1. Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.

2. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої,

факту її усиновлення.

3. Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти

років на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Стаття 226 СК є загальною статтею, яка передбачає право усиновленої дитини на таємницю усиновлення і в той же час право її знати, хто насправді її батьки. Як приховати і забезпечити таємницю усиновлення, передбачають статті 227, 228 СК

України.

Приймаючи в свою сім'ю дитину як рідних сина, дочку, усиновлювач намагається, щоб ніхто і в першу чергу той, кого усиновили, не знав, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Розкриття факту усиновлення може призвести до тяжких наслідків і навіть позбавити сенсу подальшого збереження самого усиновлення.

У зв'язку з цим таємниця усиновлення, як таємниця про особисте життя, охороняється Конституцією України, яка у ст. 32 проголосила право на таємницю особистого життя людини. Це право захищається Цивільним кодексом України (ст. 270 , 275, 278, 279). Ці статті передбачають захист немайнових прав особи від розповсюдження без її згоди (право про недоторканість особистого життя, сімейного життя, право на таємницю тощо).

Таким чином, ніхто, хто був причетний до підготовки усиновлення, збирав відомосте про усиновлювачів, хто брав участь у судовому засіданні, не має права на розголошення усиновлення. Судове засідання з розгляду заяви про усиновлення повинно розглядатися в закритому судовому засіданні (ст. 6 ЦПК).

Розголошення таємниці усиновлення проти волі усиновителя розглядається як вчинення правопорушення, за яке громадяни, а також службові особи, медичні працівники можуть нести кримінальну відповідальність за статтею 168 КК України навіть до позбавлення волі.

Частина 2 ст. 226 СК передбачає два види таємниці залежно від учасників усиновлення; від інших людей; від самої дитини.

Право дитини на таємницю усиновлення, як будь-яке право, підлягає захисту, як взагалі на усиновлення, так і від неї самої. Ця норма закону більше пересторога для інших людей, ніж самої дитини. Про своє усиновлення може не знати лише малюк, якому, наприклад, не виповнилося більше 2 — 3 років, розумово відстала, психічно хвора тощо. В інших випадках, по-перше, дитина, яка жила з рідними батьками, а потім їх не стало, обов'язково спитає, де вони, тобто вона знає, що батьки у неї були, а усиновителі — це сторонні особи; по-друге, при підготовці матеріалів до усиновлення, а потім розгляді в судовому засіданні заяви про усиновлення з участю дитини їй стає відомо про усиновлення, тобто закон передбачає приховувати те і від того, що відбувається з її участю.

Частина 3 ст. 226 СК передбачає право дитини після 14 років знати про своє по-ходження, якщо до цього часу була прихована таємниця про її усиновлення. Для чого вона (дитина) може запросити про це дані в органі реєстрації актів цивільного стану, в суді копію рішення. Однак слід спростувати самого себе тим, що якщо батьки одержали свідоцтво про усиновлення, то чому дитина, яка іде до школи, не буде мати на руках це свідоцтво і не знати про усиновлення.

Зобов'язані вживати всіх заходів для забезпечення таємниці про тих осіб, які бажають

усиновити дитину і стають на облік.

Закон передбачив не тільки попередження про відповідальність за незбереження таємниці усиновлення, але й кримінальну відповідальність за ці дії, і не має значення,

були вони з умислом чи без умислу.

Так, відповідно до ст. 168 КК України:

«1. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) — карається штрафом до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається штрафом до двохсот неоподатко-ваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».

Притягнення до кримінальної відповідальності поширюється на всіх без винятку осіб, яким стало відомо в силу тих чи інших обставин про підготовку і проведення усиновлення.

Ці особи не повинні розголошувати інформацію щодо усиновлення і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємницею.

Частина 2 ст. 229 СК передбачає з метою забезпечення таємниці усиновлення за-борону давати відомості про усиновлення, хто б це не був: дід, баба, другий батько,

інші родичі, сторонні особи.

Такі відомості можуть бути видані судом:

а) правоохоронним органам, якщо ці відомості потрібні у зв'язку з розслідуванням

справи;

б) судам у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є в їх провадженні.

На службових осіб також покладається обов'язок навіть на офіційні запити не по-відомляти даних, з яких випливало б, що усиновителі не є кровними батьками уси-новленого. Таке право надано, як указано вище, лише суду.

Відповідно до ст. 280, 22, 23 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права (в даному випадку розголошення особистого життя усиновлювача — таємниці усиновлення) завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.