В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.


На певному етапі динаміки договірного зобов'язання воно може зазнавати на собі негативного впливу з боку учасників, що проявляється у порушенні прав та інтересів інших осіб. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення чи ліквідації як такого. Порушення права пов'язане із позбавленням його носія можливості здійснити своє право повністю або частково33. У сфері договірних зобов'язань порушення може існувати у виді невиконання чи неналежного виконання договірного зобов'язання.

Даючи загальну характеристику порушення договірного зобов'язання та його правових наслідків, слід виділити наступні особливості:

1) незалежно від того, чи набуло порушення форми невиконання А) або неналежного виконання Б), воно є юридичним фактом, з яким пов'язується настання певних правових наслідків, при цьому одне порушення може тягти настання сукупності наслідків;

2) правові наслідки стосуються як боржника, так і кредитора;

3) вони можуть бути встановлені договором або цивільним законом;

4) порушення само по собі не є підставою припинення

договірного зобов'язання34;

5) кожен з наслідків носить самостійний характер, тобто виникнення одного з наслідків не зумовлюється існуванням іншого, наприклад, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків (ч. 1 ст. 550 ЦК) тощо;

6) правові наслідки порушення договірного зобов'язання можуть як пов'язуватися із цивільно-правовою відповідальністю, так і не бути пов'язаними з нею.

З переліку правових наслідків порушення зобов'язання, зазначеного у ст. 611 ЦК, з цивільно-правовою відповідальністю пов'язується сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Водночас не є засобами цивільно-правової відповідальності такі правові наслідки, як припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови, якщо це встановлено договором або законом, розірвання договору та зміна умов зобов'язання. Поділ правових наслідків за наведеною особливістю (5) має не тільки теоретичне, а й прикладне значення. Так, якщо застосування наслідків порушення зобов'язання, що є засобами цивільно-правової відповідальності, можливе лише за наявності усіх її умов, то для наслідків, які не відносяться до неї, цієї обставини не вимагається. Наприклад, цивільне законодавство не ставить виникнення у кредитора права на односторонню відмову від зобов'язання в залежність від вини боржника чи інших умов цивільно-правової відпові-дальності.

Названі у ст. 611 ЦК правові наслідки не вичерпують весь їх список, його можна буде продовжити або змінити як сторонами безпосередньо в договорі, так і приписами законодавця, що увійшли до норм ЦК, які стосуються окремих видів договірних зобов'язань, або до інших законів України. Зокре-ма, спеціальним наслідком порушення договору позики є обов'язок позичальника сплатити суму боргу вже з урахуванням індексу інфляції та процентів річних (ч. 1 ст. 1050 ЦК). Правові наслідки порушення зобов'язання може бути конкретизовано законодавцем відповідно до специфіки окремих видів договірних зобов'язань. Наприклад, зважаючи на дію законодавства про захист прав споживачів, зміна умов зобов'язання як наслідок придбання споживачем товару неналежної якості, уособлюється у вимогу заміни товару на такий самий (аналогічний) товар, з числа наявних у продавця або виробника (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів").

Як вже зазначалося, до кола самостійних правових наслідків порушення зобов'язання ст. 611 ЦК відносить відмову від зобов'язання, що охоплює вчинення кредитором сукупності односторонніх дій, які тягнуть припинення договірного зобов'язання. Підстави виникнення права активної сторони на відмову від зобов'язання можуть бути встановлені як договором, так і законом. Незважаючи на те, що законодавець досить часто наділяє кредитора правом на односторонню відмову від зобов'язання, наприклад, за договорами дарування (ст. 724 ЦК), перевезення (ст. 911 ЦК), транспортного експедирування (ст. 935 ЦК), доручення (ч. 2 ст. 1008 ЦК), управління майном (п. 6 ч. 1 ст. 1044 ЦК), комерційної концесії (ч. 1 ст. 1126 ЦК), простого товариства (п. 4 ч. 1 ст. 1141 ЦК), у розумінні ст. 611 ЦК відмова від договірного розглядається лише тоді, коли є реакцією контрагента на порушення зобов'язання другою стороною35. Такі випадки передбачені в ЦК щодо договорів купівлі - продажу (ст. 665 ЦК), найму (ст. 782 ЦК), підряду (ст. 849 ЦК) та ін. Так, наслідком того, що підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, виступає відмова замовника від договору підряду, що поєднується із вимогою про відшкодування збитків (ч. 2 ст. 849 ЦК). За правовою природою відмова від зобов'язання є одностороннім правочином, що зумовлює поширення на нього всіх законодавчих правил щодо правочи- нів, у тому числі і їх форми.

У системі наслідків порушення зобов'язання односторонню відмову слід відокремлювати від розірвання договору (статті 611, 651 ЦК). Останнє за загальним правилом може мати місце лише за згодою сторони. Виключення з цього правила можуть бути передбачені договором або законом. Причому в поняття "розірвання договору" законодавець іноді вкладає досить широкий смисл, розглядаючи його і як спеціальний вид припинення, і як результат односторонньої відмови від догово-ру, і як прояв наслідків порушення зобов'язання. Важливо пам'ятати, що розірвання договору може бути як зумовленим із порушенням контрагентом зобов'язання, так і не бути пов'язаним із ним (наприклад, розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин за ст. 652 ЦК). Загальні правила щодо розірвання договору як наслідок порушення зобов'язання визначені ст. 651 ЦК, аналіз якої свідчить, що законодавцем запроваджено спеціальну підставу розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін - істотне порушення договору другою стороною. Під ним, власне, розуміється таке порушення, коли внаслідок заподіяної шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Як видно з наведеного, зміст правової норми (ст. 651 ЦК) переобтяжений оціночними поняттями, що ускладнює її застосування. Однак вже зараз можна назвати деякі правила, що стосуються окремих видів договорів, у яких конкретизовано ч. 2 ст. 651 ЦК. Так, замовник за договором підряду має право на розірвання договору за наявності в роботі істотних відступлень від умов договору підряду або інших істотних недоліків (ч. 2 ст. 852 ЦК). Конкретизовано модель ч. 2 ст. 651 ЦК і в Законі України "Про захист прав споживачів", який не тільки розглядає виявлення істотних недоліків товарів як самостійної підстави розірвання договору між споживачем і продавцем (ч. 1 ст. 8 Закону), а й надає визначення та основні ознаки істотних недоліків (п. 12 ст. 1 Закону36) як видового поняття істотного порушення договору.

Наслідком порушення зобов'язання може бути також зміна його умов, що досягається шляхом внесення змін до відповідного договору за вимогою однієї із сторін. Зміни можуть стосуватися предмета, місця, строків, інших умов договору, не виключається в цьому випадку і корегування ціни договору. Так, наймач за договором найму має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю, якщо наймодавець при укладенні договору не повідомив про всі права третіх осіб на річ, що передається в найм (ч. 2 ст. 769 ЦК).

Незважаючи на те, що ст. 611 ЦК не містить інших наслідків порушення зобов'язання, не пов'язаних із застосуванням цивільно-правової відповідальності, сам цивільний закон такі наслідки передбачає. Так, у разі невиконання боржником обов'язку передати контрагенту індивідуально-визначену річ кредитор має право вимагати виконання зобов'язання в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК) шляхом витребування речі у боржника та передачі її кредиторові відповідно до умов договору (ст. 620 ЦК). Правила даної норми кореспондують із відповідними приписами, що стосуються окремих видів договірних зобов'язань, зокрема щодо договору найму (ст. 766 ЦК) у вигляді встановлення правових наслідків передання майна наймачеві, договору позички (статті 830, 836 ЦК) та ін. Крім того, у разі невиконання боржником роботи, ненадання ним послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання третій особі й вимагати від боржника від-шкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання (ст. 621 ЦК). Отже, виконання зобов'язання за рахунок боржника також слід віднести до кола наслідків його порушення.

Здійснюючи аналіз конкретних наслідків порушення договірних зобов'язань, що пов'язуються із цивільно-правовою відповідальністю, слід з'ясувати сутність цього складного та багатоманітного явища юридичної дійсності, яким є відповідальність у цивільному праві. Багато вчених визначали відповідальність як цивільно-правову санкцію за правопорушення або як стан державного примусу, пов'язаний із суспільним осудом у формі застосування до правопорушника санкції, як охороню- вальне правовідношення, що виникає в момент порушення між порушником і державою37. Відомі й інші погляди на природу відповідальності. З позицій сучасності окремі твердження повинні сприйматися критично. Зокрема, не слід перебільшувати значення державного примусу в механізмі цивільно-правової відповідальності, адже її основне призначення полягає не в реалізації державного примусу, а в забезпеченні захисту порушеного права шляхом виконання обов'язку. Не випадково С. Братусь ще за радянських часів, відповідаючи на питання, чому слугує відповідальність, наголошував - забезпеченню виконання обов'язку38. Сучасні автори пропонують вилучити з кола ознак цивільно-правової відповідальності, як непритаманні їй, суспільний (державний) осуд боржника, каральний характер та примус39, з чим слід погодитись. Помилково розглядати відповіда-льність крізь призму конструкції правовідношення, оскільки останнє не має ознак відповідальності, а слугує необхідною правовою формою існування і функціонування відповідальності. Проте не можна нехтувати зв'язком відповідальності і охороню- вального правовідношення: відповідальність виступає елементом змісту останнього40. Загальновідомим є поділ цивільно- правової відповідальності на договірну й не договірну. Специфіка договірної відповідальності може бути визначена за допомогою таких її особливостей:

1) наявність договору як основного регулятора в обраній системі координат зумовлює специфіку протиправності як підстави договірної відповідальності - протиправним буде як порушення норми права, так і порушення умов договору;

1) договірна відповідальність є похідною від договірного, регулятивного за своїм характером, зобов'язання41, її заходи визначені або принаймні відомі сторонам ще на стадії укладан-ня договору;

2) договірна відповідальність має двосторонній характер, тобто її може бути покладено як на боржника, так і на кредитора;

3) з урахуванням принципу диспозитивності сторони вільні у визначенні підстав і умов договірної відповідальності, її обсягу та форм застосування, причому як юрисдикційних, так і неюрисдикційних;

4) тенденцією розвитку цивільного законодавства на сучасному етапі є зближення договірної і недоговірної відповідальності в цивільному праві, межа між ними все більше носить умовний характер;

5) загальною умовою цивільно-правової відповідальності є порушення суб'єктивних прав іншої сторони, визначених договором чи законом, однак, зважаючи на окремі види відпо-відальності, до цієї умови можуть додаватися наявність шкоди, причинний зв'язок між порушенням і шкодою та вина особи, що порушила зобов'язання.

До кола наслідків порушення договірного зобов'язання, що пов'язуються із застосуванням заходів цивільно-правової відповідальності, належать стягнення неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди, а за грошовими зобов'язаннями - сплата процентів річних та інфляційних втрат.

Слід визначити наступні характерні риси неустойки, що випливають з її визначення (ст. 549 ЦК):

5) Інститут неустойки носить багатофункціональний характер, будучи одночасно і способом захисту порушеного права, і засобом забезпечення виконання зобов'язання, і наслідком порушення зобов'язання.

Цивільне законодавство допускає існування як грошових, так і негрошових форм неустойки, вказуючи, що її предметом може бути рухоме і нерухоме майно. Між тим висловлюється критичне ставлення до існування негрошових форм неустойки з огляду на те, що застосування їх на практиці здатне породити стільки проблем і складнощів, що цілком виправдано утриматися від включення у договір умови про можливість стягнення неустойки у формі рухомого і нерухомого майна42. Так, щодо нерухомого майна як предмета неустойки виникає питання про порядок оформлення прав кредитора на нього - про державну реєстрацію (ст. 182 ЦК). Проблемною у практичному аспекті видається і ситуація із зменшенням розміру негрошової неустойки (ч. З ст. 551 ЦК).

3. Техніко-юридичними способами обчислення неустойки слід визнати штраф і пеню. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, у той же час пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Істотна різниця між ними в тому, що штраф обчислюється у твердій сумі, тоді як нарахування пені носить триваючий характер, пеня обчислюється за відповідний період. Не можна визнати вдалим легальне визначення пені, яке обмежує сферу її застосування виключно випадками прострочення виконання грошового зобов'язання, обминаючи питання встановлення пені у разі прострочення виконання зобов'язання з передачі майна, виконання робіт, надання послуг тощо. З огляду на правила про можливість відступлення у договорі від актів цивільного законодавства (ч. З ст. 6 ЦК), встановлення у договорі пені за порушення негрошових зобов'язань вбачається цілком прийнятною. Так, Вищий господарський суд України визнав можливим застосування пені за несвоєчасне введення об'єкта в експлуатацію з вини генпідрядника, тобто за прострочення виконання договору підряду43. Що стосується штрафу, то сторони вправі визначити його розмір у будь-якій іншій твердій сумі, не прив'язуючись до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Тому слід зауважити, що легальні визначення штрафу і пені, зроблені законодавцем у ЦК, значно вужче обсягу цих дефініцій.

4. Розмір неустойки (як штрафу, так і пені) може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків, або за наявності інших суттєвих обставин (ч. З ст. 551 ЦК).

5. Цивільний кодекс України виходить з правила про самостійний характер права на неустойку. Зокрема, право на її стягнення виникає незалежно від наявності збитків; за загальним правилом неустойка підлягає сплаті незалежно від їх відшкодування (ч. 1 ст. 624 ЦК).

6. До вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК), а щодо зобов'язань у сфері господарювання окрім позовної давності період нарахування пені обмежується шестимісячним строком (ч. 6 ст. 232 ЦК).

7. Строк позовної давності за вимогами про стягнення пені обчислюється окремо щодо кожної вимоги за кожен день.

Збитками є визначений у грошовому вигляді розмір шкоди, заподіяної порушенням договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 22 ЦК до складу збитків включаються два елементи:

-реальні збитки - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права;

- упущена вигода - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Таким чином, склад збитків включає реальні збитки у вигляді втрат у майновій сфері сторони, понесених та майбутніх витрат на відновлення майнового стану, а також упущену вигоду, тобто неотримані доходи. До неотри-маних доходів можуть бути віднесені й доходи, на які потерпіла особа могла розраховувати відповідно до договору та закону. Так, Верховний Суд України, скасовуючи постанову Вищого господарського суду та залишаючи в силі постанову суду апеляційної інстанції, розцінив як неотримані доходи, які позивач міг отримати від здійснення трансляції реклами. Доказами наявності у позивача права на отримання доходів є договори про трансляцію реклами, розцінки на її трансляцію. Судом встановлено, що вказані доходи позивач не отримав внаслідок призупинення виконання відповідачем своїх обов'язків за договором про надання послуг зв язку .

Слід виділити такі ознаки відшкодування збитків як наслідків порушення зобов'язання.

1. Умовами відшкодування збитків у договірному праві є наявність порушення зобов'язання, що спричинило виникнення збитків, самих збитків та причинного зв'язку між порушенням і збитками.

2. Для збитків притаманна така ознака, як необхідність їх доведення. Як наголошується в науковій літературі, без надання доказів, без обґрунтування розрахунків за понесеними майновими витратами, без задоволення судом вимог сторони взагалі не можна говорити про те, що нею понесені збитки45.

3. У цивільному законодавстві діє презумпція повноти відшкодування, за якою збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. З ст. 22 ЦК).

Поряд із відшкодуванням збитків до кола наслідків порушення зобов'язання відноситься і відшкодування моральної шкоди. За наявності моральної шкоди у випадках порушення договірних зобов'язань слід виходити із загальних правил її відшкодування, визначених ст. 22 ЦК. Однак можливість відшкодування моральної шкоди повинна передбачатися або приписами, що встановлюють наслідки порушення у площині окремих видів зобов'язань (наприклад, статті 700, 1076 ЦК), або ж безпосередньо договором.

Певну специфіку мають наслідки порушення грошового зобов'язання. Грошове зобов'язання в аспекті наслідків порушення слід визначити як цивільне правовідношення, змістом якого є право вимоги кредитора і юридичний обов'язок боржника, що йому кореспондує, здійснити платіж, тобто дії з передачі певної суми грошей46. Особливостями грошових зобов'язань в аспекті відповідальності за їх порушення слід визначити наступні.

1. У частині суб'єктивних підстав відповідальності законодавством встановлено виняток із загального правила щодо відповідальності за вину: за невиконання грошового зобов'язання особа відповідає, хоча його виконання стало неможливим не тільки в результаті власних дій чи бездіяльності, а й унаслідок непереборної сили або випадку47.

2. Наслідки порушення грошового зобов'язання не тотожні наслідкам щодо інших зобов'язань, зокрема, боржник, що допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК).

3. Стаття 625 ЦК, що встановлює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, носить диспозитивний характер, тобто сторони можуть змінити у будь-який бік розмір процентів та порядок їх нарахування; не буде порушенням, з огляду на правила ч. З ст. 6 ЦК, і умова договору про звільнення боржника від сплати процентів річних. Тому помилковим є твердження Т. В. Боднар про те, що боржника не може бути звільнено від сплати цієї суми48.

4. Передбачені ст. 625 ЦК проценти не можна ототожнювати ні з неустойкою у формі пені, ні з іншими їх видами, наприклад, передбачених статтями 536, 1048, 1061 ЦК, оскільки проценти річних за прострочення є самостійною формою цивільно-правової відповідальності. Слід відмежовувати їх і від збитків. Більше того, судова практика негативно ставиться до можливості нарахування процентів річних та інфляційних втрат на суму збитків, оскільки застосування одного виду відповідальності на підставі іншої вбачається неправомірним49.

5. Норми ст. 625 ЦК підлягають розширювальному тлумаченню, тобто відповідальність у вигляді процентів може застосовуватися не тільки у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, айв інших випадках неправомірного користування чужими грошовими коштами або ухилення від їх сплати. Зокрема, у разі застосування наслідків недійсного правочину з винної сторони може бути стягнена не тільки сума, одержана на виконання такого правочину, а й проценти річних за користування чужими коштами50.

Відповідно до ст. 617 ЦК підставами звільнення сторони від цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання є наявність випадку або непереборної сили. Слід мати на увазі, що коло обставин, визначених ст. 617 ЦК, не носить вичерпного характеру, а може доповнюватися нормами інших законів. ЦК не містить визначення випадку, його необхідно розуміти як обставину, що не залежить від волі сторони, яка порушила зобов'язання. Що стосується непереборної сили, то вона визначається законодавцем з огляду на підстави зупинення перебігу позовної давності (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК) як надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як видається, застосування цього визначення можливе і для випадків звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Непереборна сила настає за наявності хоча б однієї з названих ознак - надзвичайності або невідворотності, що значно розширює коло соціально-правових явищ, що підпадають під визначення непереборної сили51.