ГЛАВА 14

ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ НА МАЙНО

РОЗДІЛЬНІСТЬ МАЙНА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ (СТАТТЯ 173 СК)

1. Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

2. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до сімейного та цивільного законодавства України особи віком до 18 років поділяються на дві категорії: а) малолітні (віком до 14 років); б) неповнолітні (віком від 14 до 18 років).

У цілому майнові відносини за участі неповнолітніх осіб регулюються нормами ци-вільного законодавства (статті 32, 69, 70 ЦК). Відносно майна малолітніх осіб, то воно визначається нормами сімейного законодавства, про що йтиметься у статті 173 СК.

Малолітнім особам може належати будь-яке майно, що відповідно до закону є об'єктом права приватної власності фізичних осіб. Європейський суд з прав людини до поняття «майно» включив як рухому, так і нерухому приватну власність. Термін «власність», як це передбачено статтею 1 Першого Протоколу Конвенції з прав людини, може означати існуючу власність, або претензії, щодо яких заявник може довести, що він принаймні має «законні» підстави отримати можливість використати право власності, вимагати їх задоволення.

Роздільність майна батьків і дітей ґрунтується перш за все на трудовому характері приватної власності. Тому ні факт спорідненості батьків і дітей, ні спільне їх проживання, ні взаємна матеріальна залежність не створюють для дітей право приватної власності, хоча закон знає випадок, коли сумісне проживання батьків і дитини в державній квартирі при її приватизації давало право дитині будь-якого віку стати власником житла (див. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.92 р.).

Самостійними власниками майна малолітні, неповнолітні діти можуть стати і з інших підстав: за договором дарування, у порядку спадкування як після смерті батьків, так і інших осіб (за заповітом).

Право дітей на майно батьків за їх життя не настає ні за яких підстав, як і батьків на майно дітей.

Крім права приватної власності, існує ще одне право дітей на майно батьків — це право користування їх майном, яке дійсно залежить від сумісного проживання, спорідненості.

Наприклад, дитина має право користуватися житлом, поселяючись і проживаючи разом з батьками (статті 64, 156 ЖК), побутовими предметами, які належать батькам (ліжко, стіл, посуд), музичним інструментом, комп'ютером тощо.

Роздільність майна батьків і дітей обумовлює їх особисту відповідальність за зобов'язаннями своїх дітей незалежно від їх віку. Лише в разі заподіяння шкоди

малолітньою особою батьки цю шкоду відшкодують своїм майном (стаття 1178 ЦК), якщо шкоду заподіяно неповнолітньою особою — у разі відсутності в нього свого

майна, батьки відшкодовують шкоду або в повному обсязі, або в частині, на яку не ви-стачає майна в неповнолітнього (стаття 1179 ЦК). Діти не відповідають за будь-якими

зобов'язаннями батьків.

Частина друга статті 173 СК презумпує, що майно належить батькам доти, доки дитина малолітня і в разі виникнення спору, кому належить майно і чи належить воно

дитині на праві приватної власності, його представник у суді (батько, опікун, інша особа) повинен буде довести, що це майно належить малолітній особі. Звичайно, доводити, що майно дитина придбала за рахунок своєї індивідуальної праці або праці з батьками — безперспективно. Безспірними доказами належності майна малолітній особі є: договір дарування, договір купівлі-продажу, оформлений на її ім'я, свідоцтво про право власності в порядку спадкування тощо. Сумісне користування річчю, як, наприклад, комп'ютером, не надає права власності малолітній дитині, якщо вона не доведе, що він був куплений за її кошти, або ж, що був подарований, що буде зробити непросто.

У принципі, стаття 173 СК дає загальне поняття, що діти за життя батьків також можуть бути самостійними власниками.