до пункту 153.10 статті 153 Податкового кодексу України
Бартер у цивільному та господарському праві являє собою широко розповсюджений договір міни. Статтями 715 - 716 ЦКУ встановлено, що за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
В доповнення до цього Господарським кодексом України встановлено також, що не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством, а також те, що до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.
Пп. 14.1.10 ПКУ визначає бартерну (товарообмінну) операцію як господарську операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору.
Крім цього, питання бартерних (товарообмінних) операцій регулюються законодавством про зовнішньоекономічну діяльність.
Головний сенс даного пункту полягає у встановленні рівня, за яким можуть здійснюватись бартерні господарські операції - таким мінімальним рівнем є звичайна ціна. В цілому ж обмін товарами відбувається за цінами, які самостійно визначаються сторонами. Встановлення мінімальних цін за бартерним договором необхідне з метою запобігання недонадходження коштів до державного бюджету.