1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2 — 5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках,

якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального

виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам — за їх бажанням або органові опіки та піклування.

2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я

дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення

про негайне відібрання дитини від батьків.

У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.

З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

5. Положення частин першої — третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька, матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав і постановити рішення про відібрання дитини у відповідача та передання її другому з батьків, органу опіки та піклування. Якщо дитина не проживає з тим з батьків, щодо якого було поставлено питання про позбавлення батьківських прав, то немає необхідності приймати рішення про відібрання дитини, — достатньо відмовити в позові про по-збавлення батьківських прав.

Підставами для відібрання дитини від батька, матері можуть бути ті ж обставини, що і для позбавлення батьківських прав.

Це:

а) ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини;

б) жорстоке поводження з дитиною;

в) батьки (батько) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

г) вдавання до будь-яких видів експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва;

д) інші випадки, якщо залишення дитини в них є небезпечним для її життя здоров'я

і морального виховання.

У всіх цих випадках підставами для відібрання дитини без позбавлення батьківських прав батьків є виникнення в сім'ї небезпечної для дитини обстановки, незалежно від суб'єктивних причин такого положення, вини батьків.

Застосування першої, другої санкції залежить від ступеня вини батьків.

Позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК) завжди є результатом протиправної, винної поведінки. Відібрання ж дитини не пов'язується з протиправною поведінкою. Наприклад, у сім'ї, де дитина перебуває, створилися умови, небезпечні для її фізичного чи духовного розвитку батьки душевно хворі, недоумкуваті, хворіють на відкриті форми туберкульозу та інші інфекційні захворювання.

У разі відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, суд повинен прийняти рішення, як це зазначено у статті 167 СК про передачу дитини батькові, іншим родичам, звичайно, за умови їх бажання, взяти дитину на виховання, але і має можливість утримувати цю дитину.

Як у випадках зі статтею 167 СК, можлива ситуація виникнення «черговості» на передачу дитини, суд діє відповідно до вимог Закону, — батькові повинна бути надана перевага, потім дідові, бабі, а потім іншим родичам. Якщо відсутні батько, родичі або ніхто із них не забажає забрати дитину — вона передається органам опіки та піклування.

Відібрання дитини без позбавлення батьківських прав не означає, що батьки і діти втрачають правовий зв'язок між собою. Батьки в цих випадках зберігають право представництва в інтересах дітей, давати згоду на всиновлення дитини іншою особою, спадкувати після смерті дитини, одержувати аліменти у зв'язку з непрацездатністю і потребуючим матеріальної допомоги тощо. Але з відібранням дитини батько, мати втрачають право на особисте безпосереднє виховання дитини і визначати її місце про-живання, бути опікуном, піклувальником, бо саме в цих правах вони обмежені.

Частина друга статті 170 СК передбачає оперативне втручання щодо відібрання дитини суду, прокуратури, органів опіки та піклування, коли невжиття цих заходів може призвести до непередбачених наслідків. Це можливо при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини.

У тому випадку, якщо орган опіки та піклування постановив рішення про негайне відібрання дитини і направив її до дитячого закладу, закладу охорони здоров'я чи передав батькові або іншому родичу, цей орган повинен негайно повідомити про прийняте рішення прокурора і в семиденний строк після постановлення рішення звернутися з позовом до суду про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про

відібрання дитини від матері, батька без позбавлення батьківських прав.

Таке ж право має і прокурор (негайне відібрання дитини і звернення в семиденний строк у сім днів до суду про позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав). Він з цього приводу постановляє не рішення,

а постанову.

Прийняття законодавцем такого закону, як оперативне втручання прокурора, органів опіки та піклування спонукало життя, часті трагічні смерті дітей з вини батьків. Оскільки судові розгляди цих справ можуть тягнутися тривалий час, а діти залишаються або наодинці без батьків, або залишені ними напризволяще, поступове голодування тощо, або з батьками, які постійно нетверезі, то таке втручання дає можливість зберегти дітей до подання позову про позбавлення батьківських прав або відібрання дітей і його розгляду.

Отже, втручання прокурора, органів опіки та піклування є оперативним тимчасовим засобом захисту прав дитини і попередження нещасних випадків серед дітей.

У тому випадку, якщо судом буде відмовлено в позові прокурору, органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав чи відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, то рішення органу опіки та піклування, постанова прокурора про негайне відібрання дитини втрачають чинність і дитина (діти) повинні бути повернуті цими особами батькам.

Якщо ж буде задоволено позов прокурора, органів опіки та піклування щодо відібрання дитини, то це буде по суті не відібрання дитини, а визнання законності дій прокурора, органів опіки та піклування.

З відібранням дитини у батьків не слід плутати з улаштуванням дітей, які залишилися без нагляду не з вини батьків, з причин, які від них не залежать, у дитячі заклади. У житті бувають випадки, коли батьки довго хворіють або взагалі відсутні, у результаті цього не можуть здійснювати свої батьківські обов'язки. Влаштування дітей не супроводжується в цих випадках якимось обмеженням батьківських прав.

У цьому випадку дитячий заклад має повернути дитину батькам.

Якщо ж дитина була відібрана за рішенням суду, то згодом вона може бути поверненя батькам також за рішенням суду.

При постановленні рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав суд не встановлює певних строків цього обмеження прав батьків. Як і при поновленні батьківських прав, так і при відібранні дитини та її поверненні згодом батькам, необхідно довести їм, що відпали причини, які були перешкодою для належного виховання дитини, строком не обмежене.

Одночасно з вимогою про відібрання дитини може бути заявлений позов про стягнення аліментів з батьків на утримання дитини.

Суд може відібрати дитину і від інших осіб на підставі частини першої статті 170 СК на підставах, які передбачені пунктами 2 — 5 статті 164 СК.

Стаття 170 СК не зазначає про те, в якому порядку повинні розглядатися справи про відібрання дітей. Слід визнати, що порядок розгляду названих справ повинен бути таким самим, як і порядок розгляду справ про позбавлення батьківських прав. Відібрання дітей — це серйозна міра впливу, яка, як правило, призводить до істотних обмежень батьківських прав. У зв'язку з цим такі справи повинні розглядатися в позовному порядку.

Позовну заяву про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав може подати до суду один з батьків, орган опіки та піклування, прокурор, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад.

Справи про відібрання дітей повинні розглядатися за участі органу опіки та піклу-вання.

Відповідачем у справі може бути один з батьків, з яким проживає дитина, інші

особи — близькі родичі (дід, баба, сестра, брат, вітчим тощо).