішення органу опіки та піклування (частина 2 статті 135 СК).

Із позовом про визнання батьківства чи материнства можуть звертатися до суду лише особи, зазначені у СК. У разі проявлення такого позову іншими особами суддя відповідно до пункту 3 частини 3 статті 121 ЦПК України відмовляє у відкритті провадження у вправі, оскільки в таких випадках позивач не має права представляти інтереси дитини.

Поняттям «родичі», яке вживається в СК, охоплюються такі особи: баба, дід, прабаба, прадід, повнорідні брат і сестра.

«Членами сім'ї» є мачуха, вітчим, які проживають однією сім'єю з малолітніми або неповнолітніми пасинком, падчеркою.

«Інші особи» — це особи, в сім'ї яких виховується дитина. Ними можуть бути тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи.

Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою:

— одним із батьків;

— особою, котра вважає себе батьком;

— опікуном (піклувальником) дитини;

— іншою особою, на утриманні якої вони перебуває;

— самою дитиною, яка досягла повноліття.

При зверненні до суду особи, на утриманні якої перебуває дитина і яка не є опікуном (піклувальником), або чоловіка, котрий не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, яка (матір) померла чи оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або не проживає з дитиною не менше шести місяців і не виявляє щодо неї материнської турботи й піклування, для захисту інтересів дитини до участі у справі необхідно залучити орган опіки та піклування».

Як бачимо, ані стаття 128 СК, ані Пленум Верховного Суду як позивача у справах про визнання батьківства не називає прокурора, хоча, на думку деяких науковців, його можна було назвати позивачем відповідно до статті 45 ЦПК України, статті 36-1 Закону «Про прокуратуру». Якщо прокурор, який подає такий позов, доведе, що особа, на користь якої він заявив позов, сама не в змозі захистити свої права і згодна, щоб позов від її імені заявив прокурор, то у суду не буде підстав для відмови в прийнятті тій заяви. Умовою прийняття судом позовної заяви про визнання батьківства відповідно до час тини 4 статті 128 СК є реєстрація народження дитини із записом батька відповідно до частини 1 статті 135 СК, тобто на прохання матері за її прізвищем, а по батькові на її вибір. Така вимога пов'язана з необхідністю пересвідчитися у тому, чи не зареєстрована інша особа батьком дитини. Якщо батьком дитини відповідно до статей 126, 127 СК зареєстрована інша особа, а саме конкретна особа, наприклад, за свідоцтвом про шлюб, яке позивачка не анулювала при розірванні шлюбу, то спір про батьківство між нею та претендентом на статус батька розглядатиметься судом по-іншому і на інших підставах. З позовом про визнання батьківства може бути пред'явлений позов про стягнення аліментів на дитину.