1. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — У сімнадцять років.

2. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день

реєстрації шлюбу.

Досягнення шлюбного віку є обов'язковою умовою дійсності шлюбу. Ця вимога сімейного законодавства пов'язана з турботою держави про здоров'я вступаючих у шлюб, про їх духовний і фізичний розвиток, про здатність створити здорову сім'ю та забезпечити належне виховання дітей. Шлюбний вік визнається також з урахуванням статевої зрілості, завершення фізичного росту організму як жінки, так і чоловіка.

Між тим питання шлюбного віку далеко неоднаково вирішувалося в ході розвитку сімейного законодавства за різних часів становлення державності.

Так, у перші роки Радянської влади сімейне законодавство певною мірою було пов'язано з низьким рівнем розвитку сільського господарства та його звичаями. Це особисто проявлялось в Закавказ'ї, де законодавством шлюбний вік був установлений для чоловіків 16 років, а для жінок — 13 років, хоча в цілому за Декретом від 18 грудня 1917 року він відповідно був 18 і 16 років.

За статтею 106 Кодексу про сім'ю, опіку, шлюбі і актів громадянського стану Української РСР 1926 року шлюбний вік був визначений для жінки у 16 років, для чоловіка — у 18 років. На підставі Закону Української РСР (зб. Указів УРСР. — 1927. — № 29. — ст. 139) окружним органом ЗАГСу і головам районних виконавчих комітетів було дозволено з урахуванням господарських і побутових умов життя громадян, особливо жителів сільської місцевості «давати дозволи на шлюб з особами, які не дійшли цього віку, якщо до досягнення цього віку лишається щонайбільше півроку і якщо надано посвідку лікаря про допустимість цього шлюбу».

Питанням шлюбного віку займалися і міжнародні організації і 10 грудня 1962 року ООН відповідно до принципів Загальної декларації прав людини прийняв спеціальну конвенцію «Про вступ в шлюб, шлюбний вік та реєстрацію шлюбу», передбачаючи необхідність особистої згоди на шлюб осіб, шлюбний вік, укладаючого шлюб. До цієї Конвенції приєдналась в цей час держава Україна.

Відповідно до цієї Конвенції був передбачений шлюбний вік в статті 12, де зазначено: «чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження».

Виходячи з цього, а також із міркувань суспільного порядку, громадянського повноліття в статті 10 Основ законодавства про шлюб та сім'ю Союзу РСР та союзних республік (1 жовтня 1968 року) встановлено шлюбний вік для жінки та чоловіка 18 років. Водночас союзним республікам було надано право знизити шлюбний вік, але не більше ніж на два роки.

Використовуючи таке право, Кодексом про шлюб та сім'ю Української РСР статтею 16 був установлений шлюбний вік у 18 років для чоловіків і в 17 років для жінок. При цьому бралось до уваги, що у ряді регіонів республіки неможливо було не зважаючи на можливість укладення шлюбу дівчатами в цьому віці. Крім того, такий шлюбний вік не перешкоджав молоді здобути середню освіту і водночас давав можливість створити сім'ю саме тоді, коли за своїм фізичним станом жінка найбільш здатна мати дітей.

У деяких випадках, як виняток, стаття 16 КпШС надала виконавчим комітетам районних (міських) Рад, депутатів трудящих право знижувати шлюбний вік не більше як на один рік (наприклад, коли жінка завагітніла, коли народилися діти, коли жінка стала непрацездатною в цивільному шлюбі і т. ін.).

У подальшому, уже будучи самостійною державою, Україна своїм Законом від 23 червня 1992 року (ВВР — 1992 — № 36 — ст. 528) обмеження зняла, що давало змогу теоретично знижувати шлюбний вік і до 15, і до 14 років. Проте існувало і друге застереження для чоловіків. Наприклад, відповідно до статті 155 КК України, якщо жінка не досягла 16 років, або статевої зрілості, чоловіка підстерігала небезпека кримінальної відповідальності за розбещення неповнолітньої.

Новий Сімейний кодекс України в статті 22 встановив шлюбний вік для жінки У сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років.

Цього віку особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягнути на день реєстрації шлюбу.

По суті, цією статтею законодавець відтворив статтю 16 КпШС 1969 р. у видозміненому тексті.

Якогось максимального віку для одруження ні Основи, ні республіканський кодекс ні нині діючий Сімейний кодекс не передбачали. Тому шлюб може бути укладений і в похилому віці за умови, що особа, яка одружується, є дієздатною.

У зв'язку з цим маємо відмітити, що відповідно до статті 34 ЦК України у випадку, коли законом дозволяється реєстрація шлюбу до настання 18 років, громадянин, якому не виповнилося вісімнадцять років, набуває дієздатність в повному обсязі з часу одруження.