Конституція України: Преамбула

Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,

прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцію — Основний Закон України.

Коментар преамбули Конституції:

Конституція України, як і конституції більшості інших держав, починається з невеликої за обсягом вступної частини, яка в спеціальній літературі традиційно іменується преамбулою. Історично першою є невелика преамбула Конституції США 1787 р., американський досвід був сприйнятий іншими державами і набув характеру загальної традиції. В такі преамбули, за звичай, вміщують найбільш принципові по-ложення, історичні довідки, ідейні мотиви, головні цілі прийняття конституції.

Слово Конституція та зміст преамбули бере свої прямі витоки у багатовіковій, складній і тяжкій боротьбі української нації за свою незалежність. Завдяки цьому преамбула, з одного боку, відбиває найбільш загальним способом єдність Українського народу в здійсненні національної свободи та політичної демократи, з іншого - доповнює основні розділи Конституції істотно важливими новими елементами. Тому преамбула займає чільне місце в загальному змісті Конституції як основи для тлумачення всієї системи держави о-політично- го ладу України.

Преамбула Конституції України складається з дев'яти абзаців і охоплює три великі, логічно пов'язані частини, які разом утворюють єдине ціле.

По-перше, преамбула констатує порядок здійснення установчої влади народу, що фактично діяв в Україні на час прийняття Конституції, та розкриває його правниче підґрунтя.

Ключовим положенням цієї частини є те, що Верховна Рада України, приймаючи цю Конституцію - Основний Закон, діє не від власного імені органу законодавчої влади, як при прийнятті звичайних законів, а від імені Українського народу, виражаючи його суверенну волю. Це повністю відповідає загаль-нодемократичній традиції. Прийняття конституції держави розглядається як право народу відповідної держави.

З метою уникнення будь-яких можливих розбіжностей у тлумаченні цього надзвичайно важливого для розуміння всього тексту Конституції положення, преамбула досягає належної чіткості у правовому ви-значенні змісту поняття Український народ. Під Українським народом як основоположною категорією конституційного права України розуміється сукупність всіх громадян України всіх національностей. Таке визначення Українського народу робить безпідставними спроби застосувати категорію народ до насе-лення окремих регіонів України. Український народ - це державний народ. Один народ - одна держава.

Визначаючи Український народ як такий, до складу якого входять громадяни всіх національностей. Конституція зазначає перш за все, що мова йде про громадянство, правовий зв'язок людини з державою, її належність до України незалежно від етнічного походження. Саме в цьому сенсі вживається це фор-мулювання.

Такі слова в Конституції як Український народ (преамбула) і народ в широкому значенні у подальшому тексті Консти-туції юридично є тотожними.

У преамбулі зазначається те правове джерело, керуючись яким Верховна Рада України від імені Українського народу прийняла Конституцію. Ним є Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р., і схвалений 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням. Даний Акт за ступенем свосї легітимності не має рівних: саме з його прийняттям почалася Україна як незалежна держава, саме цей Акт за своїми політичними і правовими наслідками є доленосною віхою в історії українського державотворення.

По-друге, преамбула констатує і юридичну підставу самого виникнення України як незалежної держави. Нею є невід'ємне природне право української нації на самовизначення. Історично це право було здійснено всім Українським народом, громадянами України всіх національностей.

По-третє, преамбула визначає загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, розвиток і змщнєння демократичної, соціальної, правової держави.

Преамбула Конституції порівняно з її текстом відрізняється не лише за змістом та формою, а й за стилем викладу - вона більш патетична.

Ці відмінності преамбули Конституції є типовими для конституцій більшості сучасних країн. У зв'язку з цим виникає традиційне питання про те, чи залишаються такі вступні частини конституцій лише описовими, політичними, історичними довідками, чи все-таки вони мають і нормативну силу. Це питання набуває іноді гострого дискусійного характеру особливо в тих державах, які запровадили інститути судо-вого конституційного контролю і де внаслідок цього конкретні конституційні положення як норми прямої дії підлягають безпосередньому застосуванню судами.

Слід зазначити, що, хоча преамбули не містять вказівок на конкретну форму поведінки, вони мають істотне значення для тлумачення всього тексту конституції. Саме таким шляхом і йде конституційна практика більшості демократичних держав.