НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 56 Податкового кодексу України
Одним із основних прав платників податків, закріплених у ст. 17 ПКУ, є право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), а також надані контролюючими органами роз'яснення (п. 17.1.7 ст. 17 ПКУ).
Оскарженням рішень контролюючих органів є оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку (п. 14.1.7 ст. 14 ПКУ).
Грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, не підлягає оскарженню.
У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
ПКУ визначено два способи оскарження рішень, прийнятих контролюючим органом:
- адміністративний;
- судовий.
Адміністративний спосіб оскарження рішення контролюючого органу полягає у поданні скарги про перегляд такого рішення до контролюючого органу вищого рівня, судовий - у зверненні до суду. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Право обрання способу захисту належить платнику податків, однак при цьому потрібно пам'ятати:
- оскарження рішення контролюючого органу в адміністративному порядку не позбавляє платника податків на будь-якій стадії адміністративного оскарження або після його закінчення звернутися до суду;
- оскарження рішень контролюючих органів у судовому порядку, без попереднього досудового врегулювання спору у порядку адміністративного оскарження, позбавляє платника податку у подальшому можливості використання оскарження такого рішення в адміністративному порядку.
Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.
Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.
Оскарження рішень контролюючих органів в адміністративному порядку
Якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Зауважимо, що згідно з ПКУ скарга подається саме до контролюючого органу вищого рівня, а не до контролюючого органу, який прийняв оскаржуване рішення, як це було передбачено Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ПКУ.
Скарга подається у письмовій формі. У разі необхідності до неї додаються належним чином засвідчені копії документів, розрахунки та докази, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу.
Строк, протягом якого можна подати скаргу на рішення контролюючого органу, залежить від того, чи було визначено грошове зобов'язання контролюючим органом в конфліктній (у зв'язку з порушенням платником податків законодавства, яке мало місце, на думку контролюючого органу), чи неконфліктній ситуації (коли обов'язок визначити грошове зобов'язання покладено законом саме на контролюючий орган, а не на платника податків).
У разі визначення грошових зобов'язань у конфліктних ситуаціях скарга має бути подана протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.
У разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.
Граничні строки для подання скарг платників податків підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:
перебував за межами України;
перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;
перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;
мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;
був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.
Дія зазначених вище положень (пункту 102.6 ст. 102 ПКУ) поширюється на:
платників податків - фізичних осіб;
посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність (п. 102.7 ст. 107 ПКУ).
Порядок застосування норм пунктів 102.6 - 102.7 статті 102 Податкового кодексу України затверджено наказом Державної податкової служби України N 1044 від 24.12.2010 р.
Скарга, подана із дотриманням встановлених строків, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.
ПКУ передбачена дворівнева процедура адміністративного оскарження рішень податкових органів.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.
Згідно з коментованою статтею вимоги до оформлення скарги, порядок подання та розгляду скарг встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.
Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби затверджене наказом Державної податкової служби України N 1001 від 23.12.2010 р.
Порядок оформлення, подання платниками податків скарг на грошові зобов'язання, визначені митними органами, та їх розгляду Державною митною службою України затверджений наказом Державної митної служби України N 315 від 18.04.2011 р.
У коментованій статті закріплено важливе положення: обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, під час процедури адміністративного оскарження покладається на контролюючий орган, а не на платника податків.
Хоча згідно з ПКУ скарга подається до контролюючого органу вищого рівня, платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення. Такий обов'язок платника податків передбачено для того, щоб надати можливість контролюючому органу, який прийняв оскаржуване рішення, підготувати докази щодо правомірності прийнятого рішення.
У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.
У разі порушення платником податків вимог щодо строків подання скарги та оформлення подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.
Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення 20-денного строку.
Важливо: якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Процедура адміністративного оскарження закінчується:
днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк (тобто на 11 календарний день після отримання рішення контролюючого органу);
днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги;
днем отримання платником податків рішення Державної податкової адміністрації України або Державної митної служби України;
днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, що оскаржувались.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків. Тобто, з цього дня настає обов'язок платника податків сплатити відповідну суму грошового зобов'язання у порядку, визначеному ПКУ.
Оскарження рішень контролюючих органів в судовому порядку
Порядок оскарження рішень контролюючих органів в судовому порядку визначений процесуальним законом. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, у тому числі, у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Згідно з ч. 2 вказаної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до ч. 3 зазначеної статті юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень. Таким чином, розгляд справ за скаргами платників податків на рішення контролюючих органів (за винятком постанов про накладення адміністративних стягнень) відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Зазначені адміністративні справи підсудні окружним адміністративним судам відповідно до ч. 2 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (п. 2 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України).
Звертаємо увагу на певні аспекти, які необхідно враховувати платникам податків при оскарженні рішень контролюючих органів до адміністративного суду.
По-перше, скарга на рішення контролюючих органів має бути подана до адміністративного суду у встановлені законом строки. При цьому, положення щодо строків звернення до адміністративного суду містяться як у Кодексі адміністративного судочинства України, так і в Податковому кодексі України. Так, відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Тобто, КАСУ допускає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами. При цьому строки, визначені КАСУ, застосовуються у тому разі, якщо інші строки та спеціальний порядок їх обчислення не передбачені іншими законами України. Таку позицію висловив Вищий адміністративний суд України в своєму листі N 203/11/13-11 від 10.02.2011 р. "Щодо однакового застосування судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України". У вказаному листі з цього приводу зазначено, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частинами четвертою та п'ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. З урахуванням викладеного приписи статті 56 Податкового кодексу України є нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.
Однак, згідно зі ст. 56 Податкового кодексу України строки оскарження до суду рішень контролюючих органів залежать від того, чи скористався платник податків своїм правом на оскарження рішення контролюючого органу в адміністративному порядку, чи одразу звернувся до суду. Так, відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПКУ з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Згідно ж з п. 56.19 ст. 56 ПКУ у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Позиція Вищого адміністративного суду України щодо застосування положень Податкового кодексу України щодо строків оскарження рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання висвітлена в листі Вищого адміністративного суду України N 1935/11/13-11 від 01.11.2011.
ВАСУ вважає, що два зазначені приписи Податкового кодексу України по-різному регулюють ті самі правовідносини і при цьому суперечать один одному. За таких обставин пункти 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України не можуть застосуватися судами одночасно, натомість перевагу повинно бути надано одній із цих законодавчих норм.
При розв'язанні розглядуваної законодавчої колізії, на думку ВАСУ, суди повинні виходити з мотивів, викладених у листі Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011 N 203/11/13-11. Зокрема, слід керуватися пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України. Цією нормою встановлено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У розглядуваній ситуації при прийнятті позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який передбачає більш тривалий строк для звернення до суду (1095 днів), ніж пункт 56.19 цієї ж статті (один місяць).
На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України".
Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Ураховуючи викладене, строк для звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання повинен визначатися за правилами пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України. Зазначений строк становить 1095 днів із дня отримання такого рішення, незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове розв'язання спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження.
Іншим питанням, на яке потрібно звернути увагу, є порядок визначення розміру судового збору, який необхідно сплатити при оскарженні до адміністративного суду податкових рішень-повідомлень. З 1 листопада 2011 року набрав чинності Закон України "Про судовий збір". Згідно з цим Законом ставки судового збору відрізняються для позовних заяв майнового і немайнового характеру. Так, ставка судового збору з позовних заяв немайнового характеру становить 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, тоді як з позовних заяв майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. У зв'язку з цим виникає питання, чи є позовні заяви про протиправність рішень контролюючих органів про визначення грошових зобов'язань платників податків позовними заявами майнового чи немайнового характеру. Позиція Вищого адміністративного суду України з цього приводу висловлена у листі N 165/11/13-12 від 18.01.2012 р. "Щодо адміністративних позовів майнового характеру". ВАСУ вважає, що адміністративними позовами майнового характеру є вимоги щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов'язань платників податків, про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, про стягнення адміністративно-господарських та інших штрафних санкцій тощо. Таким чином, звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими. Обгрунтування своєї позиції ВАСУ здійснює на підставі практики Європейського суду з прав людини, а саме рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України". На думку ВАУ, з цього рішення вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку втручанням до його майнових прав, а отже, вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.