1. У коментованій статті проводиться розмежування повноважень органів законодавчої влади (Верховної Ради України), представницької влади (Верховної Ради Автономної Республіки Крим) та органів місцевого самоврядування в сфері оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 92 Конституції України податки в Україні встановлюються виключно законами.
Верховна Рада України, встановлюючи загальнодержавні податки і збори, визначає
а) перелік загальнодержавних податків і зборів (перелік міститься в ст. 9 ПК);
б) обов'язкові елементи щодо кожного податку - платника податку, об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, податковий період, строки та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
в) в окремих випадках в ПК можуть бути передбачені податкові пільги (у розділах ПК, в яких врегульовано справляння того чи іншого виду податку) та порядок їх застосування.
Відносно місцевих податків та зборів Верховна Рада України наділена повноваженнями щодо:
а) визначення переліку місцевих податків та зборів, які будуть встановлюватись органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними чи міськими радами) відповідно до їх компетенції.
Відповідно до статті 143 Конституції України встановлення місцевих податків та розмірів їх ставок у межах, визначених законом, здійснюється територіальними громадами села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Подібна норма міститься і в статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
б) встановивши перелік місцевих податків, Верховна Рада України визначає платника податку, об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку (граничну ставку податку), порядок обчислення податку, податковий період, строки та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Мова повинна йти саме про встановлення граничних ставок місцевих податків та зборів Верховною Радою України. Хоча, якщо дослівно тлумачити пп. 12.1.4 ст. 12 ПК, то законодавець, посилаючись в ньому на п. 7.1 ст. 7 ПК, фактично передбачає встановлення ставок (а не граничних ставок) місцевих податків Верховною Радою України.
Якщо ми звернемося до норм ПК, якими врегульовано справляння окремих видів місцевих податків та зборів, то знаходимо підтвердження зробленому вище висновку. Наприклад, відповідно до пп. 268.3.1 п. 268.3 ст. 268 ставка туристичного збору встановлюється в розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази оподаткування, тобто вказується гранична мінімальна і гранична максимальна ставки збору.
2. Верховна Рада Автономної Республіки Крим в сфері оподаткування наділена наступними повноваженнями.
а) встановлювати на території Автономної Республіки Крим загальнодержавного збору - плати за користування надрами (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення) в межах граничних ставок, визначених в статтях 263 та 264 ПК.
б) змінювати розміри ставки збору - плати за користування надрами (крім плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення) в межах, визначених в статтях 263 та 264 ПК.
в) приймати рішення щодо надання додаткових пільг в межах тих сум коштів, що надходять до бюджету від податків і зборів, закріплених в ст. 69 Бюджетного кодексу України.
Зокрема, відповідно до ст. 69 Бюджетного кодексу України до бюджету Автономної Республіки Крим зараховуються такі види платежів як:
- фіксований податок;
- податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим;
- збір за забруднення навколишнього природного середовища;
- збір за першу реєстрацію транспортного засобу, що зараховується у розмірі 30 відсотків до бюджету Автономної Республіки тощо.
Законодавець не передбачає обмежень щодо суб'єктів, які мають право звернутись до Верховної Ради АР Крим з проханням про надання їх податкової пільги. Це може бути і індивідуальний платник, і якась однорідна група платників (наприклад, ветерани праці).
Обмеження існує щодо платежів, за якими такі пільги можуть надаватись. Тобто: 1) пільга може надаватись за податком (збором), що зараховується до бюджету АР Крим; 2) пільга надається в межах сум, що зараховуються по даному податку (збору) до бюджету АР Крим, відповідно до показників бюджету АР Крим на відповідний рік.
Зважаючи на вищевикладене, пільги потрібно переглядати щорічно, виходячи із затвердженого на відповідний рік бюджету АР Крим.
3. Повноваження сільських, селищних та міських рад щодо податків і зборів.
Встановлення місцевого податку та збору здійснюється сільськими, селищними та міськими радами шляхом прийняття відповідного рішення. Вказані органи місцевого самоврядування мають право встановлювати лише ті податки, які входять до переліку податків (зборів) затвердженого Верховною Радою України та включеного до ст. 10 ПК України.
Обов'язковою вимогою при встановленні місцевого податку (збору) є визначення його основних елементів - об'єкту оподаткування, платників податку (збору), розмір ставки податку, порядок обчислення податку, податковий період, строки та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. При встановленні вказаних вище елементів сільська, селищна чи міська ради повинні враховувати вимоги щодо цих елементів, які містяться в ПК, а саме в нормах, якими врегульовано справляння даних платежів. Тобто встановлюються в рішенні органу місцевого самоврядування розміри ставок податку (збору), виходячи з граничних їх розмірів, визначених у відповідних статтях ПК.
Прийняте рішення у десятиденний строк з дня оприлюднення надсилається до органів державної податкової служби за місцем обліку платників податків.
Офіційне оприлюднення рішення здійснюється відповідним органом місцевого самоврядування не пізніше ніж до 15 липня року, що передує року (бюджетному періоду), з якого планується запроваджуватися справляння даного податку (збору). Законодавець застерігає, що в разі не дотримання цієї вимоги, справляння податку (збору) може здійснюватися лише через рік - не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
В Перехідних положеннях ПК, не міститься жодних застережень щодо особливостей строків при запровадження місцевих податків та зборів у 2011 році. Однак п. 5 Розділу XIX "Прикінцевих положень" ПК зазначається, що органи місцевого самоврядування повинні у місячний термін з дня набрання чинності ПК забезпечити прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів. В місті Києві зазначені рішення були ухвалені Київською міською радою 30 грудня 2010 року за N 573/5385.
З 1 січня 2012 року набуде чинності рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629, яким було затверджено Положення про туристичний збір, Положення про збір за місце для паркування транспортних засобів у м. Києві, Положення про збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Що стосується Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке було затверджене вказаним вище рішенням Київської міської ради, то воно набуде чинності з 1 липня 2012 року (відповідно до пункту 1 Розділу XIX Прикінцеві положення Податкового кодексу України).
Як уже зазначалось в коментарі до ст. 10 ПК місцеві податки поділяються на загальнообов'язкові та факультативні. До загальнообов'язкових належать податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (справляння податку запроваджується з 1 липня 2012 року); єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Це платежі, встановлення та справляння яких є обов'язковим на території усієї України.
В пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК запроваджено новацію щодо загальнообов'язкових місцевих податків і зборів, яка раніше не передбачалась податковим законодавством України. Якщо органи місцевого самоврядування (сільська, селищна чи міська ради) у визначені законодавством строки не приймають рішення про встановлення на своїй території загальнообов'язкових місцевих податків і зборів, то такі платежі вважаються встановленими із застосуванням мінімальної ставки, визначеної у відповідних статтях ПК України.
Подібна норма міститься і в п. 5 Розділу XIX "Прикінцеві положення" ПК відповідно до якого, загальнообов'язкові місцеві податки та збори, в разі їх не встановлення у вказаному вище порядку, справляються за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів.
Ще однією новацією даного Кодексу є закріплення заборони органам місцевого самоврядування встановлювати індивідуальні пільги.