НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 156 Податкового кодексу України
Стаття 156 ПКУ визначає особливості оподаткування страховиків, коло їх доходів, особливості визначення витрат, особливості визначення прибутку страховика, що здійснює страхування життя, ін.
Відносини із страхування регулюються Законом України "Про страхування" (в редакції Закону України від 4 жовтня 2001 року N 2745-III. // Відомості Верховної Ради України. - 2002, N 7, ст. 50). Норми цього Закону використовуються при оподаткуванні, оскільки Податковий кодекс не містить якісь положення із цього приводу.
Статтею 1 цього Закону встановлено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Законом також визначаються форми страхування - добровільне та обов'язкове.
Страховиками, згідно статті 2 вказаного Закону, визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів "державна", "національна" або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Крім того, статтею 2 Закону України "Про страхування" встановлено, що "предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика".
Страхові відносини охоплюють також співстрахування та перестрахування.
Стаття 11 Закону України "Про страхування" встановлює щодо співстрахування, що об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні міститися умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика. За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
Стаття 12 цього ж Закону встановлює, що перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Перестрахування, таким чином, виступає як перестрахування ризиків. При цьому страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Згадуваний у даному підпункті термін цедент означає одну із сторін договору цесії. Цесія (від лат. - поступаюсь, передаю, відступаюсь) є договором, за яким одна сторона (цедент) зобов'язується перед іншою стороною у встановлений строк уступити (передати) їй право вимоги до третьої особи - боржника з умовою відповідальності за недійсність переданої вимоги. Інакше кажучи, цедент - це фізична чи юридична особа, яка поступається своїми правами третій особі. Цедент - це перестрахувальник, який прийняв на страхування ризик і передав його частково у перестрахування. Договором цесії називають договір перестрахування, відповідно до якого страховщик передає перестрахувальнику частину ризиків разом із частиною страхової премії.
Операція з перестрахування, умовно кажучи, є вторинною. В цілому ж сукупність операцій включає в себе: страхувальник (страхує свій об'єкт у страховика страховик (а) страхує об'єкт страхувальника; б) страхує ризики у перестрахувальника і у цих відносинах виступає цедентом) - перестрахувальник.
Об'єктом оподаткування страховиків є прибуток від провадження їх діяльності (варто відзначити, що згідно Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв до прийняття ПКУ, за основу при обчисленні суми належного до сплати податку приймались доходи, а не прибуток). Доходи при визначенні об'єкта оподаткування передбачені в загальному статтями 135, 136 ПКУ, але виходячи із особливостей здійснення страхової діяльності, Кодексом встановлено, що до складу доходів страховиків також відносяться і деякі інші доходи від страхової діяльності. З метою оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді таких доходів:
1) Страхові платежі, страхові внески, страхові премії, нараховані страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених з урахуванням вимог підпункту 156.1.1 ПКУ на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування. Таким чином, нараховані суми доходів від страхових платежів за цією групою доходів зменшуються на суму страхових платежів за договорами перестрахування. Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) згідно ст. 10 Закону України "Про страхування" - це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Ці терміни - "страховий платіж", "страховий внесок", "страхова премія" - можна розглядати як синоніми, в усякому випадку як рівнозначні з метою оподаткування терміни. В практиці європейських країн здебільшого вживається термін "страхова премія".
Страховий тариф являє собою ставку страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. Страхові платежі нараховуються страховиком.
2) Суми зменшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства.
3) Суми інвестиційного доходу, отриманого страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя.
4) Доходи у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті;
5) Суми винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування.
6) Частки від страхових внесків, страхових премій та страхових виплат, нарахованих перестраховиками за договорами перестрахування.
7) Доходи від реалізації права регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки. Регресні відносини є типовими для страхування. Стаття 27 Закону України "Про страхування" встановлює, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Термін "регрес" означає право зворотної вимоги.
8) Нараховані відсотки на депоновані премії за ризиками, прийнятими в перестрахуванні. Ці кошти отримуються від цедента перестраховик у випадку депонування належних цеденту (страховику) страхової премії за укладеними первинними договорами.
9) Суми санкцій за невиконання умов договору страхування, визначеної боржником добровільно або за рішенням суду. Якщо страхувальник не виконує договір страхування, то він сплачує санкції на користь страховика і вони вважаються з метою оподаткування його доходами.
10) Суми винагород, нарахованих страховиком за надання ним послуг сюрвейєра, аварійного комісара та аджастера, страхового брокера та агента. Податковим кодексом визначено поняття, які відносяться до даного підпункту:
під терміном "сюрвейєр" слід розуміти фізичну або юридичну особу, яка здійснює обстеження об'єкту перед прийняттям його на страхування та після настання страхового випадку, а також з'ясовує причини страхової події;
під терміном "аварійний комісар" розуміється фізична або юридична особа, яка з'ясовує причини настання страхового випадку, визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим законодавством;
під терміном "аджастер" розуміється фізична або юридична особа, що бере участь у вирішенні питань з урегулювання заявлених претензій страхувальника у зв'язку із настанням страхового випадку, а також здійснює оцінку збитку після страхового випадку та визначає суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов'язань страховика.
Вище було відмічено, що страховикам дозволяється виконання інших видів діяльності, в т. ч. у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика. Страховик може виконувати функції сюрвейєра, аварійного комісара, аджастера, страхового брокера та агента, отримуючи за це певну винагороду, яка потім зараховується до складу доходів страховика.
11) Суми повернення частки страхових платежів (внесків, премій) за договорами перестрахування у випадку їх дострокового припинення. Мова йде у даному випадку про суми коштів, які були сплачені страховиком за договорами перестрахування як страхова премія, але були із вказаних вище причин повернуті йому перестрахувальником; такі кошти зараховуються як доходи страховика.
12) Суми винагород та тантьєм (форма винагороди страховика з боку перестраховика) за договорами перестрахування. Тантьєм (або тантьєма від фр. - така - то частина) - це винагорода, яка виплачуться у вигляді процентів від прибутку директорам або вищим посадовцям акціонерних товариств, банків, страхових організацій. У договорах із перестрахування під тантьємом розуміють частину позитивної різниці між доходами і витратами перестрахувальника за одним чи декількома (групою) договорів перестрахування, яку вони за умовами договору перестрахування чи спеціального договору про тантьєм повинні передати перестрахувальнику по закінченні строку, встановленого договором. У деяких випадках це також різниця між страховою премією і страховою виплатою за одним чи декількома (групою) договорів перестрахування.
13) Суми інших доходів, отриманих страховиком.
Витрати страховика визначені, які для всіх платників податку, статтями 138 і 139 Кодексу. Крім цього, до витрат страховика відносяться витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, у тому числі (але не виключно):
- у вигляді суми збільшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства. У нормі даного абзацу враховано позитивну різницю між сумою страхових резервів на початок і кінець року, зменшену на суму отриманих від перестраховика коштів;
- нараховані суми страхових виплат (страхових відшкодувань) за страховими випадками, настання яких підтверджено відповідними документами в порядку, встановленому чинним законодавством, за договорами страхування, співстрахування та перестрахування. Термін "страхові виплати" є узагальнюючим і до них можуть належати виплати ануїтетів, пенсій, рент та інші виплати, передбачені умовами договору страхування. Звичайно, ці суми є найбільш важливими, оскільки вони прямо випливають із основного змісту страхової діяльності.
Страхові виплати являють собою грошові суми, які виплачуються страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). При цьому страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. Вона не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.
За договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку виплачується страхове відшкодування, яке є видом страхових виплат. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник, а непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.
- аквізиційні витрати. Аквізиційні витрати - це витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових договорів страхування, пролонгацією існуючих договорів. Вони включають в себе оплату послуг із розробки умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків; комісійну винагороду страховим посередникам (брокерам, агентам) за укладання й обслуговування договорів страхування; відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов'язані з виконанням їхніх обов'язків; оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики; витрати на виготовлення бланків страхової документації; витрати на рекламу і т. ін.
Директива Ради ЄС N 91/674/СЕЕ про річну звітність та консолідовані рахунки страхових підприємств відносить до аквізиційних витрат всі витрати, пов'язані з укладенням страхових договорів, як прямі затрати, такі, як комісійні за залучення страхування, витрати на ведення справ, зарахування договорів страхування в портфель страхування, так і непрямі, наприклад, витрати на рекламу чи адміністративні витрати, які відносяться до обробки заявок на страхування та видачу полісів;
- витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи в частині проведеної працівниками роботи з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування, оцінки ризику та збитків, завданих об'єктам страхування, розроблення умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків. Ці витрати в частині покриття збитків в теорії страхування та страхового права носять назву "ліквідаційні", однак у Податковому кодексі такі витрати не виділяються в окрему групу.
- витрати на винагороди страховому агенту, страховому та перестраховому брокеру та іншим страховикам за надані послуги з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування;
- суми винагороди та тантьєми за договорами перестрахування, співстрахування. Варто відзначити, що сам по собі тантьєм є винагородою. Даний абзац передбачає витрати, які здійснює перестраховик на користь перестрахувальника та винагороди за договором співстрахування на користь страховика, який представляє загальні інтереси.
- нараховані відсотки на депоновані премії за ризиками, переданими на перестрахування (нараховуються цедентом на користь перестраховиків);
- повернення частини страхової премії (платежу), а також викупних сум за договорами страхування, співстрахування, перестрахування у випадках, передбачених законодавством та/або умовами договору. Випадки повернення страхової премії зустрічаються при достроковому розірванні договору страхування. Дострокове розірвання договору страхування є окремим випадком його припинення, яке врегульоване статтею 28 Закону України "Про страхування". Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення строку дії;
2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;
4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23 і 24 Закону;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Договір особистого страхування може бути припинено за умови дотримання деяких умов: а) страховик не може розірвати його достроково без згоди страхувальника, який виконує всі умови договору; б) якщо інше не передбачено законодавством України.
У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.
У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.
У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.
Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.
Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.
У всіх цих випадках передбачається повернення страхувальнику коштів, які страховик включає до складу своїх витрат.
- витрати у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті. Слід звернути увагу, що згідно п. 153.1.7 для цілей оподаткування до складу доходів та витрат не включаються доходи та витрати у вигляді позитивних чи від'ємних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами із довгострокового страхування життя, та активів, якими представлені страхові резерви за договорами із довгострокового страхування життя, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті.
- витрати на оплату за видачу ліцензій на ведення страхової діяльності;
- витрати на оплату послуг фізичним та юридичним особам за надані послуги, пов'язані зі страховою діяльністю, у тому числі:
- витрати на оформлення та надання довідок, висновків, статистичних даних лікувально-профілактичних закладів, органів Міністерства внутрішніх справ України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів тощо;
- оплату послуг асистансу;
- витрати на оплату послуг, пов'язаних із розробленням умов, правил страхування;
- послуги актуаріїв;
- медичне обслуговування при укладенні договору страхування життя, здоров'я, якщо оплата такого медичного обстеження відповідно до договору страхування здійснюється страховиком;
- детективні послуги юридичних та фізичних осіб, які мають відповідні дозволи на здійснення такої діяльності, пов'язані з встановленням обґрунтування страхових виплат;
- витрати на виготовлення страхових свідоцтв (полісів), бланків суворої звітності, квитанцій та іншої подібної страхової документації;
- послуги спеціалістів (у тому числі експертів, сюрвейєрів, експертних установ, аджастерів, аварійних комісарів, юристів), яких залучають для оцінки ризику, визначення страхової вартості майна та розміру страхової виплати, оцінки наслідків страхових випадків, урегулювання страхових випадків;
- витрати на оплату послуг організацій та установ за тендерну документацію, якщо такий тендер відкритий для вибору страховика;
- витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно послуг у сфері страхування, що надаються страховиком.
Нормами абзаців шістнадцять - двадцять три п. 156.1.2 передбачено включення до складу витрат платежів за різноманітні послуги страховикам, які визнаються тим самим об'єктивно необхідними.
- інші витрати, пов'язані зі страховою діяльністю.
Страхові резерви страховиків розраховуються згідно з методикою формування резервів із страхування життя та правилами формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, визначеними спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (пп. 156.1.3).
П. 156.2 встановлює особливості визначення прибутку страховика, що здійснює довгострокове страхування життя. Пп. 14.1.52 ПКУ дає визначення договору довгострокового страхування життя - договір страхування життя строком на п'ять і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших п'яти років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов'язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвело до встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. При цьому платник податку - роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя. Страхування життя - це особливий вид страхування, який вимагає створення окремих резервів і особливого ліцензування та контролю. Варто зазначити, що, згідно ст. 38 Закону України "Про страхування" страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування; ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії. Відповідно до цього порядок оподаткування таких страховиків має свої особливості.
Об'єктом оподаткування за довгостроковим страхуванням життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення є прибуток від страхової діяльності, який оподатковується за ставкою 0 відсотків. При визначенні об'єкту оподаткування страховика за цими видами договорів враховуються ряд положень ПКУ (153.1.7; 151.2; 14.1.52 та ін.). Витрати від провадження страхової діяльності з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, крім прямих витрат, включають суми витрат страховика, який здійснює страхування життя розподілених пропорційно до питомої ваги доходу від довгострокового страхування життя, пенсійного страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення та інших договорів страхування життя. Прибуток від інших договорів страхування оподатковується у загальному порядку.
Пп. 156.2.2 регулює відносини, пов'язані з оподаткуванням прибутку страховиків з довгострокового страхування життя. Предмет регулювання складають відносини, коли договір розривається а) протягом перших п'яти років його дії (крім випадку, коли страхувальником виступає роботодавець); б) до закінчення мінімального строку його дії або в) до настання відповідного страхового випадку, встановлених ПКУ або іншим законодавством. При цьому договір може бути розірваним із будь-яких причин. Цим підпунктом встановлено випадки, за яких наступають відповідні правові наслідки: а) часткова страхова виплата; б) виплата викупної суми; в) повне припинення зобов'язань страховика за таким договором перед таким платником податку; г) порушуються інші вимоги, встановлені Кодексом для таких договорів. Включення платником сум таких витрат в кінцевому підсумку означало б завищення витрат і внаслідок цього зменшення оподатковуваного прибутку.
В зв'язку з цим пп. 156.2.2 встановлює, що у такому випадку платник податку зобов'язаний включити до складу своїх доходів за відповідний звітний період суму таких попередньо сплачених платежів, внесків, премій із нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення у страхувальника податкового зобов'язання з податку, що виникає внаслідок такого збільшення доходів, обчислених з урахуванням суми такого податкового зобов'язання, що розраховується з початку податкового періоду, що настає за періодом, у якому такий платник податку вперше збільшив витрати на суму таких страхових платежів у межах такого договору, до дня подання податкової декларації за наслідками податкового періоду, на який припадає факт такого дострокового розірвання або порушення таких інших вимог. При цьому викупна сума або її частина, яка повертається платнику податку страховиком, не включається до складу доходів такого платника податку.
Штрафні санкції за заниження об'єкта оподаткування у таких випадках як до страховика, так і до платника податку не застосовуються.
Особливим різновидом договору довгострокового страхування життя є договір, в якому страхувальником є роботодавець. Цей договір може передбачати зміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи; зміну страховика на нового страховика. В будь-якому випадку зміна страхувальника (страховика) повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та застрахованою особою.
П. 156.3 передбачає ведення відокремленого обліку доходів та витрат за прибутком, що звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою нижчою, ніж основна.