(СТАТТЯ 240 СК)

1. Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Стаття 240 СК об'єднала коло осіб, які мають право звернутися до суду із заявою про визнання усиновлення недійсним і про скасування усиновлення, хоча названі в цій статті особи не всі в однаковій мірі та не за всіма однаковими підставами мають право на звернення до суду.

Так, особами, що мають право звернутися до суду із заявою про визнання усиновлення недійсним, є:

а) батьки дитини на підставі того, що не давали згоди на усиновлення (ст. 217 СК);

усиновлення було проведено фіктивно (ст. 236 СК);

б) один із подружжя, що не давали згоди другому з подружжя на усиновлення

дитини (ст. 220 СК);

в) усиновлювач, що усиновлення було проведено за фіктивними док|шентами (ст.

236 СК);

г) орган опіки та піклування за матеріалами перевірки виконання обов'язків усиновлювачами щодо усиновлених дітей на підставі ст. 235 СК України;

д) опікуни, піклувальники під час опікування усиновлених дітей на підставі неналежного виконання усиновлювачами обов'язків з виховання та утримання усиновлених

дітей (Правила опіки та піклування);

е) прокурор — за всіма підставами (ст. 45 ЦПК, ст. 362 Закону України «Про

прокуратуру»);

ж) усиновлена дитина після 14 років на підставі того, що не давала згоди на усиновлення (ст. 218 СК); грубого порушення її прав щодо виховання і утримання (ст.

236 СК).

Статтею 240 СК визначено коло осіб, які можуть звернутися до суду про скасування усиновлення, а саме:

а) батьки, якщо усиновлення було проведено не в інтересах дитини, хоча і з їхньої

згоди (п. 1 ст. 238 СК);

б) усиновлювач у зв'язку з тим, що усиновлена дитина страждає багатьма невиліковними хворобами (п. 2 ч. 1 ст. 238 СК); між усиновленим і усиновлювачем склалися

стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання і виконання усиновлювачем

своїх батьківських обов'язків (п. З ст. 238 СК); якщо протиправна поведінка повнолітнього усиновленого загрожує життю, здоров'ю усиновлювача або інших членів сім'ї (ч. 2 ст. 238 СК); якщо усиновлювач за своїм станом здоров'я не може виконувати

обов'язки усиновлювача;

б) усиновленим після 14 років, якщо усиновлення суперечить його інтересам (п. 1

ч. І ст. 238 СК); між усиновлювачем і усиновленим склалися такі стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання (ст. 170 СК);

в) повнолітній усиновлений, якщо протиправна поведінка усиновлювача загрожує

життю, здоров'ю усиновленого або інших членів сім'ї (ч. 2 ст. 238 СК); якщо сімейні

відносини між усиновленим і усиновлювачем на склалися (ч. З ст. 238 СК);

г) прокурор, опікун, піклувальник, органи опіки та піклування вправі звертатися

до суду з вимогою про скасування усиновлення за наявності достатніх для того під-

став у будь-якому випадку, оскільки це прямо випливає із завдань, покладених на них

державою.

Відповідачем при розгляді заяв про визнання усиновлення недійсним буде та особа, яка порушує законодавство про усиновлення, права усиновленого тощо.

Заяви як про визнання усиновлення недійсним, так і про скасування усиновлення розглядаються судом у позовному провадженні на загальних підставах, передбачених Цивільно-процесуальним кодексом України.

Виходячи з цього та враховуючи специфіку справ, суди при прийнятті позовних заяв, незалежно від того, хто позивач, у тому числі і прокурор, повинні перевіряти відповідність форми та змісту такого документа вимогам, що випливають із глави 18 «Усиновлення», а саме, з яких підстав ставиться питання про визнання усиновлення недійсним чи скасування усиновлення; надані письмові докази; чи сформульовано прохання про внесення змін до актового запису про народження дитини; чи вирішено питання про передачу дитини та інше. У разі недотримання зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК України (залишення заяви без руху, повернення заяви як неподаної).

Виявивши під час розгляду справ про скасування усиновлення або визнання його недійсним факти вчинення службовими особами дій, у яких вбачаються ознаки зло-чину, передбачено ст. 169 Кримінального кодексу України (незаконні дії Щодо уси-новлення), суди мають реагувати на це окремими ухвалами (п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.06.2006 р).