ЕКСПЕРТНИЙ КОМЕНТАР
до статті 92 Податкового кодексу України
Суть податкової застави, як одного із основних інструментів забезпечення виконання обов'язку платника податку зі сплати грошового зобов'язання, полягає в умовному обмеженні прав такого платника відчужувати належне йому майно. Умовність обмеження полягає в тому, що воно не застосовується при наявності згоди органу стягнення.
Коментованою статтею врегульовано відносини, які виникають між платником податку та органом державної податкової служби в межах процедури контролю за сплатою податкового боргу, та визначено умови, за яких платник податку може в повній мірі реалізовувати своє право власності на заставлене майно.
За загальним правилом платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби.
Винятком з цього правила є право платника податку відчужувати готову продукцію, товари та товарні запаси без такої згоди за умови, що:
а) майном, яке перебуває в податковій заставі, є виключно готова продукція, товари та товарні запаси,
б) таке майно відчужується за оплатними цивільно-правовими договорами, внаслідок чого платник податку отримує у власність кошти,
в) таке майно відчужується за ціною, яка є не меншою за звичайну ціну,
г) усі отримані від такого відчуження кошти повинні бути направлені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.
Слід звернути увагу на той факт, що, в порівнянні з попереднім порядком узгодження операцій із заставленим майном, підстави реалізувати право розпоряджатися готовою продукцією, товарами чи товарними запасами в межах простої операційної діяльності зменшені. Так, Законом N 2181-III платник податків не був обмежений у виборі напрямку використання коштів від відчуження такого виду майна. Крім цього, до набрання чинності Кодексом платник податків мав право розпоряджатись готовою продукцією, товарами чи товарними запасами не залежно від того чи виключно такого виду майно перебуває в податковій заставі, чи ще й інше майно, тоді як із змісту абзацу 2 пункту 1 коментованої статті вбачається, що при перебуванні в податковій заставі ще й, наприклад, нерухомого майна, операції із готовою продукцією потребують узгодження.
Операції з заставленим майном, на здійснення яких платник податку повинен отримати згоду органу стягнення, визначені не шляхом їх переліку, як було передбачено п. 8.6 ст. 8 Закону N 2181-III, а через поняття "відчуження". Згідно з пп. 14.1.31 п. 14.1 ст. 14 Кодексу відчуженням майна вважаються будь-які дії платника податків, внаслідок яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування цим майном. Враховуючи дане визначення є підстави стверджувати, що у платника податків відсутній обов'язок отримувати згоду органу стягнення для надання гарантій чи поруки, тоді як при виплаті дивідендів, розміщенні депозитів, наданні кредитів, ліквідації об'єктів нерухомого чи рухомого майна така згода є необхідною.
Кодексом збережено принцип "мовчазної згоди", за яким, у разі ненадання органом стягнення відповіді на звернення платника податку про узгодження операцій із заставленим майном впродовж десяти днів з моменту його отримання, така операція вважається узгодженою.
Новелою законодавства є запроваджений п. 92.2 ст. 92 Кодексу обов'язок платника податку замінити відчужуване заставлене майно іншим майном такої самої або більшої вартості. Така заміна відбувається тільки за згодою органу державної податкової служби.
Складність при виконанні цього обов'язку може виникнути у разі узгодження операцій із заставленим майном з використанням принципу "мовчазної згоди", адже в такому випадку орган стягнення не погодить заміну майна. Імперативний припис щодо необхідності заміни заставленого майна та погодження такої заміни також вступає в колізію із правом відчуження готової продукції (товарів, товарних запасів), при реалізації якого погодження відчуження, проведення заміни майна та погодження такої заміни не передбачено. В цьому випадку слід застосовувати принцип презумпції правомірності рішень платника податку, визначений пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Кодексу.
Процедура узгодження операції із заставленим майном полягає у направленні платником податків письмового звернення довільної форми до органу державної податкової служби із викладенням змісту операції та фінансово-економічних наслідків її проведення та визначенням майна, яким буде замінено відчужене майно. Дане звернення розглядається податковим керуючим, який готує відповідь платнику податків щодо надання (ненадання) згоди на відчуження майна та передає її на підпис керівнику органу державної податкової служби.
У разі відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов'язковим, платник податків несе фінансову відповідальність у вигляді штрафу в розмірі вартості відчуженого майна (ст. 124 Кодексу).
Станом на 12.04.2011 р.