1. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.2. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання.
Коментар:
Стаття, що коментується, не дає визначення письмових доказів. У ч. 1 наведений лише перелік видів письмових доказів, якими є всякого роду до-кументи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Перелік вказаних видів письмових доказів не є вичерпним. Також до письмових доказів відносяться документи і матеріали, виконані у формі цифрового, графічного запису, зокрема отримані за допомогою електронних документів (Закон України від 22.05.2003 р. «Про електронні документи та електронний документообіг») .
Стаття 8 вказаного Закону визначає правовий статус електронного документа і його копії: «Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму».
Особливу увагу законодавець приділяє правовому статусу і призначенню електронного цифрового підпису. Стаття 3 Закону України від 22.05.2003 р. «Про електронний цифровий підпис» вказує, що за певних умов електронний цифровий підпис прирівнюється до власного підпису. У ст. 4 цього Закону сказано, що електронний цифровий підпис використовується фізичними і юридичними особами-суб'єктами електронного документообігу для іденти-фікації підписувача і підтвердження цілісності даних в електронній формі .
До письмових доказів відносяться вироки, рішення і ухвали суду, протоколи здійснення процесуальних дій, протоколи судових засідань.
Письмовими доказами є будь-які предмети, на яких за допомогою знаків виражені відомості про певні обставини, що мають значення для справи. Письмові докази підтверджують обставини смисловим змістом, що відрізняє їх від речових доказів, таких, що встановлюють істотні для справи обставини своїми властивостями або ознаками.
Письмові докази характеризуються низкою відмітних ознак: 1) для фор-мування письмових доказів необхідно, щоб на будь-яких предметах людиною були відображені письмово обставини, що мають значення для справи; 2) відомості про обставини, що мають значення для справи, виходять від осіб, що не займають ще процесуального положення осіб, які беруть участь в справі, експерта; 3) письмові докази існують, як правило, до відкриття провадження у справі, поза зв'язком з ним.
Письмові докази відносяться до особистих доказів, на їх формування впливають особисті якості людини: освіта, спеціальність, вік, спостережливість, заінтересованість, розвиненість органів чуття, душевний стан. Сукупність цих фактів і визначає об'єктивність і повноту отримання і закріплення відомостей .
Письмові докази мають велике значення в цивільному судочинстві. Пояс-нюється це тим, що для певних категорій доказів ЦК України встановив певну форму.
Письмові докази розрізняються за своїм змістом, формою, суб'єктом фор-мування, способом формування.
За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі і довідкові.
Розпорядчими називаються ті письмові докази, які містять волевиявлення осіб, від яких виходить документ, направлені на виникнення, зміну або припинення правовідносин (наприклад, на укладення правочину).
У довідкових (інформаційних) письмових доказах особи, які склали їх, описують, підтверджують події, факти, що мають значення у справі (наприклад, довідки, звіти, листи ділового і особистого характеру ).
За формою письмові докази підрозділяються на чотири групи: 1) документи простої письмової форми (договір найму житла — ст. 811 ЦК); 2) письмові докази обов'язкової форми і змісту (свідоцтво про реєстрацію шлюбу); 3) нотаріально посвідчені правочини (договір дарування валютних цінностей на суму, що перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — ст. 719 ЦК); 4) письмові правочини, що вимагають подальшої державної реєстрації (договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК).
За суб'єктом формування письмові докази класифікуються на офіційні і приватні. Докази, які виходять від органів державної влади, місцевого са-моврядування, установ, підприємств, організацій, посадових осіб, вважаються офіційними. Офіційні документи повинні мати певні реквізити, відповідати компетенції органу, що їх видав, оформленими з дотриманням порядку складання документів.
Докази, авторами яких є фізичні особи, називаються приватними (листи, записи телефонних розмов, телеграм, телеграфних повідомлень і інших видів кореспонденції).
За способом формування письмові докази поділяються на оригінали і копії. Справжніми доказами є оригінали. Копією визнається точне відтворення. При дослідженні копії в судовому засіданні слід перевіряти дотримання встановленого порядку зняття копії, тотожність форми і змісту копії і оригіналу.
Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, що беруть участь у справі, має право витребувати подання оригіналу.
Письмові докази представляють особи, що беруть участь у справі. Якщо ж у них є складнощі з отриманням письмових доказів, суд по їх клопотанню зо-бов'язаний витребувати такі докази. У заяві про витребування доказів повинно бути вказано, який письмовий доказ потрібний, підстави, за якими особа вважає, що доказ знаходиться у іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.
Витребувані судом письмові докази направляють до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, що бере участь у справі, отримати доказ для представлення його суду. Особи, що не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали (ч. 1—4 ст. 137 ЦПК).
Оригінали письмових доказів до вступу судового рішення в законну силу повертаються судом за клопотанням осіб, що представили їх, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК). Письмові докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням (ч. 1 ст. 140 ЦПК).
Дослідження письмових доказів є перевіркою достовірності доказу, тобто перевіркою з погляду як його належного оформлення, так і змісту по суті.
Наявні в справі письмові докази оголошуються головуючим. Вони можуть бути оголошені у будь-який момент дослідження обставин справи залежно від того, яка обставина ними підтверджується. Письмові докази або протоколи їх огляду пред'являються для ознайомлення особам, що беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, що беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особи, що беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставити питання свідкам, а також експертам, спеціалістам (ч. 1 ст. 185 ЦПК). Про оголошення письмового доказу в протоколі судового засідання повинен бути зроблений запис (ч. 2 ст. 198 ЦПК). Якщо письмові докази не залучаються до справи — указується номер, дата і зміст письмових доказів.
Стаття 31 Конституції України встановлює: «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції». У розвиток цього конституційного положення ч. 4 ст. б, ст. 186 ЦПК указує, що зміст особистих паперів, листів, записів, телефонних розмов і інших видів кореспонденції фізичних осіб, може бути оголошений тільки за згодою осіб, визначених ст. 306 ЦК.
Спрямованість перевірки письмових доказів залежить від того, до якого виду класифікації вони належать.
При дослідженні письмових доказів може виникнути питання про їх дос-товірність або про те, що вони є фальшивими (ч. 2 ст. 185 ЦПК). Достовірність письмового доказу визначається його змістом. Важливим критерієм визначення доказової сили письмового доказу є віддзеркалення реальної дійсності в змісті документа. Також необхідна перевірка процесу формування письмових доказів.
Достовірність письмових доказів пов'язана з їх достатністю. Достатність письмових доказів дозволяє зробити достовірний висновок про наявність або відсутність обставини, що цікавить суд, тобто зробити остаточну оцінку письмових доказів.
Письмовий доказ вважається фальшивим, якщо він не відповідає дійсності. Спір щодо фальсифікації може виникнути, якщо є підстави вважати, що письмовий доказ видано не тією особою, від імені якої він виходить. Письмовий доказ є фальшивим, якщо без відома особи, що видала його, змінюється зміст шляхом поправки, стирання, доповнення тексту і інших відомостей, що спотворюють зміст викладених відомостей.
У разі подання заяви про те, що залучений до справи або представлений до суду особою, що бере участь у справі, для ознайомлення документ, викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, що подала цей документ, може просити суд вилучити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ч. 2 ст. 185 ЦПК).