1. Суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину,

її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;

5) особу дитини та стан її здоров'я;

6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

2. При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

3. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.

4. Суд, постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує

мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що

мають істотне значення.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (ч. 1 ст. 213 ЦПК).

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, під-тверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають установленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

При розгляді справ про усиновлення і ухвалення рішення у цих справах суди повинні виходити з положень Конституції України і додержуватися норм Сімейного кодексу України (далі — СК), Цивільного кодексу України (далі — ЦК), Цивільно-процесуального кодексу України (далі — ЦПК), законів України від 26.04.2001 р. № 2402-Ш «Про охорону дитинства» та від 23.06.2005 р. № 2709-ІУ «Про міжнародне приватне право», Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 27 вересня 1991 року), Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (між країнами СНД) від 22 січня 1993 року (набрала чинності для України 14 квітня 1995 року) і Протоколу до неї 1997 року (набрав чинності для України 17 вересня 1999 року); Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 року № 1377, Положення про Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 року № 367; інших нормативно-правових актів України з питань

захисту прав дитини, усиновлення, опіки і піклування.

Таким чином, рішення суду, постановлене у справі про усиновлення дитини» з про-цесуальної точки зору повинно за формою і змістом відповідати вимогам статей 215» 255 ЦПК України, постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р.

«Про судове рішення у цивільній справі».

Стаття 224 СК має на увазі ухвалення рішення судом щодо конкретної теми і справах, які випливають із спорів про усиновлення.

У ній названо перелік тих питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення і об-ставин, які можуть мати істотне значення при вирішенні судом цих питань і питань про те, чи потрібне дитині усиновлення на цей період і саме з тією особою, яка бажає її усиновити, чи зможе вона дати дитині все те, що дають біологічні батьки. Помилка суду назавжди може скалічити долю дитини, полишить її самого найдорожчого — щасливого дитинства.

У зв'язку з цим суд не має права на помилку.

Для того, щоб судом не була допущена помилка і щоб суд правильно визначив «діа-гноз», стаття 224 СК у своїй першій частині визначила найважливіші обставини, які суд повинен установити, оцінити, оскільки вони дають повну картину про особу, яка бажає усиновити дитину, яким чином вона має намір завоювати повагу і прихильність як усиновлювач дитини, яке його особисте ставлення до виховання дитини (його методи чи плани щодо виховання), має або мав він можливість займатися вихованням, хто він за фахом тощо.

Інша обставина, яку суд повинен вияснити для позитивного вирішення заяви, що також має неабияке значення, — це стан здоров'я заявника. При подачі заяви він зобов'язаний надати суду довідку про свій стан здоров'я. Це питання повинен був вирішувати і орган опіки та піклування. Але не завжди довідки про стан здоров'я, видані лікарями, відповідають дійсності. Тому суд у разі виникнення сумнівів у достовірності цих довідок повинен їх перепровірити. Суд повинен перед ухваленням рішення з'ясувати стан здоров'я і членів сім'ї, куди повинна прийти дитина. Якщо усиновлювач здоровий, то можливо, що його дружина душевно хвора і вона агресивна в період ремісії, хвора на СНІД або іншу заразну хворобу, що загрожує життю того, кого усиновлюють. У такому випадку суд повинен відмовити в задоволенні заяви, оскільки таке усиновлення буде не в інтересах дитини.

Неабияке значення має для позитивного вирішення спору матеріальне положення усиновлювача, його сім'ї. Законом передбачено, що усиновлювач, який не має постійного заробітку (доходу) і постійного місця проживання, не може претендувати на усиновлення. Статтею 252 ЦК передбачено, що заявник до заяви про усиновлення додає довідку з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копію декларації про доходи. Ці факти перепровіряє і орган опіки та піклування. На перший погляд, заробітна плата заявника достатня для нього і того, кого усиновлюють, щодо прожиткового мінімуму. Але не слід суду забувати, що суд повинен перевіряти і склад сім'ї усиновлювача. Наприклад, склад його сім'ї 6 осіб: він, дружина, його та її батьки. Дружина не працює, батьки пенсіонери, потребують його допомоги. Заробіток усиновлювача — 2500 грн. щомісяця. Якщо зробити підрахунки, то на кожного члена сім'ї з урахуванням нового члена сім'ї припадає 368 грн. (2500 : 7). Буде при такому заробітку усиновлювача матеріально забезпечений усиновлений (навіть, якщо він одержує пенсію як дитина-сирота) для нормального виховання, утримання? Звичайно, ні. У такому випадку суд повинен зважити всі «за» та «проти» і зробити правильний висновок. Цей приклад не є заперечним. Дитина, яку усиновлюють, тривалий час проживає в цій сім'ї, усиновлювачів називає батьками, звичайно, у такій ситуації перевагу буде мати останній фактор — інтереси дитини, а не матеріальний.

Умови проживання — це в першу чергу житлова площа, яка створює комфортні умови життя. А тому суд повинен перевірити ту частину акта, який повинні складати органи опіки та піклування, а саме, є для дитини окрема кімната, якщо немає, то з ким вона буде жити в сумісній кімнаті (різностатеві, хворі діти ми батьки). Має усиновлювач житловий будинок, квартиру, садибу на праві приватної або сумісної власності чи проживає на правах піднайму, оренди або проживає в гуртожитку. Залежно від установленого вирішувати питання, забезпечений чи ні усиновлювач житловою площею, достатньою для проживання дитини, якщо вона відсутня, відмовляти у задоволенні заяви (ст. 207 СК).

Установлення судом мотивів усиновлення не тільки є важливим, але й важкодоступним. «Чужа душа — потемки». Спробуйте, вгадайте, що мав на меті усиновлювач, коли подавав заяву про усиновлення: мати єдину улюблену дитину, одержати пільги, заволодіти її майном? Установлення усіх цих мотивів залежить від професіоналізму судді, від його вміння проаналізувати встановлене із показання свідків, письмових документів, самої дитини, якщо вона бере участь у справі. Узагалі мотиви усиновлення будуть наяву тільки після набрання чинності рішенням суду, коли усиновлювачі розпочнуть «діяти». Але це уже буде інша справа (ст. 236, 238 СК), що неприпустимо. Отже, від виваженості рішення суду при установленні мети усиновлення залежить майбутнє дитини.

Мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, з'ясування їх розпочинається ще задовго до судового розгляду. їх з'ясовує орган опіки та піклування, коли підготовлює матеріали для висновку про доцільність чи недоцільність усиновлення і повинен викласти їх у письмовому висновку. Суд їх тільки перевіряє, а також з'ясовує безпосередньо у самого подружжя як одного, так і другого, які беруть участь у справі. Якщо буде установлено, що той з подружжя, який не дав згоду на усиновлення, не любить дітей, не бажає їх, був раніше позбавлений батьківських прав, дружина поза його волею усиновлює дитину, то такій: дитині в цій сім'ї не буде краще, ніж у дитячому будинку. Суд заздалегідь передрікає дитину на муки сімейного «щастя». У цьому випадку краще цього не робити.

Взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини — найголовніша обставина, бути чи не бути усиновленню. Суд установить усі показники перших обставин позитивними, але якщо дитина не забажає бути усиновленою конкретною особою, суд зобов'язаний буде відмовити в задоволенні заяви про усиновлення. Суд повинен знати, що дитяче серце, як лакмусовий папірець, дуже чутливе і негайно відчує добрих і поганих людей, особливо, якщо ця дитина спілкувалася з майбутніми батьками (а це необхідно робити), то вона за короткий час могла визначити, чи зможуть вони знайти спільне співжиття. Дитина може довгий час проживати разом з майбутніми батьками, спілкуватися з ними, навіть називати їх мамою, татом, але одного разу їй зустрілися інші особи і дитяче серце сказало їй: це твої батьки. І ніхто не принудить дитину на усиновлення її тими людьми, з якими вона тривалий час проживала. І в цьому разі прав законодавець як міжнародний, так і національний у тому, що дитина повинна бути обов'язково вислухана судом і її думка повинна бути почутою.

Суд не може відмовити в усиновленні дитини на тих підставах, що усиновлювачі мають уже дітей або можуть народити — право регулювати кількість дітей у сім'ї — це право батьків і держава не має права втручатися в ці права сім'ї. Але суд може цю

Майбутню дитину урахувати при оцінці щодо наявності житлової площі, матеріального

забезпечення тощо.

Частина 4 ст. 224 СК стосується правил усиновлення повнолітньої особи і мав за-стосовуватися в поєднанні з нормою ч. 2 ст. 208 СК, тобто це повинна бути особа, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. При цьому суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема, відсутність у нього своїх дітей, та інші

обставини, що мають істотне значення.

У цьому випадку суд при постановленні рішення про усиновлення повнолітнього повинен керуватися роз'ясненнями, даними Пленумом Верховного Суду України

в своїй постанові № 3 від 15.05.2006 р. в п. 3:

«У зв'язку із включенням у СК правових норм про усиновлення повнолітньої особи необхідно брати до уваги, що така особа може бути усиновлена лише у виняткових ви-падках, зокрема, якщо вона є сиротою або була позбавлена батьківського піклування до досягнення повноліття. Враховуючи винятковий характер права на усиновлення повнолітньої особи, суди мають установлювати при розгляді справ цієї категорії додаткові обставини, зокрема необхідність усиновлення і неможливість оформлення іншого правового зв'язку між особою, яку бажають усиновити, та особою, яка хоче це зробити (складення заповіту тощо). При цьому звернення до суду із заявою про усиновлення не повинно бути зумовлене бажанням досягти іншого правового наслідку, ніж юридичне оформлення родинного зв'язку (можливо, вже наявного фактично). Слід також з'ясовувати наявність відсутність в усиновлювача своїх дітей. Закон не встановлює заборони на усиновлення повнолітньої особи тією, яка має власних дітей, проте на цей факт необхідно зважати виходячи з обставин, що визначають можливість і рідних дітей бути спадкоємцями. У кожному конкретному випадку суд при вирішенні питання про усиновлення повнолітньої особи може врахувати й інші обставини.

У СК не встановлено максимального віку повнолітньої особи, яка може бути уси-новлена, однак визначено мінімальну різницю у віці між нею та усиновлювачем — не менше вісімнадцяти років.»

З приводу постановления рішення за правилами ст. 224 СК і розгляду справ про усиновлення дітей іноземними громадянами Пленум Верховного Суду України дав судам повне, обсягове роз'яснення в своїй постанові № 3 від 15.05.2006 р. в пунктах 9, 10, а саме:

«Ухвалюючи рішення згідно зі статтею 255 ЦПК та статтею 224 СК, суд повинен обґрунтувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення. У разі її задоволення в резолютивній частині рішення необхідно навести відомості про заявника (заявників), повністю зазначивши його прізвище, ім'я, по батькові, день, місяць і рік народження, а також про його громадянство.

За наявності клопотання заявників суд вирішує питання про зміну прізвища, імені та по батькові, дати й місця народження дитини відповідно до статей 229 — 231 СК. При цьому слід мати на увазі, що зміни вносяться не до свідоцтва, а до актового запису про народження дитини.

Після набрання рішенням законної сили його копія в порядку частини сьомої статті 255 ЦПК направляється органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення необхідних змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи, а якщо дитина усиновлена іноземним громадянином, — також уповноваженому органу виконавчої влади. У разі якщо фактичне місце проживання особи, щодо якої подано заяву про усиновлення, не збігається з місцем її народження, копія рішення суду надсилається органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження такої особи.

Відповідно до частини першої статті 225 СК, частини сьомої статті 255 ЦПК уси-новлення вважається здійсненим з дня набрання рішенням суду законної сили.

У ЦПК не передбачено обов'язку чи права суду за будь-яких обставин допускати негайне виконання рішення у справі про усиновлення.

При розгляді справи про усиновлення дитини, яка є громадянином України, іно-земцями судам необхідно мати на увазі, що:

а) така дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо вона не менше ніж один рік

перебуває на обліку в Державному департаменті з усиновлення та захисту прав дитини

і при цьому не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти

під опіку чи піклування до себе в сім'ю. Якщо усиновлювач є родичем дитини або вона

страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством

охорони здоров'я України, усиновлення можна здійснити до закінчення цього строку;

б) на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода уповноваженого органу виконавчої влади, в тому числі у випадку, коли усиновлювач є чоловіком матері, дружиною

батька цієї дитини;

в) усиновлення іноземцями здійснюється за умови забезпечення дитині прав в обсязі, не меншому від установленого законами України.

З метою визначення змісту норм сімейного права країни усиновлювача суд може звернутися в установленому порядку за роз'ясненнями до Міністерства юстиції України та інших компетентних органів або залучити експерта (спеціаліста) в галузі іноземного права. Суд також має право запропонувати заявникам надати легалізовані в установленому порядку витяги з нормативних актів, що забезпечують за кордоном права дитини (на житло, освіту, охорону здоров'я, утримання тощо) в тому обсязі, в якому вона має їх в Україні.

Під час дослідження судом висновку іноземної організації з усиновлення дітей про умови життя іноземців та про наявність у них можливості бути усиновлювачами необхідно перевіряти, чи надано цій організації повноваження складати такі висновки від імені компетентного органу відповідної держави.

При встановленні особи перекладача судам слід з'ясувати місце його роботи, про-живання, обставини знайомства із заявниками, а також те, чи не є він колишнім або дійсним працівником органу опіки та піклування чи закладу, в якому виховуються діти, які підлягають усиновленню. З'ясування цих обставин зумовлене необхідністю запобігати забороненій статтею 216 СК посередницькій, комерційній діяльності щодо усиновлення дітей і гарантувати зацікавленим особам реалізацію права заявляти відводи, передбаченого частиною першою статті 27 ЦПК.

Ухвалюючи рішення, суди повинні неухильно дотримуватися вимог статті 7 ЦПК щодо складання судових документів державною мовою. Зокрема, неприпустимо зазначати іноземною мовою прізвище та ім'я дитини після усиновлення в резолютивній частині судового рішення.»

Резолютивна частина цього рішення дуже специфічна і особиста, вона повинна мати чіткі висновки щодо поданої заяви заявником про усиновлення, зокрема: висновок суду про задоволення заяви або відмову (при відмові в заяві слід точно визначити, кому, від-носно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті заяви, яке саме право заявника визнано; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Наприклад, резолютивна частина рішення суду про усиновлення може орієнтовно бути такого змісту:

«Заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити. Оголосити ОСОБА_4 і ОСОБА_5,

які перебувають у зареєстрованому шлюбі з 25.07.1998 р., усиновителями ОСОБА_6,

року народження.

року

року народжен-

Записати батьком ОСОБА_6 громадянина Канади ОСОБА_5,

народження, і матір'ю громадянку Канади ОСОБА_4,

ня.

Унести зміни до актового запису про народження ОСОБА_6 № 225 від 17 серпня

2005 року по відділу реєстрації актів цивільного стану по м. Добропіллю Добропільського міськ. районного управління юстиції Донецької області, у графі «Прізвище» записати ОСОБА_5, у графі «Ім'я» — ОСОБА_9, по батькові не вказувати у зв'язку з традиціями країни, дату і місце народження залишити без змін,.

У графі «Батько» записати ОСОБА_5, року народження, громадянин

Канади, місце постійного проживання: Канада, АДРЕСАТІ.

У графі «Мати» записати ОСОБА_4, року народження, громадянка

Канади, проживає за тією самою адресою.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення постановлено і віддруковано у нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.»

О. МОМЕНТ ЗДІЙСНЕННЯ УСИНОВЛЕННЯ

(СТАТТЯ 225 СК)

Про ВВаЖаЕТЬСЯ ЗДІЙСНЄНИИ У ДЄНЬ 2. Виключено

Головний документ для усиновлювача — це рішення суду. З дня набрання ним чинності вони стають повноправними батьками дитини з усіма правами і обов'язками, які мають кровні батьки.

Відповідно до п. 2.12 Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 26.09.2002 р. № 86/5, зміни вносяться у такі актові записи на підставі рішення суду про усиновлення (удочеріння) — в актовому записі про народження змінюються відомості щодо батьків самої дитини, а також місця та дати народження, а за необхідності і дати реєстрації народження, якщо про це зазначено в рішенні суду.

Якщо мати дитини перебуває у шлюбі з особою, яка усиновила (удочерила) її дитину і взяла прізвище усиновителя — в актовому записі про народження дитини проводиться виправлення прізвища матері.

Також уносяться зміни в актові записи про народження усиновлених повнолітніх та неповнолітніх дітей, якщо усиновителі записані батьками усиновленого.

Отже, усиновителі мають право вносити зміни в актовий запис дитини про наро-дження.