(СТАТТЯ 237 СК)

1. Усиновлення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснення.

2. У разі визнання усиновлення недійсним припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини.

3. У разі визнання усиновлення недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням.

4. У разі визнання усиновлення недійсним дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм.

У разі визнання усиновлення недійсним щодо дитини, яка досягла чотирнадцяти років, місце її подальшого проживання визначається за її згодою.

У разі якщо передання дитини батькам або іншим родичам неможливе, вона пе-редається на опікування органу опіки та піклування.

5. У разі визнання усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім'я та

по батькові дитини, які вона мала до усиновлення.

За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

6. Суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка

була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, якщо дитина не має батьків

або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати

матеріальну допомогу.

Як уже було сказано (ст. 236 СК), під визнанням усиновлення недійсним мається на увазі позбавлення юридичної сили акта про усиновлення. Визнання усиновлення недійсним означає, що ці відносини взагалі не визнаються будь-коли існуючими. Згідно зі ст. 225 СК усиновлення вважається проведеним у момент набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Тому стаття 237 СК і встановлює, що усиновлення визнане судом недійсним, вважається таким з моменту набрання чинності рішенням

суду про усиновлення. Наприклад, рішення суду про усиновлення набрало чинності з 22 липня 2009 року, рішення суду про визнання усиновлення недійсним набрало чинності з 22 липня 2010 року — усиновлення недійсним вважається з 22 липня

2009 року.

Оскільки усиновлення вважається недійсним не з моменту винесення про це рішення і набранням ним чинності, а з моменту проведення усиновлення, то це означає, що таке усиновлення взагалі не створило із самого початку ніяких прав і обов'язків у відносинах між усиновителем, його родичами і усиновленим. Усі ті блага і пільги, які одержав усиновлений за рахунок усиновлення, яке визнано недійсним, наприклад, на підставі фіктивності з боку усиновлювача, для їх одержання повинні бути повернуті усиновленому (ст. 216 ЦК), тобто якщо усиновлювач провів усиновлення заради одержання житлової площі, поселення в житловому будинку, користуватися автомобілем, які належать усиновленому, то він повинен звільнити житлову площу, виселитися із житлового будинку, повернути автомобіль тощо. Але це не значить, що усиновлювачі вправі вимагати відшкодування їм якихось витрат, які були понесені на утримання і виховання дитини до визнання усиновлення недійсним. Кошти, які добровільно в порядку виконання батьківських обов'язків були витрачені ними на утримання дитини, не підлягають поверненню.

При визнанні усиновлення недійсним усиновлювачі позбавляються прав і обов'язків матері, батька; родичі усиновлювачів перестають бути родичами усиновленого, які були набуті в результаті усиновлення.

У той же час і усиновлений втрачає ті права щодо усиновлювача та його родичів, які він набув також у результаті усиновлення рішенням суду.

Між ним при визнанні усиновлення недійсним повністю відновлюються всі права і обов'язки між дитиною і його біологічними батьками, іншими родичами за походжен-ням. Тим самим автоматично відновлюються і права і обов'язки батьків з виховання і утримання дитини (за винятком тих випадків, коли батьки були позбавлені батьківських прав за рішенням суду, визнані недієздатними тощо).

Разом з цим слід мати на увазі, що суд не в усіх випадках повинен передавати дитину батькам. Це питання вирішується судом самостійно та виключно в інтересах дитини. Існують випадки, коли батьки погано ставилися до дитини, ухилялися від її виховання та утримання, але в свій час не були позбавлені батьківських прав лише тому, що дитина передавалася на усиновлення. Навіть у тих випадках, коли не мало місця недостойне поводження батьків, дитина взагалі може їх не знати, не відчували до них почуття любові, прихильності і поселення її в сім ю, де вона буде почувати себе чужою, а може виявитися і небажаною дитиною, не рекомендується.

У зв'язку з чим стаття 237 СК передбачає, у разі визнання усиновлення недійсним дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а якщо це неможливо, вона передається на опікування органам опіки та піклування. Тобто перед тим, як вирішувати долю дитини (яка залишилася без усиновлювачів і ще не повернута рідним батькам), за наявності підстав для задоволення позову про визнання усиновлення недійсним, суд повинен вислухати думку батьків, бажають вони забрати дитину чи ні, якщо вони відмовляються від дитини, то її родичів (діда, бабу, повнолітніх сестру, брата) і якщо і вони відмовляться, то дитину необхідно передати на опікування органам опіки та піклування, про що повинно бути зазначено в резолютивній частині рішення суду про визнання усиновлення недійсним.

Дитина, якій виповнилося 14 років, відповідно до ст. 29 ЦК України вільно обирає собі місце проживання, але перед ухваленням рішення щодо цієї неповнолітньої особи суд повинен пересвідчитися в наявності місця проживання, конкретної адреси і з ким буде проживати, згодні ті особи прийняти цю дитину і лише після цього зазначити всі ці дані в резолютивній частині рішення. У тому випадку, якщо дитина не бажає проживати разом з батьками (а це її право), суд повинен» вислухавши думку органів опіки та піклування, передати цю особу на піклування органів опіки та піклування.

Частина 5 ст. 237 СК передбачає, що у разі визнання усиновлення недійсним відновлюється прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення.

За бажанням дитини вона має надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

Таким чином, законодавець визнає незаконним присвоєння дитині прізвища, ім'я та по батькові усиновителя у зв'язку з визнанням усиновлення недійсним, але поновити їх на ті, які були до усиновлення, надає право самій дитині, якщо вона за своїм віком, станом здоров'я, за своїм розумовим розвитком здатна усвідомити цю вимогу закону. В останньому випадку це право може виконати та особа, яка забере дитину.

Перед тим, як прийняти рішення про застосування цієї норми закону, суд повинен вислухати дитину, яку можна викликати в судове засідання, Гі батьків чи інших осіб, які забажають забрати до себе дитину або орган опіки та піклування про можливість повернення дитині її прізвища, імені та по батькові, які вона мала до усиновлення. При цьому суд повинен роз'яснити зацікавленим особам, які будуть у майбутньому незручності у дитини з поверненням того прізвища, імені та по батькові, що необхідно буде сповіщати про це навчальні заклади, органи міліції тощо, одержувати в державному органі реєстрації актів цивільного стану свідоцтво про народження, міняти паспорт тощо.

Залишення ж прізвища, імені та по батькові, які дитина одержала при усиновленні, не створюють ні для дитини, ні для колишнього усиновлювача жодних правових наслідків.

У тому випадку, якщо дитина, її батьки будуть наполягати на зміні прізвища, імені та по батькові дитини, суд повинен це зазначити в резолютивній частині свого рішення. Зобов'язаний суд зазначити в резолютивній частині про те, що прізвище, ім'я та по батькові залишається у дитини ті, що були надані при усиновленні.

Не виключається можливість і того факту, що дитина побажає перемінити ім'я, така вимога може бути задоволена.

Державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду і від-повідно до п. 2.12 Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулю-вання актових записів цивільного стану № 86/5 від 26.09.2002 р. про скасування або визнання усиновлення недійсним уносить виправлення в актовий запис про народження усиновленої дитини та поновлює відомості, записані до усиновлення, про що має бути зазначено в рішенні суду.

У ч. 6 ст. 237 СК передбачено стягнення аліментів $ усиновлювача (усиновлювачів) на усиновлену дитину строком не більше як на два роки, якщо дитина не має батьків, якщо вони, але не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати; матеріальну допомогу.

Отже, аліменти можуть бути стягнуті:

а) якщо у дитини відсутні батьки, дитина є сиротою;

б) якщо батьки є, але вони не мають змоги надавати утримання дитині (інваліди,

немічні, самі потребують допомоги тощо);

в) якщо усиновлювач (усиновлювачі) може надавати матеріальну допомогу, тобто

мають місце правила ст. 182 СК — обставини, які враховуються судом при визначенні

розміру аліментів;

д) при обмежених максимальним строком на два роки.

Якщо один з усиновлювачів сплачував аліменти на усиновлену дитину до визнання усиновлення недійсним, то відповідно до ст. 237 СК у зв'язку з перериванням усіх батьківських обов'язків визнанням усиновлення недійсним, ця сплата аліментів

припиняється.

У тому випадку, якщо позов про стягнення аліментів буде заявлений разом з позо-вом про визнання усиновлення недійсним, суд при задоволенні позову про визнання усиновлення недійсним зобов'язаний при встановленні всіх тих обставин, які передба-чені для стягнення аліментів (ст, 182, 237 СК) приймає позитивне рішення і зазначає строк, на який стягуються аліменти, їх розмір, спосіб.

Слід зазначити, що початок обчислення дворічного строку розпочинається з дня по-становления рішення про визнання усиновлення недійсним і набранням ним чинності. Закон не визначає, до якого строку після визнання усиновлення недійсним і нестягенням аліментів під час слухання цієї справи можливо окремо пред'явити позов про стягнення аліментів. Думається що такий позов може бути заявлений у межах двох років після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним, але аліменти будуть стягнуті за той час, який залишився до спливу двох років.

На вимогу про визнання усиновлення недійсним позовна давність не поширюється. Але малолітня, неповнолітня дитина з часом становиться повнолітньою, а це означає, що стосовно до повнолітньої особи може бути застосовано правило ст. 237 СК, хоча законодавець про це не зазначив у ній.

Визнаючи усиновлення недійсним, суд повинен цим рішенням скасувати рішення про встановлення усиновлення.