1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківською

піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними

повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав, а не батьківства встановлено статтею 164

СК.

Оскільки батьківське право — це право на виховання та представництво інтересів неповнолітніх дітей, то позбавити громадянина (-ку) батьківських прав дозволяється щодо дитини, яка не досягла повноліття, тобто 18 років.

Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю,

Справи позбавлення батьківських прав розглядаються тільки (виключно) судом. Жодний інший орган, крім суду, не має права виносити рішення про позбавлення або будь-яке обмеження прав батьків щодо дітей. Судовий порядок розгляду справ про позбавлення батьківських прав випливає із суті права батьків на особисте виховання своїх дітей, яке виявляється одним із найважливіших прав громадян, які гарантуються державою.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від ЗО березня 2Щ)7 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі — постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р.) з цього приводу зазначено:

«Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей».

Позбавлення батьківських прав може відбутися як щодо дітей, народжених у шлюбі, так і дітей, батьківство яких було визнано добровільно або установлено судом.

Якщо статтею 70 КпШС допускалося позбавлення батьківських прав і неповнолітніх батьків, то статтею 164 СК передбачено, що не в усіх випадках можливо позбавити батьківських прав неповнолітніх батька, матір.

У пункті 17 постанови Пленум Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р. з приводу застосування частини другої статті 164 СК дав судам такі роз'яснення:

«Із підстав, передбачених пунктами 2, 4, 5 частини першої статті 164 СК, особи мо-жуть бути позбавлені батьківських прав тільки в разі досягнення ними повноліття.

Позбавлення батьківських прав неповнолітніх батька, матері можливе лише у випадках, визначених пунктами 1, 3 частини першої статті 164 СК, а саме якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважних причині протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування або якщо вони жорстоко поводяться з дитиною»

Закон чітко визначив підстави позбавлення батька, матір батьківських прав. Відповідно до пункту першого частини першої статті 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування.

Статтею 143 СК України передбачено, що мати, незалежно у шлюбі чи поза шлюбом народила дитину, в тому числі й біологічний батько повинні забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Мати може залишити дитину в пологовому будинку тільки з поважних причин, зокрема, якщо вона (дитина) має істотні вади фізичного та (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (тяжка хвороба матері, відсутність житла чи достатку, малолітство, небажана дитина тощо). В інших випадках, якщо протягом шести місяців батьки не заберуть дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я і не виявлятимуть щодо неї батьківського піклування, мати, батько за порушення цього обов'язку позбавляються батьківських прав.

Ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини з боку батька, матері також є однією з підстав позбавлення їх батьківських прав. Способи та методи ухилення від обов'язку з виховання та утримання дитини чітко виписано в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р. в пункті 16:

«Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».

Ураховуючи те, що законодавство пов'язує позбавлення батьківських прав з названих вище підстав як винну, усвідомлену, протиправну поведінку, то якщо мати, батько страждають на душевну хворобу, недоумство, визнані в судовому порядку недієздатними, їх не можна позбавити батьківських прав і батьків, які через тяжку хронічну хворобу, інвалідність самі потребують сторонньої допомоги, не мають достатніх засобів для виховання та утримання дитини.

Захист прав і законних інтересів дитини може відбутися у цій ситуації іншими право-вими засобами — відібрання дитини в батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № від 30.03.2007 р. з цього приводу дав судам роз'яснення, як вийти з цієї ситуації за допомогою інших правових методів:

«Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведенні винної поведінки когось із батьків або обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши від-повідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передання органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад».

Однією із підстав позбавлення батьківських прав матері, батька е жорстока поведінка з дитиною (пункт 3 частина 1 статті 164 СК).

Жорстока поведінка батьків щодо дитини може виражатися в такому: застосування до дитини надзвичайних бузувірських методів побиття; садистське відношення; залишення дітей на тривалий час без води, їжі, закриття в темному сараї, льосі, надягання на руки ланцюгів тощо.

Пленум Верховного Суду України в пункті 17 своєї постанови узагальнив ці методи і дав такі роз'яснення: «жорстоке поводження полягає у фізичному або іншому насильстві, застосуванні неприпустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо».

Наприклад, органи опіки та піклування одного із районів Харківської області звернулися до суду з позовом до С. О. і С. К. про позбавлення їх батьківських прав щодо чотирьох дітей віком від 4 до 7 років, посилаючись на те, що ці діти були найдені в напівнепритомному стані в зачиненому будинку, оскільки були батьками залишені на довгий час без води, їжі. За висновком лікарів, діти були на межі смерті. Рішенням суду батьки були позбавлені батьківських прав.

До позбавлення батьківських прав може призвести сам факт хронічного алкоголізму, наркоманії батьків незалежно від вини цього батька (матері).

Те, чи є батько, мати хронічними алкоголіками або наркоманами, визначається судом не довільно, а шляхом проведення експертизи і одержання з цього приводу висновку судово-медичного закладу.

Батьки позбавляються батьківських прав навіть у тому випадку, якщо вони не завдають шкоди дитині, проте їх особисте життя (пиятика, розбещеність, паразитичний спосіб життя) об'єктивно не сприяє нормальному вихованню дитини.

Тим паче, що алкоголь важко вражає відділи головного мозку, які забезпечують (контролюють) поведінку людини. Така некерована поведінка алкоголіка, наркомана е постійною загрозою життю та здоров'ю дитини.

Для позбавлення батьківських прав за цими підставами необхідно довести, що діти постійно проживають із цими батьками.

Якщо дитина виховується в будинку-інтернаті, школі-інтернаті, дитячому закладі, в інших осіб, то позбавлення батьківських прав матері, батька цих дітей втрачає будь-який сенс.

У Конвенції про права дитини, що діє в Україні з 27 вересня 1991 року, у статті 32 записано: «Держави~учасниці визнають право дитини на захист від економічної екс-плуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку»; у статті 34 : «Держави-учасниці зобов'язуються захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень. З цією метою держави-учасниці, зокрема, вживають на на-ціональному, двосторонньому і багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів для запобігання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної діяльності;

б) використанню з метою експлуатації дітей у проституції або в іншій незаконній

сексуальній практиці;

в) використанню з метою експлуатації дітей в порнографії і порнографічних матеріа-

лах»; у статті 36: «Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації,

що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини».

Пізніше прийнятий Закон України «Про охорону дитинства» (від 26.04.2001 р, № 2402-ІН) узагальнив ці вимоги міжнародного законодавства і також у статті 10 цього Закону передбачив: «Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх заміняють».

Одним із видів експлуатації дитини є примушення її до жебракування.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 3 від 30.03.2007 р. роз'яснив: «Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушення до жебракування».

Наприклад, С. — мати дитини звернулася до суду про позбавлення батьківських прав С. — батька дитини, посилаючись на те, що він постійно примушує неповнолітню дочку на застіллях не тільки вживати спиртні напої, а і зваблювати гостей, вступати попри її волі у статеву близькість із ними. Для підтвердження цих мотивів було надано фотографії, відеозйомки. Рішенням суду відповідач був позбавлений батьківських прав, а про його порнографічну діяльність було доведено до відома прокурора окремою ухвалою.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевірити та обґрунтувати в рішенні кожну з них.

Слід мати на увазі, що закон не вимагає, щоб до матері, батька застосовувалися будь-які попередні заходи впливу (притягнення до адміністративної відповідальності, розгляд їхньої поведінки органом опіки та піклування, комісією у справах неповнолітніх, попередження інспектора у справах неповнолітніх органів міліції тощо). Але якщо такі заходи застосовувалися, то вони лише підсилювали відповідальність батьків, і суд повинен давати їм оцінку при постанові рішення (стаття 212 ЦПК).

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав як щодо окремої дитини, так і щодо всіх дітей, оскільки протиправна поведінка батьків може стосуватися не всіх дітей.

Наприклад, одна дитина виховується у школі-інтернаті і батьківська поведінка не впливає на її виховання, а друга проживає з ними або ж під час слухання справи народилася ще одна дитина. Суд може позбавити батьківських прав батьків тільки щодо однієї дитини.

Якщо позов заявлено про позбавлення батьківських прав до одного з батьків, суд зобов'язаний установити місце знаходження другого з батьків і притягнути його до участі у справі як 3-ю особу або за обставинами справи — другим відповідачем. При винесенні рішення про позбавлення батьківських прав одного з батьків суду необхідно обговорити питання про передачу дитини на виховання другому з батьків, а якщо позбавляються батьківських прав обоє батьків, то органам опіки та піклування.

Оскільки позбавлення батьківських прав не звільняє їх від обов'язку утримувати неповнолітніх дітей, то одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення з них аліментів на дитину.