1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

3. Відмова батьків від дитини е неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Батьківські права — це особливі права, в яких закладені багатогранні функції і які наділені низкою ознак. Вони мають: строковий характер; в них поєднуються інтереси батьків та інтереси дітей: мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини; право батьків на здійснення своїх прав і обов'язків є реальними; батьківські права та обов'язки, крім особистих, поєднують у собі і суспільні інтереси, вони також мають абсолютний характер. Це означає, що жодна особа, яка не має для цього відповідних правових підстав, не може перешкоджати батькам здійснювати ці права, обмежувати їх спілкування з дітьми.

Здійснення батьківського права завжди є правом, а не обов'язком.

Батьківські права — це право визначити прізвище та ім'я дитині; переважне право перед іншими особами на виховання дитини; право залучати до виховання дитини інших осіб; право передавати дитину на виховання фізичним чи юридичним особам; право безперешкодного спілкування з дитиною; право на самозахист дітей; право захищати інтереси дітей, бути законними представниками в суді, органах державної влади тощо; право визначати місце проживання дитини; право відбирати малолітню дитину від осіб, які утримують її у себе не на підставі закону або рішення суду, та багато інших прав, передбачених законодавством України.

Обов'язками батьків відповідно до міжнародного та національного законодавства є: забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я (дитина може бути залишена батьками в пологовому будинку, якщо вона має вади фізичного та (або) психічного розвитку); зареєструвати народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану; виховувати дитину в дусі поваги до прав інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти; готувати її до самостійного життя; поважати права дитини, її людську гідність; піклуватися про дитину; не допускати жорстокого ставлення до дитини; не вдаватися до фізичних та інших видів покарань, які принижують людську гідність.

Усі ці права та обов'язки (без виділення окремо прав та обов'язків) записані у статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» (ВВР, 2001, № ЗО, с. 142) та виділені окремими статтями Сімейного кодексу.

Водночас, виходячи із суті батьківських прав, стаття 155 СК встановлює межі здій-снення батьківських прав. Частина друга статті 155 СК передбачає, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересів дітей. Під інтересами дітей слід розуміти інтереси їх правильного виховання, що відповідає тим загальним цілям, які поставлені в нашій країні. Це нематеріальні, духовні й матеріальні цілі; ті, які заслуговують на увагу та інші.

Інтереси дітей, які заслуговують на увагу, названі і в міжнародних правових актах. Так, у статтях 9, 18, 20, 21 Конвенції про права дитини вживається термін «найкращі» інтереси дітей, а у статті 3 цієї Конвенції зазначено: «В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини».

Відповідно до абзацу третього статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» «батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком з виховання дітей, їх утримання або відмовлятися від своїх дітей».

Частина третя статті 155 СК передбачає моральну відповідальність батьків за відмову від дітей. Між іншим, закон не забороняє матері при народженні дитини відмовлятися від неї, що міститься у Правилах реєстрації актів цивільного стану; давати згоду на усиновлення дитини. Частина четверта статті 155 СК передбачає відповідальність батьків за ухилення від виконання батьківських обов'язків. Це ж правило передбачено абзацом шостим статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»: «Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до Закону».

Поняття «ухилення від виконання батьківських обов'язків» не тотожне поняттю «невиконання обов'язків».

Ухилення від виконання батьківських прав — це психічне ставлення батька, матері до протиправної поведінки щодо виконання батьківських обов'язків, що виражаються у формі умислу чи необережності. Відповідальність у цьому випадку настає, якщо батько, мати розуміли, могли усвідомлювати свої дії (бездіяльність), передбачати їх наслідки і керувати ними, якщо вони мають юридичну і фактичну можливість.

Наприклад, якщо після стягнення аліментів на утримання дитини батько злісно ухиляється від їх сплати шляхом зміни місця проживання, роботи тощо, то така по-ведінка карається за статтею 164 КК України.

Невиконання обов'язку носить не умисний характер з по низки поважних причин. Наприклад, батько, мати позбавлені волі і відбувають покарання в місцях відбування покарання, тобто вони не мають юридичної можливості виховувати дитину, бачитися з нею; тяжкохвора мати через свою хворобу не може виховувати і утримувати дитину; знаходження батьків у довготривалих відрядженнях; батьки, які самі визнані недіє-здатними тощо, вони не осудні, оскільки в їх діях відсутній умисел.

За неналежне виконання батьківських обов'язків батьки несуть цивільну відпо-відальність, що передбачено статтями 1178, 1179 — 1183 ЦК України, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за дитиною або шкода завдана не з їх вини.

Чинний Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за експлуатацію дітей (стаття 150), злісне невиконання обов'язків з догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлено опіку чи піклування (стаття 166), незаконні дії щодо усиновлення (стаття 169), ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (стаття 164). Адміністративна відповідальність за невиконання батьками або особами, які їх заміняють, обов'язками з виховання дітей (стаття 184).

Відповідно до Сімейного кодексу України до батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків або зловживають ними, передбачено застосування відпо-відальності, а саме: передача дитини другому з батьків або іншій особі (стаття 161); по-збавлення батьківських прав (стаття 164); відібрання дитини без позбавлення права бать-ківських (стаття 170), давати згоду на усиновлення дитини (стаття 219); відшкодування матеріальної та моральної шкоди (статті 157, 162); стягнення неустойки (стаття 196).