І. Поділ рухомого майна подружжя в судовому порядку

Вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно набуте за час шлюбу. Проте розпоряджання таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишніми подружжями виключно за взаємною згодою відповідно до положень Цивільного кодексу (статті 367, 368, 369 — 370, 372), оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з роз-порядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє, вони набувають статусу співвласників майна.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, установленими стат-тями 69 — 72 СК та статтею 368, 372 ЦК.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (стаття 60, 69 СК, частина 3 статті 368 ЦК, відповідно до частин 2, З, статті 325 ЦК), можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту) незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Суди повинні встановити чи не був між подружжям укладений шлюбний договір (статті 95 — 105 СК), оскільки правила статей 69 — 72 СК, статті 372 ЦК застосову-ються лише в тому випадку, якщо цим договором не передбачені інші положення. При цьому слід вважати, що умови шлюбного договору не повинні погіршувати положення будь-кого із подружжя в порівнянні із законодавством України.

Слід мати на увазі, що укладеною згідно зі статтями 92 — 103 СК угодою (шлюбним договором), майнові права і обов'язки подружжя можуть бути визначені по-іншому, ніж передбачено правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що визначене майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде придбане під час шлюбу за договором дарування, стає спільним сумісним майном; визначений за згодою подружжя розмір часток у праві власності на майно, яке буде належати їм під час шлюбу; передбачені умови поділу спільного сумісного майна у випадку розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного із подружжя за рахунок спільного сумісного майна або особистого майна.

У зв'язку з цим, якщо шлюбним договором змінено передбачений режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що згідно з частиною 4 статті 93 СК, частиною 1 статті 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених цивільним кодексом.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності, укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи обох.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що

виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, у тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв їх одержанню.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокре-ма неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 статті 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на одержання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце під-став, передбачених статтею 365 ЦК (припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників), за умови звернення подружжя одного з них до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК, підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, стаття 11 ЦПК, диспозитивність цивільного судочинства) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їхній спільній частковій власності.

Звичайно, про неподільність у натурі речі повинен бути висновок судової експертизи, без цього висновку суд не може вважати неподільним майно.

При поділі майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних гос-подарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом.

Відповідно до статті 177 ЦК (види об'єктів цивільних прав) об'єктами цивільних

прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери (див. статті 192, 193, главу 14, статтю

194 ЦК).

Згідно зі статтею 6 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-ІУ «Про цінні папери та фондовий ринок» акція є іменним цінним папером, який посвідчує майнові права та його власника (акціонера) щодо акціонерного товариства, а також немайнові права, передбачені законодавчими актами, що регулюють питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акції можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності та предметом поділу між подружжям, якщо вони були придбані за її спільні кошти.

Статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 року >6 1576-ХІІ 4 Про господарські товариства» установлено, що власником майна» переданого йому засновником і учас-никами, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не е об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту частин 2, 3 статті 61 СК, якщо вклад до статутного фонду гос-подарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжям в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на одержання до-ходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

За неможливості розподілу спільного майна подружжя, неможливості компенсувати іншим майном долю в статутному фонді господарських товариств, придбану одиниць із подружжя за рахунок їх спільних коштів відповідно до ст. 57 Закону України № 1576-ХІІ, суд в праві в порядку передбаченому статтею 55 цього Закону, вимагати для задоволення майнових прав визначення частки майна товариства того з подружжя, який є учасником товариства.

Відповідно до положень статей 57, 61 СК, статті 52 ЦК (цивільно-правова відпові-дальність фізичної особи — підприємця) майно приватного підприємства чи фізичної особи — підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї ді#ш>носї0 Але фізична особа — підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, «пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яке належатиме їй при проділі цього майна».

Право спільної сумісної власності подружжя виникає при будівництві квартир у житлово-будівельному кооперативі (ЖБК), у дачно-будівельному кооперативі, у гаражно-будівельному кооперативі (ГБК), у садовому товаристві, при приватизації житла та інші.

На сьогодні рідко виникають спори про право власності на це майно та його поділ між подружжям.

Підставами для виникнення права власності на житлове приміщення в будинках ЖБК є членство громадянина в ньому, а також унесені кошти.

Пай, який є спільним майном подружжя, може бути поділений за рішенням суду у випадку розірвання шлюбу, якщо кожному з подружжя може бути виділена окрема кімната в квартирі, що знаходиться в їх користуванні. Кожний з подружжя може (має право) також визначити свою долю в паї.

У тому випадку, якщо пай збільшився за рахунок грошей, отриманих одним з подружжя в подарунок, то ці гроші є його особистою приватною власністю і при розподілі паю на цю суму збільшується його доля в спільному паї при поділі, а відповідно і право на житло.

У випадку визнання за одним із подружжя при поділі паю на користування при-міщенням, вартість якого перевищує розмір його частки в паї, суд, не знайшовши підстав до збільшення частки паю, повинен стягнути на користь іншого з подружжя як компенсації відповідну грошову суму.

Спори з приводу поділу паю в ЖБК між подружжям вирішуються на підставі Сі-мейного законодавства (статті 69 — 72 СК); Цивільного законодавства (статті 365, 364, 367 - 368, 370, 372 ЦК); типового статуту ЖБК (у редакції постанови Ради Міністрів УРСР від 21.03.1989 р. № 89 - СП УРСР. 1989 р. № 4, ст. 17); Житлового кодексу (статті 143, 145 — 147); Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ).

Відповідно до роз'яснень, які дані в пункті И постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності», при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, в особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку кварггири, дачі, гаража чи іншої будівлі*

У тому випадку, коли право на пай, у зв'язку з повною виплатою якого виникло Ораво на квартиру в будинку ЖБК належало Й іншим особам (іншому з подружжя, спадкоємцям, членам родини тощо), останні з цих підстав отримують право власності на квартиру пропорційно частки його паю в спільній сумі внесеного за квартиру па-йового внеску. При поділі паю, пайових внесків слід мати на увазі, якщо в будинку ЖБК пайовий внесок погашено повністю і за твердженням сторін вартість квартири перевищує балансову, дійсна її вартість може бути визначена за згодою сторін* а у випадку неотримання згоди, — з урахуванням діючих ринкових цін на квартири в даній місцевості. Коли пай виплачено неповністю, фактичне збільшення балансової вартості квартири в будинку ЖБК у зв'язку з інфляцією повинно враховуватися як при вирішенні питання про повернення особі, яка вибула з кооперативу, пайового внеску до виникнення інфляції або до підвищенні її рівня, так і при визначенні його розміру для внесення новоприйнятою особою.

Порядок поділу між подружжям майна, що знаходиться на садовій ділянці, має визначені особливості. Набуті під час спільного шлюбного життя садовий будинок, інші будівлі та насадження, що знаходяться на садовій ділянці, унесені цільові внески входять до складу спільного майна подружжя. При розірванні шлюбу все це майно в натурі повинно бути залишено тому з подружжя, хто є членом товариства, іншому з подружжя виділяється лише грошова компенсація його долі в цьому майні або його доля може бути компенсована за рахунок іншого спільного майна.

При вирішенні спорів розлученого подружжя про право користування садовою

ділянкою одночасно з вимогами про збереження права користування цією ділянкою (якщо вона не приватизована) за одним з подружжя повинні вирішуватися і вимоги про право власності на будівлі, насадження, про витрати на освоєння земельної ділянки.

Якщо за подружжям — членом садового товариства є заборгованість з позики на освоєння садової ділянки, обов'язок з погашення заборгованості на іншого з роз-лученого подружжя може бути покладений при збереженні за ним права користування садовою ділянкою, якщо на це згодний позикодавець. В інших випадках наявність указаної заборгованості враховується при вирішенні інших майнових вимог.

Вартість садових будинків, інших будівель, плодово-ягідних насаджень, що знаходяться на ділянці, визначаються за згодою сторін оцінювальними комісіями, експертом за дійсною вартістю на день спору. Якщо земельна ділянка приватизована, оцінка її здійснюється відповідно до закону.

Як у ЖБУ, так і в дачно-будівельному кооперативі (ДБУ), пай може бути спільним сумісним майном подружжя, тому зі згоди загальних зборів він може бути поділеним між колишніми подружжям, який мав право на паєнакопичення, як на спільно набуте майно. Такий поділ допустимий, якщо кожний із подружжя отримає ізольоване приміщення з окремим виходом на дачну ділянку, хоча б і шляхом переобладнання ЗІ згоди ДБК і зі згоди органів місцевого самоврядування. Переобладнання можливе ляше у випадку, якщо при цьому не погіршується благоустрій дачного приміщення і умови користування ним і земельною ділянкою. У випадку виділення одному з

подружжя частки дачі, що перевищує його частку паєнакопичення, він виплачує іншому

з подружжя відповідну грошову компенсацію.

При виникненні спору з приводу поділу паю дачне питання вирішується в судовому

порядку. Для правильного його вирішення суддя повинен в обов'язковому порядку на прохання сторони при безспірних даних про наявність у подружжя паю в ДБК, призначити у справі будівельно-технічну експертизу. Тільки експерт може відповідати на питання про можливість поділу дачі та земельної ділянки (якщо вона приватизована) в натурі.

Грошова компенсація за частку в паї одного з подружжя — члена дачно-будівельного кооперативу може бути присуджена, якщо він звільняє приміщення в ДБК, яке зна-ходиться в його користуванні, а другий з подружжя згоден вступити в кооператив і виплатити грошову компенсацію.

Якщо дачний будинок неможливо поділити в натурі та неможливо ним користуватися співвласниками, він залишається за членом ДБК, а останній повинен сплатити грошову компенсацію, або компенсувати іншим майном. Якщо ж він не має ані грошей, ані майна, то дачний будинок залишається в спільному користуванні.

Іншим чином вирішується спір між подружжям про поділ паю в гаражно-будівельному кооперативі (ГБК).

Пай, що внесено під час шлюбу в ГБК, є спільним майном подружжя. Присудження компенсації за частку в паї одному з подружжя — члену ГБК за загальним правилом може мати місце в тому випадку, якщо він передає пай і право користування боксом (стоянкою) іншому з подружжя та з умови, що останній вступає в кооператив та має транспорт. Таке вирішення питання може мати місце, якщо з урахуванням обставин, суд виділяє автотранспортний засіб, що складає спільну сумісну власність подружжя, одному з подружжя, що не є членом ГБК. Гараж (бокс) є неподільною річчю і тому в будь-якому випадку виплачується компенсація одному з подружжя. При цьому цю компенсацію виплачує той із подружжя, кому залишено гараж, оскільки сам кооператив вільних грошей не має.

У тому випадку, якщо гараж приватизований і є приватною сумісною власністю подружжя, а не кооперативу, то поділ його проводиться за правилами статей 69 — 72 СК, статті 372 ЦК.

У разі поділу і виходу зі складу селянського (фермерського) господарства одного або кількох його членів, у тому числі й подружжя, виділення їх частки® натурі має провадитися з таким розрахунком, щоб не позбавити господарства необхідних для нього будівель, худоби, засобів виробництва, транспортних засобів, іншого майна споживчого і виробничого призначення. За неможливості виділити належну йому (Ш) частки в натурі, може бути виплачена її грошова компенсація.

Згідно зі статтями 60, 69 СК, частиною 3 статті 368 ЦК, а також роз'яснень, які є в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» спільним сумісним майном подружжя є все майно, придбане ними під час шлюбу, а не окрема будь-яка річ, у тому числі й неподільна, яка входить до його складу. Тому при вирішенні спору про поділ спільного сумісного майна подружжя суд визначає розмір часток кожного з них, виходячи із вартості всього майна і стосовно всього майна, а не окремої речі вибирає один із способів його поділу (якщо подружжя не домовились), передбачених статтею 71СК, а саме: поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; поділ майна з урахуванням його вартості та часток кожного із них у спільному майні; присудження майна в на

турі одному з подружжя» з обов'язком компенсувати іншому з подружжя його частки грошима за умови внесення цих грошей на депозит суду.

При цьому допускається у виключних випадках, що при залишенні одному з подружжя неподільної речі, частка другого з них компенсується іншими речами, а за неможливості — грошима. Наприклад, подружжя просять суд поділити холодильник, вартістю 2900 грн. і майно на суму 900 грн. Суд з урахуванням того, що з позивачкою залишається дитина, виділив їй неподільну в натурі річ — холодильник, а відповідачу — майно на суму 900 грн. і компенсацію в сумі (1900 + 900) : 2 І 1400 гри.-- 900 грн. И! 500 грн., тобто в сумі 500 грн.

При розгляді справ даної категорії суди приймають до свого провадження позовні заяви подружжя, в яких вони як позивачі вказують, що відповідач майно вивіз у невідоме їм місце і у зв'язку з цим починають займатися з'ясуванням у сторін, де воно і хто його вивіз, допитують свідків, у результаті чого справа тривалий час не знаходить свого вирішення. Суддя зобов'язаний при прийнятті заяви, у бесіді зі сторонами з'ясувати, яке майно є в наявності, і за необхідності в порядку забезпечення позову накласти арешт. У зв'язку з цим суддя повинен установлювати обсяг спільного майна подружжя наявного на час припинення подружнього життя.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Це може мати місце, коли ці факти будуть установлені в судовому засіданні наявними доказами. Те майно, яке було відчужене, приховане, використане на розсуд відповідача і вона відповідає частці в майні подружжя, суд його виділяє цьому подружжю, якщо ж воно перевищує частку подружжя, то суд стягує компенсацію за різницю або грошима, або іншим майном.

У тих випадках, коли немає майна в наявності та позивач не знає, де воно і чи було воно взагалі, хто його ховає (позивач чи відповідач), суддя повинен у позові про поділ такого майна відмовити. При цьому слід роз'яснити сторонам, що у випадку його (майна) виявлення позивач має право знову звернуться до суду про поділ цього майна.

Оскільки в Україні призупинена видача вкладникам вкладів унесених в Ощадбанки СРСР до 1992 року, але ощадкнижки залишилися у громадян і вони сподіваються коли-небудь своє право на ці вклади реалізувати, то і спори з цих та інших вкладів виникають у судах і їх необхідно вирішувати* $|р

Доказами наявності вкладу на ім'я того чи іншого подружжя може слугувати ощадна книжка, особистий рахунок в Ощадбанку.

Тому при вирішенні таких спорів судді повинні мати на увазі, що вклад, унесений в ощадну касу до 1992 року на ім'я одного з подружжя визнається їх спільним сумісним майном, якщо буде встановлено, що цей вклад унесено за рахунок коштів, нажитих подружжям під час шлюбу.

Не підлягають розподілу як спільне майно подружжя грошові вклади, сумісно внесені на ім'я інших осіб, наприклад, на ім'я дітей, батьків.

Якщо суми вкладів, що зберігаються в Ощадбанку на ім'я кожного з подружжя, що були нажиті під час шлюбу, рівні, вони не є СПІЛЬНОЮ СУМІСНОЮ власністю подружжя і поділу не підлягають.

Заповідальне розпорядження щодо вкладу, що є спільним сумісним майном ПОДРУЖЖЯ, ВІДНОСЯТЬСЯ ДО тієї частини вкладу, яка належить самому вкладнику. Сам по собі факт унесення в Ощадбанк (ощадкасу) вкладу в період ШЛЮБУ БЕЗ з'ясування джерел, за рахунок яких зроблено вклад, не може бути безспірною підставою для висновку про те, що він є спільною сумісною власністю подружжя.

Наприклад, чоловік до шлюбу мав будинок, а в період шлюбу продав його і гроші вніс в Ощадбанк на своє ім'я, У цьому випадку, хоча гроші внесені до Ощадбанку в період шлюбу, але не за рахунок спільної праці та коштів, такий вклад є особистою приватною власністю чоловіка.

На СЬОГОДНІ В Україні розповсюджені різноманітні розіграші, пов'язані з грошовими, речовими виграшами. Вони також можуть бути предметом спору. Якщо на лотерейний білет, придбаний за рахунок спільних коштів подружжя, випав грошовий або майновий виграш, то він є спільним сумісним майном подружжя.

У той же час, якщо чоловік (дружина) отримав приз (майно, гроші) не в результаті внесення грошових коштів і придбання будь-яких грошових білетів, то ці предмети (речі) і гроші будуть належати тому з подружжя, хто їх виграв і отримав.

Якщо на час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно не придбавалося, суд відповідно до частини 6 статті 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою СПІЛЬНОЮ власністю до настання таких обставин. Тому у разі спору зацікавленій особі слід буде довести, що певне майно було придбане нею уже в період ОКРЕМОГО ПРОЖИВАННЯ.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду у процесі розірвання шлюбу вимоги про поділ спільного майна подружжя судам слід мати на увазі, що у випадках, коли такий поділ зачіпає інтереси третіх осіб (наприклад, коли майно є власністю селянського (фермерського) господарства, іншого суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, до складу співзасновників яких, крім подружжя та їхніх неповнолітніх дітей, входять і інші особи, або власністю житлово-будівельного чи іншого кооперативу, член якого ще не повністю вніс свій пайовий внесок, у зв'язку з чим не набув права власності на відповідне майно, виділене йому кооперативом у користування), суду належить обговорити питання про виділення цієї вимоги у самостійне провадження в порядку статті 126 ЦПК. Зазначений підхід не застосовується у випадку поділу грошових сум (вкладів), унесених до банківських (фінансових) установ за договорами банківського вкладу (депозиту) за рахунок заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів подружжя, оскільки при поділі таких коштів права зазначених установ не зачіпаються. Ці вклади незалежно від їх виду та від того, на чиє ім'я з подружжя вони внесені, відповідно до статті 61 СК є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а за недосягнення згоди — виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення за необхідності призначається експертиза.

Якщо судом при розгляді спору буде встановлено, що після припинення сімейних відносин колишнє подружжя користувалося майном відокремлено, то вартість визначається на час, коли припинили вести спільне господарство і користування майном.

Наприклад, сторони припинили сімейні відносини, після чого чоловік забрав автомобіль, користувався ним особово близько двох років, потрапив у ДТП, де пошкодив цей автомобіль, а після цього поставив питання про поділ майна, куди включив автомобіль, зазначивши вартість його до пошкодження. У цьому випадку суд повинен визначити її вартість на день припинення шлюбних відносин,

У тому випадку, коли подружжя згодні з оцінкою майна, суддя повинен витребувати, щоб вони підписалися в позовній заяві, прямо зазначивши, що згодні з указаною в позові оцінкою, або про це підтвердити в судовому засіданні під час технічного запису протоколу судового засідання, або ж скласти перелік майна на окремому аркуші з указівкою його вартості і відповідно підписатися.

У разі, якщо сторони не дійдуть згоди щодо вартості майна, що підлягає поділу, суддя за клопотанням сторін (сторони) призначає товарознавчу експертизу з правилами статей 143 — 144, 147 ЦПК України.

Перед призначенням експертизи суддя повинен з'ясувати у сторін час придбання того чи іншого майна, його споживчі особливості, дані про знос, про прикмети та інше. Якщо є паспорти, чеки, квитанції на придбання спірного майна, їх необхідно вилучити та залучити до справи, щоб експерти могли перевірити щодо відповідності майна, особливо, коли його немає в наявності (або сховане, продане).

Так, при поділі майна подружжям до числа поділу була винесена автомашина ЗАЗ старого зразку. Але, оскільки вона була продана і відповідач приховав покупця, експерт проводив експертизу цієї машини зі слів позивачки. Експерт надав висновок про вартість цієї машини, взявши за зразок автомобіль «Таврія» — модифікація ЗАЗ, але набагато дорожчу старої моделі. Суддя, отримавши такий висновок, не звернувши уваги на те, який автомобіль був оцінений, розглянув спір по суті. Вищестоящий суд ретельно перевіряючи висновок експерта, виявив вказану обставину і рішення суду було підправлено.

Тому суддя повинен ретельно досліджувати висновок експерта, перевіряти чи все майно і яке саме підлягає експертизі також що воно включено експертом у свій висновок і чи надана йому оцінка.

При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, суду необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. У такому випадку на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, поширюються положення глави 8 Сімейного кодексу України і поділ майна між ними проводиться за правилами статей 60, 69 — 74 СК, статей 372, 325, 368 ЦК.

Ці правила можуть бути застосовані за деяких умов. Перша — ці особи повинні довести факт сумісного проживання і всі ознаки сім'ї; друге — довести час початку співжиття і його кінець і придбання майна, яке підлягало поділу в цей проміж їхнього співжиття.

Більш детальніше про це читайте в коментарі до статті 74 СК.

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про ПОДІЛ майна, заявленої ПІСЛЯ розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про ПОРУШЕННЯ свого права власності.

Більш детальніше про застосування ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПРО ПОДІЛ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ, співвласників читайте в коментарі до статей 20, 72 СК України.

Рішення суду про поділ майна подружжя повинно відповідати вимогам статей 213 — 125 ЦПК України і роз'ясненням, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

У рішенні суду про поділ спільного сумісного майна подружжя повинно буде вка-зано, яке майно набуте під час шлюбу (перелічити всі найменування) і як визначені частки подружжя (якщо вони не були визначені), яке майно виділяється кожному на його частку, його вартість.

Відступаючи від начала рівності часток повинен привести в рішенні відповідні мотиви, чому він прийняв таке рішення, які обставини були наведені сторонами для збільшення часток, які інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх доч-ки, сина бо другого з подружжя, що заслуговують на увагу, ураховувалися судом при визначені способу поділу спільного майна в натурі.

У резолютивній частині рішення суд повинен перелічити, яке майно виділяється кожному з подружжя, на яку долю, указати вартість кожної речі, на яку суму виді-ляється більше (менше), яка компенсація.

Для того щоб рішення в подальшому було виконане, оскільки іноді після постановлення рішення майно приховується, продається одним із подружжя, суд зобов'язаний згідно зі статтею 217 ЦПК України при присудженні майна в натурі вказати вартість не тільки кожної віддільної речі, але і підсумкову суму, що підлягає стягненню зі сторони. Якщо при виконанні рішення присудженого майна в наявності не виявиться, то буде стягнуто без розгляду справи вартість його майна.

Наприклад: «Виділити в порядку розділу майна на праві приватної власності П наступне майно: телевізор «Соні» вартістю 800 грн., плеєр вартістю 250 грн., що складає його частку в спільному майні, а всього - на 1050 грн.

У випадку відсутності цього майна, що знаходиться на зберіганні у відповідача стягнути з нього на користь позивача гроші в сумі 1050 грн.».

II. Спори між подружжям про право власності на житловий будинок (квартиру), визначення часток у спільній сумісній власності на будинок (квартиру)

При вирішенні майнових спорів між подружжям більшість ускладнень виникає при розгляді спірних питань про право власності на будинок (квартиру), визначення часток у цій власності залежно від участі в будівництві, придбанні по договору купівлі-продажу. Особливе ускладнення при вирішенні цих спорів виникає за участі третіх осіб, які претендують на частку будинку (квартири) у зв'язку з їх участю в будівництві, у сумісному придбанні за договором купівлі-продажу.

При вирішенні даних спорів суддя повинен мати наступні та інші докази. Чому мати, а не витребувати? Згідно зі статтею 129 Конституції України судовий процес повинен бути змагальним, тобто сторони повинні бути рівними за своїми правами та обов'язками у наданні доводів і заперечень. Це правило також міститься в статті 10 ЦПК України, а також у статті 60 ЦПК. Із вимог цього закону витікає, що суддя не має права вимагати від сторін необхідні (конкретні) докази тих чи інших обставин, він повинен надавати допомогу, яка полягає в тому, що він, як указано в статтях 11, 130 — 151 ЦПК, повинен пропонувати сторонам, щоб вони назвали ці докази і надали їх. В іншому випадку може виникнути ситуація, коли одна із сторін заявить судді відвід за підставами його зацікавленості у вирішенні справи на користь визначеної особи (пункт 2 частини 1 статті 20 ЦПК),

Суд при вирішенні спору може керуватися наступними правовими нормами та керівними роз'ясненнями вищестоящого суду: статтями 69 — 74 СК, статтями 366, 370, 372 ЦК України, статтями 145 — 146, 152, 165 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 22.02.94 р., Положенням «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого наказом комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.92 р. № 56, Положенням про порядок передачі у приватну власність громадян незавершених будівництвом будинків садибного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 637, постановами Пленуму Верховного Суду України: «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, «Про судову практику у справах за позовами про захист прав приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року, «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок» № 7 від 04.10.91 р.

Тут перелічені основні закони і підзаконні акти, які СУДДЯ повинен мати на увазі при розгляді цих справ. Може виникнути будь-яка ситуація, де з'явиться потреба у застосуванні іншого закону, який суд повинен знайти та використати при вирішенні того чи іншого конкретного спору.

Сторонами у спорах даної категорії справ можуть бути як позивачі і відповідачі подружжя (колишнє подружжя), треті особи, які ПРЕТЕНДУЮТЬ на будинок (ЧАСТИНУ будинку), квартиру, садибу.

Слід мати на увазі, що якщо спір про ПОДІЛ БУДИНКУ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ РАЗОМ з розірванням шлюбу, то треті особи в такому процесі БРАТИ УЧАСТЬ НЕ МАЮТЬ ПРАВА. СПІР ПРО право власності на БУДИНОК, ЙОГО ПОДІЛ ВИДІЛЯЄТЬСЯ В ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ.

Не може бути порушеним спір у суді на самочинно збудований будинок. Суддя від-мовляє в цьому випадку у відкритті провадження у справі з підстав частини 2 статті 376 ЦК України і частина 2 пункту 1 статті 122 ЦПК України.

Згідно зі статтею 114 ЦПК України позови про право власності, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини.

Виходячи з вимог частини 7 статті 8 ЦПК України, позови про право власності, визначення частки на приватизаційні квартири, квартири в ЖБУ, молодіжних комп-лексах, придбаних за договором купівлі-продажу, якщо вони розглядаються окремо від справи про розірвання шлюбу, також подаються за місцем їх знаходження.

Збудований або прибудований подружжям під час шлюбу будинок, садиба є їх спільною сумісною власністю незалежно від того, кому з них надавалася земельна ділянка під забудову, хто з них указаний у договорі про придбання за договором купівлі-продажу і на чиє ім'я зареєстровано будівлю.

Належність будинку на умовах спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом їх перебування у шлюбі, але і сумісною участю, особистою працею і коштами в придбанні будинку. Подружжя мають рівне право на придбаний будинок, інше нерухоме майно і в тому випадку, якщо один із них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу) (стаття 60 СК).

Підтвердженням цієї тези повинні слугувати наступні письмові та інші докази: свідоцтво про реєстрацію або розірвання шлюбу; державний акт на право володіння земельною ділянкою; нотаріально посвідчений договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво; заяву з про-ханням про надання земельної ділянки під будівництво для того, щоб визначити дату початку будівництва і про склад сім'ї на той час; проект забудови; акт про прийняття будинку в експлуатацію; виписку з реєстру прав власників бюро технічної інформації про правову реєстрацію будинку; свідоцтво про право власності на квартиру, що отримане при приватизації квартири в ЖБК; молодіжному комплексі; у порядку купівлі-продажу, а також рішення суду про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу, і які не перебувають в іншому шлюбі.

Ці письмові докази є основними і якщо їх не надасть позивач, заяву необхідно залишити без руху і запропонувати позивачу їх надати, а у випадку ненадання — повернути заяву як неподану (статті 119 — 121 ЦПК).

Повинні бути також надані: нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, дарування, міни, дані про придбання нерухомого майна з публічних торгів, шляхом укладення договору довічного утримання (догляду), судове рішення при визнання права власності на будинок (квартиру), свідоцтво на право власності в порядку успадкування, список осіб, яких необхідно викликати в судове засідання як свідків тощо. Такі ж докази надаються при наданні заперечення на позов.

Суд в праві до прийняття будинку до експлуатації та його реєстрації (якщо будівля не самовільне будування) здійснити його поділ, у тому числі і не закінчений будівництвом, за позовом подружжя або одного з них, якщо будинок будувався під час шлюбу за умови ступеню його готовності, коли можливо, визначити відокремлені, що належать виділу, частини з наступною технічною можливістю закінчення будівництва цими особами (стаття 69 СК).

У зв'язку з цим суд повинен мати в своєму розпорядженні висновок експерта про можливість поділу в натурі незакінченого будівництвом будинку та закінчення його після поділу роздільно співвласниками.

Незважаючи на те, що частки подружжя в спільній сумісній власності визначаються рівними, суд може відступити від засади рівності часток подружжя, ураховуючи ін-тереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх: дочки, сина, інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу, а також якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, втрачав його на шкоду сім'ї (частини 2, 3 статті 70 СК).

При цьому враховуються житлові умови неповнолітніх дітей, повнолітніх непраце-здатних, тобто їх потреби в житловій площі, у роздільності проживання за висновками лікарів, у зв'язку з чим збільшується частка того з подружжя, з ким проживають діти і виділяється більше житлової площі в будинку, квартирі, збільшення частки за рахунок виділу допоміжних приміщень або надвірних будівель за відсутності про можливість переобладнання їх під житлові приміщення є недоцільним.

Для правильного застосування цих вимог закону суд повинен мати в своєму розпо-рядженні: свідоцтво про народження дітей; довідку про їх стан здоров'я; рекомендації лікарів про потребу дитини в ізольованому приміщенні від інших членів сім'ї; дані про те, з ким проживають діти; докази, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї (частина 2 статті 70 СК); висновок експертизи про неможливість поділити будинок у натурі через його маломірність, а також відсутності технічної можливості; про неможливість переобладнання під житлове приміщення підсобних приміщень. Стосовно подружжя (одного з них) — даними про непрацездатність: тяжке захворювання і необхідність окремого проживання від членів сім'ї; даними про те, що інший з подружжя ухилявся від суспільно корисної роботи, пиячив, своєю поведінкою ставив сім'ю в тяжке матеріальне становище, кошти сім'ї витрачав не в інтересах сім'ї, що підтверджується не тільки письмовими доказами, але і свідченням свідків, які добре знали сторони; даними про те, що родичі одного з подружжя в інтересах свого родича зробили значний внесок у будівництво будинку, що також підтверджується письмовими доказами (квитанціями про сплату вартості будівельних матеріалів, робіт, накладні на отримання будівельних матеріалів, договори на виконання будівельних робіт тощо), показаннями свідків.

Майно, що належало подружжю до укладення шлюбу, а також отримане ними під час шлюбу в дарунок, у порядку спадкування, з інших підстав є власністю кожного з них (стаття 57 СК). Тому, якщо за рахунок вказаного майна будь-ким із подружжя зроблено внесок у будівництво або придбання будинку, квартири, з інших підстав, що є спільною сумісною власністю, то ці внески повинні враховуватися при визначенні часток подружжя в праві власності на нерухоме майно (стаття 62 СК).

Підтвердженням цього можуть бути такі письмові докази: судові рішення про визнання права власності на внески, будівельні матеріали, майно щодо спорів одного з подружжя з іншими особами; договори: купівлі-продажу, міни, дарування, даного утримання, займу в період шлюбу, до реєстрації шлюбу, а саме, на будівництво будинку із зобов'язанням наступного повернення боргу з особистого, а не спільного майна подружжя; свідоцтво про право власності в порядку спадкування; документи про договір забудови, що свідчить про те, що будівництво розпочато до реєстрації шлюбу; виписки з особистих рахунків Ощадбанку; страхові документи; дані про придбання будівельних матеріалів до шлюбу тощо.

Неабияке значення у таких справах мають свідки, яким достовірно відомо про бу-дівництво будинку, про його початок і закінчення,, хто будував, коли, за чиї кошти, хто розраховувався з робітниками тощо.

Якщо будинок, який був власністю одного з подружжя, під час шлюбу суттєво збільшився у своїй вартості в результаті трудових або грошових витрат одного з подружжя або обох, він може бути визнаний судом спільною сумісною власністю по-дружжя (стаття 62 СК).

ВИЗНАННЯ ЗА ПОДРУЖЖЯМ права власності на такий будинок визначається з урахуванням вартості будинку до його покращення, розміру участі кожного з подружжя у збільшена ЙОГО цінності, відсотка зносу старого будинку. Частка одного з подружжя — власника не може бути меншою вартості будинку до його покращення.

Для цього необхідно перевірити, які роботи виконані для поліпшенням будинку у його вартості (прибудова корисної площі, надбудова як корисної, так і житлової площі (другий поверх, мансарда), реконструкція приміщень, заміна або покращення конструкцій будинку). Слід мати на увазі, що поточний ремонт не збільшує частку подружжя.

Доказом перебудови, надбудови, які поліпшили будинок у вартості можуть бути: поверховий план старого і нового будинку для порівняння; довідка або висновок експерта про вартість старого і нового будинку; дані про проведення робіт з покращенням будинку позивачем самостійно або з відповідачем у період шлюбу; хто які поніс витрати; чиї, висновок технічної експертизи про збільшення і на скільки вартості БУДИНКУ; ЯКИЙ ремонт було виконано (поточний чи капітальний); кошторис виконаних робіт з окремих конструкцій; про понесені затрати, вартість особистої праці, відсоток зносу будинку, яку частку від нового будинку складає старий будинок.

При розгляді справ даної категорії слід мати на увазі, що прибудова допоміжних приміщень, надвірних будівель не є підставою для визнання за одним із подружжя права власності на весь будинок, але якщо при будівництві будинку подружжям вико-ристовувався будівельний матеріал, придбаний одним із подружжя до шлюбу, вартість його повинна враховуватися при визначені часток у будинку.

Наприклад, О., перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з О-вим, збудували будинок на земельній ділянці, що була виділена під забудову на ім'я О-ва. При визнанні права власності на цей будинок і визначенні часток у ньому вона вказувала, що до реєстрації шлюбу в порядку спадкування отримала житловий будинок в с. Манченки. Цей будинок вона розібрала (будинок був побудований з дерева — дуб) і перевезла його на будівництво нового будинку, з якого і був збудований новий будинок. На підтвердження своїх доводів надала суду свідоцтво про право власності на будинок у порядку спадкування, квитанцію про сплату транспортних засобів на перевезення розібраного будинку, технічні паспорти на будинок, дані про те, з якого матеріалу був збудований спірний будинок.

Перевіряючи заперечення відповідача поте, що будинок було збудовано на їх особисті кошти з нових будівельних матеріалів, суд після допиту свідків, перевірки наданих позивачкою письмових доказів, призначив судово-будівельну експертизу, на вирішення якої були винесені питання: з якого будівельного матеріалу збудовано новий будинок, якщо зі старого будматеріалу, то якого, скільки його пішло на будинок і яку частку цей матеріал складає від будівельного матеріалу, який придбано подружжям спільно.

Після одержання висновку експерта, ураховуючи встановлене в судовому засіданні, суд визначив частку дружини, що вкладена в будівництво будинку своїм будівельним матеріалом: вона склала 2/3 частини від усього будинку, що і визначило її право особистої власності на будинок з урахуванням спільної 1/3 частки, яка ділиться на двох — (2/3 +1/3:2) = 5/6 частин.

Суду слід мати на увазі, що роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладене в пункті 5 постанови від 04.10.91 р. «Про практику застосування судами законодавства про право власності громадян на житловий будинок» щодо збільшення

частки одного з подружжя у випадку визнання сумісної власності подружжя на належне одному з них майно, яке суттєво збільшилося в своїй вартості під час шлюбу внаслідок трудових або грошових витрат іншого з них або їх обох, не стосується випадків, коли один із спадкоємців після смерті спадкодавця капітально відремонтував

будинок або іншим чином суттєво збільшив його вартість.

При поділі між подружжям будинку, збудованого під час знаходження в фактичних шлюбних відносинах, а потім у зареєстрованому шлюбі, суд повинен установити, яка частина будинку була збудована до реєстрації шлюбу і яка частина в зареєстрованому шлюбі, і залежно від цього вирішувати спір. При цьому спір повинен вирішуватися: щодо першої ситуації на підставі статей 112, 113 ЦК до прийняття Закону України «Про власність» 1991 року, потім частиною 1 статті 17 Закону України «Про власність», до його відміни 2006 року, потім статей 368 ЦК, а після прийняття Сімейного кодексу 2003 року — статей 74 СК; щодо другої ситуації спір повинен був вирішуватися до 2003 року статтями 22 — 29 Кодексу про шлюб та сім'ю 1970 року, а потім статтями 69 - 74 СК, статтею 368 ЦК України.

Таке саме правило застосовується і в тому випадку, коли подружжя розпочали будівництво будинку, а потім розірвали шлюб і один із подружжя сам закінчив бу-дівництво будинку.

Участь у будівництві будинку, розмір унесених коштів, трудові затрати і наявність фактичних шлюбних відносин повинні бути доведеними відповідними письмовими до-казами, показаннями свідків про взаємовідносини фактичного подружжя, тобто повинен бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Якщо такий факт буде встановлений, діє правило статті 74 СК і глави 8 СК, а та частина будинку, яка збудована в зареєстрованому шлюбі, передбачається рівною.

Якщо факт спільного проживання фактичного подружжя не буде встановлено, суд повинен призначити у справі експертизу для визначення розміру внесених коштів, і трудових затрат кожним з фактичних подружжя (при цьому вони можуть бути не-рівними).

Харківським районним судом було розглянуто позов П. К. до П. І. про визнання права власності на частину будинку, в якому зазначалось, що в період перебування в зареєстрованому шлюбі вона з чоловіком збудували фундамент, дві стіни до вікон і надвірні будівлі: літню кухню, два сараї, гараж, зробили огорожу, замощення, а потім після розірвання шлюбу чоловік добудував будинок.

Судово-будівельна експертиза дала висновок про те, що проведені подружжям роботи з будівництва будинку складають щодо всього будинку 36/100 частин. Суд позов позивачки в цій частині задовольнив. За апеляційною скаргою таке рішення було скасовано.

При новому розгляді експерту були поставлені два запитання: яку частину складає фундамент і дві стіни, що збудовані до вікон щодо будинку без надвірних будівель і яку частину складають надвірні будівлі щодо будинку. Висновки експерта були наступними: фундамент і дві стіни складають 8/100 частин щодо будинку, а надвірні

будівлі - 26/100.

Рішенням суду за позивачкою було визнано право приватної власності на 4/100 будинку і 13/100 частин надвірних будівель.

У випадку, якщо в будівництві будинку участь брали, за відсутності договору про створення спільної власності на нього, батьки сторін і допомога надавалася сім'ї дітей, а не одному з подружжя, то це не дає права батькам вимагати право власності на будинок або збільшення частки того в спільному майні подружжя, чи Батьки брали участь у будівництві.

Укладені кошти, трудові затрати в покращення, капітальний ремонт частини будинку можуть бути підставою для визнання права власності на нього у тому випадку, якщо вне-сок було ЗРОБЛЕНО ПОДРУЖЖЯМ У період шлюбу і вони значно збільшили вартість будівлі, що складає особисту вартість одного з них. Участь подружжя в капітальному ремонті, покращенні будинку (частини будинку), що належав іншій особі, батькам одного з них, не утворює права власності на будинок (його частину). Особа, що понесла такі витрати, може вимагати їх компенсації у грошовому вигляді згідно зі статтею 1212 ЦК України.

К.В. звернувся до суду з ПОЗОВОМ ДО Ч.Н. про визнання за ним права власності на 1/4 частину будинку у зв'язку з проведенням капітального ремонту, зведенні надвірних будівель, посилаючись на те, що Ч.Н. є рідним батьком його дружини і власником будинку, в якому він (К.В.) проживає БІЛЬШЕ 15 років і за цей час за подружні кошти зробив капітальний ремонт будинку, збудував надвірні будівлі, внаслідок чого будинок збільшився в своїй вартості більш ніж у 4 рази. На підтвердження своїх вимог надав суду всі докази, що свідчать про вартість і розміри понесених витрат. У справі як третя особа була залучена дружина позивача, а дочка відповідача — на стороні відповідача без самостійних вимог. Суд установив усі обставини у справі, прийшов до висновку, що позов К.В. обґрунтований, але лише у частині понесених затрат і СТЯГНУВ їх з відповідача в половинному розмірі, оскільки капітальний ремонт був проведений у період зареєстрованого шлюбу з третьою особою, остання ніяких претензій до батька не мала.

При оформленні договору купівлі-продажу будинку за свої дошлюбні гроші подружжя повинні в договорі вказати, хто яку суму вніс і, якщо можливо, то і відразу ж таки, хто яку частку придбає, що виключало б в подальшому спір про право власності та визначення часток. У випадку недотримання цих вимог спір вирішується в суді відповідно до Цивільного законодавства — від 1991 року до 2006 року відповідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», а після — статтею 368 ЦК України.

У період зареєстрованого шлюбу подружжя Н.Ч. і Н.К. придбали за договором купівлі-продажу будинок за гроші, які були їх дошлюбним майном. Однак договір купівлі-продажу був оформлений на чоловіка. При пред'явленні позову про визнання права власності на будинок і визначенні частки в спільній сумісній власності, а також визнанні частково недійсним договору і переведенні на неї прав покупця, позивачка вказала, що вона на купівлю будинку внесла 9000 грн., чоловік — лише 3000 грн., а всього вартість будинку складала 12000 грн.

У підтвердження того, що вона внесла цю суму при оформленні договору купівлі-продажу, позивачка надала суду виписку з особистого рахунку з Ощадбанку, про те, що вказана сума була знята з ЇЇ рахунку за день до оформлення договору купівлі-продажу і що ці гроші утворилися на особистому рахунку до реєстрації шлюбу, а також просила допросити свідків.

При вирішенні спору по суті та з урахуванням того, що продавець будинку підтвердив, що позивачка особисто йому вручила 9000 грн., суд її позов задовольнив: визнав за нею право власності на 2/3 частини будинку і перевів на неї право другого покупця на цю частку, визнавши договір купівлі-продажу в частині покупця частково недійсним.

У випадку, якщо спір про право власності на будинок за договором купівлі-продажу виникає між подружжям та третіми особами, необхідно розібратися, чому придбавався будинок на таких умовах, що спонукало сторону погодитися на такі умови, як вони були виконані, хто користується будинком, хто вносив гроші, вів переговори з продавцем, про що була розмова між ними, чи мало подружжя кошти для придбання будинку за договором купівлі-продажу.

Так, молоде подружжя — студенти за рік спільного життя придбали за договором купівлі-продажу будинок вартістю 60000 грн., договір оформили на чоловіка. Після купівлі будинку буквально через півроку вони розірвали шлюбі і дружина подала в суд позов про визнання за нею права власності на будинок, визначення частки в 1/2 частину придбаного ними будинку.

Чоловік, заперечуючи проти позову, вказав на те, що вони цей будинок сумісно не покупали, будинок було придбано його батьками для їх (дітей) проживання, де вони і проживали.

У справу вступили треті особи на стороні відповідача із самостійними вимогами і просили суд визнати договір купівлі-продажу будинку на ім'я сина частково недійсним та перевести на них права покупців. При цьому вони вказували, що проживали в сільській місцевості, а для придбання будинку в м. Харкові була необхідна прописка (на період придбання будинку), а вони її не мали. Тому за домовленістю із сином, що проживав у м. Харкові в гуртожитку, вони вирішили оформити договір купівлі-продажу будинку і переїхати проживати у придбаний будинок, за який повністю сплатили свої власні гроші. На підтвердження цих доводів просили суд витребувати особистий рахунок з Ощадбанку на їх ім'я, копію договору купівлі-продажу їх будинку в селі, який вони продали, допитати свідків — продавців будинку в м. Харкові та інших свідків, які знали про їх домовленість із сином, довідку від органів паспортного стола про їх прописку і прописку сина, позивачки.

У судовому засідання всі доводи батьків відповідача підтвердилися, крім того, суд установив, що батьки повністю розрахувалися за будинок з продавцями, відразу оселилися в будинку, оскільки іншого житла не мали, прописалися, а невістка і син продовжували проживати в гуртожитку, де були і прописані.

На підставі статті 235 ЦК України цей договір між колишнім чоловіком позивачки і продавцями будинку було визнано недійсним у частині покупця і права покупця було переведено на батьків відповідача, в позові позивачці було відмовлено.

Глава 6 ЖК України (в редакції Закону від 06.05.93 р.) однаково регулює права користування житловими будинками громадян, які знаходяться в приватній їх власності та користування належними їм на праві приватної власності квартирами.

Тотожність відношень приватної власності на житлові будинки і квартири дозволяє при вирішенні частки подружжя і поділу їх у натурі використати деякі роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України в постанові від 04.10.1991 р. № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок» (зі змінами), а також постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Наприклад, у пункті 5 постанови говориться про те, що виходячи з правил статті 29 КпШС України (нині частина 2, 3 статті 70 СК), за неможливості розподілу будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя в натурі за відсутності згоди подружжя про спосіб поділу спільного майна, суд з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей та інтересів одного з подружжя, що заслуговують на увагу, забезпеченості житлом в іншому місці другого з них, може залишити будинок одному з подружжя і покласти на нього обов'язок компенсувати право на частку будинку другого за рахунок іншого майна або грошима.

Ці роз'яснення можуть застосовуватися в тому випадку, коли виникає спір про поділ приватизованої, викупленої квартири, квартири в ЖБК.

Право спільної сумісної власності подружжя на квартиру в багатоповерхових будинках виникає за деякими підставами, передбаченими законодавством.

Так, згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (від 22.07.92 р.) наймачі та їх члени сім'ї, які проживають у квартирах, ставали на підставі ПОДАНОЇ ЗАЯВИ І відповідних документів власниками квартир у рівних частинах, якщо у свідоцтві про право власності на квартиру не вказані конкретні частки в спільному майні, то за рішенням суду, якщо виник спір, суд визначає ці частки виходячи з рівності кожного, хто брав участь у приватизації. На цих підставах власниками квартир стають і неповнолітні діти.

Згідно з Положенням про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, затвердженого Радою Міністрів України та Українською республіканською Радою профспілок від 19.05.1989 р. № 142, також продавалися громадянам квартири на підставі подачі заяви, одержаної згоди сім'ї на те, щоб він (громадянин) купив квартиру в особисту власність.

Відповідно до частини 3 статті 384 ЦК України у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

І нарешті, подружжя могли за договором купівлі-продажу купити в спільну сумісну власність квартиру.

Оскільки квартири придбавалися у приватну сумісну власність з різних підстав, то їх придбання в період шлюбу одним із подружжя згідно зі статтями 60, 57 СК України припускалися як неподільним майном подружжя.

Тому при визначенні часток подружжя і поділу таких квартир між подружжям по-винні діяти правила, що передбачені статтями 70, 69, 62 СК України, статті 372 ЦК України і пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

У Київському районному суді м. Харкова з цього питання виник цікавий позов. Чоловік за життя і за згодою дружини та інших членів сім'ї як наймач надав заяву про придбання квартири за гроші згідно з Положенням від 19.05.1989 р. МЬ 142. Поки він оформляв інші документи, сплатив витрати з оформлення (типу держмита), дружина померла і після трьох місяців з її смерті він сплатив вартість квартири. Залишившись проживати на правах члена сім'ї син, який не брав участі в договорі купівлі-продажу квартири, звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на частку квартири в порядку спадкування після смерті матері, указуючи, що вона є власником частини квартири.

Відповідач — батько заперечував проти позову, указуючи, що хоча він документи оформлював при житті дружини, але офіційно квартиру придбав після її смерті за свої гроші, тобто після припинення шлюбу, а тому дружина не могла бути учасником дого-вору купівлі-продажу квартири. Справа слухалася двічі. Останнім рішенням сину було відмовлено в позові, оскільки квартира була придбана за договором купівлі-продажу після смерті дружини, а згідно зі статтею 664 ЦК України договір купівлі-продажу набирає сили з моменту, коли сторони виконали обов'язки за договором, тобто, коли продавець передав квартиру, а покупець сплатив за неї гроші (такі ж правила діяли і за раніше діючим Цивільним кодексом — стаття 224 ЦК).

Вартість приватизованих квартир, квартир у ЖБК, будинків, що належать подружжю, при їх поділі визначається за згодою сторін або за їх дійсною вартістю на день виникнення спору. У випадку, якщо подружжя не прийдуть до згоди про їх вартість, суд за їх клопотанням може призначити експертизу.

Під дійсною вартістю слід розуміти: вартість будинку, квартири за існуючими роз-цінками в даній місцевості: місце розташування будинку, квартири, їх благоустрій; ступінь зносу; поверховість; віддаленість від центру міста; транспорту; якості ремонту або потребі в ремонті.