1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.

2. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Шлюбний вік — це віковий мінімум, до досягнення якого дозволяється укладання шлюбу. Шлюбний вік для жінок в Україні не збігається з цивільною дієздатністю, встановленою статтею 34 Цивільного кодексу. Ця колізія між сімейним і цивільним законодавством розв'язана Цивільним кодексом, на що було звернуто увагу в наступному розділі.-

У зв'язку з тим, що міжнародні, міждержавні договори є частиною національного сімейного законодавства України, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України (стаття 13 СК), а також те, що верховенство міжнародного договору визначено Законом України «Про міжнародні договори» (ВВР, 1994, № 10, ст. 45), то ми в першу чергу повинні звертати увагу на те, як вирішується цими Конвенціями, пактами на рівні міжнародного права право на шлюб.

Так, стаття 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 року і ратифікованої Україною в червні 1997 р., проголосила право чоловіка і жінки, які досягли 18 років, одружуватися і заснувати сім'ю.

Відповідно до статті 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. за чоловіком та жінкою, які досягли шлюбного віку, визнається право на одруження і право заснувати сім'ю.

Право на шлюб чоловіка і жінки, які досягли шлюбного віку, закріплено у статті 12 Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року.

Право на шлюб гарантоване статтею 12 Конвенції, стосується традиційного шлюбу між особами протилежної біологічної статі. Це випливає також з тексту цієї статті» де чітко вказано, що стаття 12 в основному має своїм завданням захистити шлюб як основу сім'ї.

У рішеннях, постановлених у справах транссексуалів, Європейський суд зазначив, що прив'язка до традиційної концепції шлюбу, що лежить в основі статті 12 Конвенції є достатньою підставою для держав-учасниць в питанні шлюбу визначити стать особи за біологічним критерієм, тобто для укладення шлюбу береться до уваги стать особи від народження, а не отримана в результаті операції зі зміни статі.

У справі «Ван Оостервійк проти Бельгії» заяйник, який змінив свою стать на чоловічу, стверджував, що відмова бельгійського уряду внести зміни до книги реєстрації народжень позбавляє його можливості здійснити право на одруження. Більшість членів Комісії констатували порушення статті 12, відзначивши, що хоча в Конвенції та внутрішніх правових системах поняття шлюбу та сім'ї фактично тотожні, ніщо не свідчить на користь такого висновку та що здатність до відтворення є основною умовою метою шлюбу. Крім того, сім'я завжди може бути заснована шляхом усиновлення дітей.

Відповідно до статті 12 Конвенції чоловіки та жінки, які не можуть мати дітей, користуються правом вступу до шлюбу так само, як і всі інші особи.

У справі «Дрейпер проти Сполученого Королівства», яка стосується заборони укладати шлюб під час перебування в місцях позбавлення волі, Європейська комісія констатувала порушення статті 12, зазначивши, що:

«...суть права укладати шлюб... полягає у створенні юридично обов'язкового союзу між чоловіком та жінкою. Тому вони повинні самі вирішувати, чи мають бажання укласти такий союз за обставин, коли вони не зможуть проживати разом».

Україна безпосередньо реєструє шлюб, як між жінкою і чоловіком, які заздалегідь знають, що не будуть мати дітей, так і з особами, які перебувають в місцях позбавлення волі.

Чоловік і жінка, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і заснувати сім'ю.

Тобто шлюб є вільним і добровільним між чоловіком і жінкою, спрямований на виникнення сім'ї, народження і виховання дітей, і однією із умов для цього — шлюбний вік, який є юридичним фактом, породжуючим у сторін право на шлюб (стаття 51 Конституції України).

Частина друга статті 25 СК Упорядником перефразована з частини другій статті 16 КпШС відносно зниження шлюбного віку, порядку надання права на шлюб при зниженні цього віку.

Якщо зниження шлюбного віку за статтею 16 КпШС 1969 року проводилося виконавчими комітетами районних (міських) Рад депутатів трудящих за заявою тих осіб, які бажають одружитися, а також за згодою їх батьків, то статтею 23 СК надання права на шлюб особам, які досягли чотирнадцяти і більше років, віднесено до компетенції суду, який по суті, даючи дозвіл таким особам на одруження, виконує контролюючі функції.

Ці функції заключаються в тому, що суд перевіряє наявність підстав для надання дозволу на шлюб неповнолітній (неповнолітньому).

Упорядник Кодексу вказує на розгляд таких заяв за правилами окремого провадження (частина 3 статті 234 ЦПК).

Які інтереси неповнолітньої особи повинні бути нею надані суду і переконати суд, щоб суд дійшов висновку, що дійсно ці інтереси захистять неповнолітню особу під час реєстрації шлюбу. При цьому суд повинен перевірити і другий бік справи, а чи немає протипоказань на такий шлюб, чи не завадить це здоров'ю цієї (цих) осіб і т. ін.

Насамперед вимагається, щоб особа (особи), яка бажає одружитися, досягла того віку, який дає право звернутися до суду за дозволом на передчасну реєстрацію шлюбу—у чотирнадцять і більше років. Однак навіть при досягненні цього віку може виявитися, що чоловік або жінка не дійшли статевої зрілості.

Виникає питання, яким чином суд може перевірити ці протипоказання для шлюбу?

Якщо раніше такі особи повинні в виконавчий комітет районної (міської) Ради народних депутатів надати відповідні медичні довідки і якщо в цій довідці буде зазна-

чено, що вона (він) не дійшли статевої зрілості, то в проханні про зниження шлюбного віку відмовлялося.

Винятковість випадків для зниження шлюбного віку за раніше діючим КпЩС встановлювали виконавчі комітети районних (міських) Рад депутатів трудящих. До таких випадків, зокрема, належали вагітність жінки, народження дитини і не враховувався такий стан, як закоханість.

Згідно з діючим Сімейним кодексом України при наданні права на шлюб особам які досягли чотирнадцяти років, але не мали шлюбного віку, передбаченого статтею 22 СК, суди повинні будуть встановлювати самі, які конкретно інтереси цих осіб їм від. повідатимуть. Більше усього це ж ті «виняткові обставини: вагітність, народження дитини, захворювання під час родів, під час цивільного шлюбу, приховання знеславлення, зґвалтування і т. ін.».

Таким же чином перевіряються протипоказання на шлюб у віці від чотирнадцяти років і до допустимого шлюбного віку, а саме: зобов'язують осіб, які вступають у шлюб в цім віці надати довідку про стан здоров'я, про спроможність зачати дитину чи про досягнення статевої зрілості.

Суд відповідно до статті 60 ЦПК України не має права за своєю ініціативою затребувати ці докази. Так само він не може призначити без клопотання сторін (сторони) судово-медичну експертизу (стаття 143 ЦПК).

У тому випадку, якщо сторона (сторони) відмовляться надати суду такі докази, суд має право відмовити в проханні про надання дозволу на реєстрацію шлюбу на підставі статті 60 ЦПК України.

Заяву про надання права на шлюб подають особи, які мають намір одружитися. Про надання такої заяви особою з неповною цивільною дієздатністю суд має повідомити батьків або піклувальників, оскільки вони, як законні представники, зобов'язані захищати дитину, а отже, в силу статей 19, 155 СК мають право володіти інформацією про її життєві наміри і залучати їх у справі на стороні цих неповнолітніх як їх представники. Заперечення опікунів, батьків проти реєстрації шлюбу необхідно суду вислуховувати уважно, оскільки тільки їм відомі вади, болячки дітей, і всебічно їх перевіряти, але безмотивні заперечення батьків чи опікунів не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви неповнолітніх.

У випадку, якщо із заявою до суду звертається жінка, яка народила дитину в неповнолітньому віці і вона записана матір'ю цієї дитини, то відповідно до частини першої статті 35 ЦК України вона автоматично набуває повну дієздатність і має право сама захищати свої і дитини права і свободи. Такі ж права набуває і батько дитини. У цьому випадку їх батьки можуть залучатися до справи, але за згодою їх дієздатних дітей.

Для того щоб упевнитися, що друга сторона (повнолітня) бажає зареєструвати шлюб з особою, яка звернулася до суду за дозволом на реєстрацію, суд зобов'язаний викликати на судове засідання цю особу і вислухати її думки про намір зареєструвати шлюб і при позитивному результаті, а також за наявності підстав для надання права на шлюб, постановляє відповідне рішення.

Заява повинна відповідати за формою і змістом і вимогам статті 119 ЦПК України, крім того, в ній повинно бути, як указано вище, ім'я особи, з якою передбачається реєстрація шлюбу, поважні причини для дострокової реєстрації шлюбу. Якщо заява не містить у собі цих даних, суд залишає заяву без руху і надає можливість заявнику усунути недоліки, адже суду належить перевірити не тільки фізичний і психічний стан заявника (заявниці), але він повинен впевнитися у тому, що шлюб заявника саме з цією конкретною особою відповідатиме її як неповнолітньої найкращим інтересам.

Тому, якщо суд прийме рішення про надання заявнику права на одруження з кон- кретною особою, то тільки з нею на підставі цього рішення він повинен зареєструвати шлюб, а не з іншим, якщо конкретна особа відмовиться реєструвати шлюб і, навпаки, якщо заявник відмовиться реєструвати шлюб з конкретною особою, суд відмовляє в наданні дозволу на шлюб для того, щоб одержати дозвіл знову.

Для упередження зловживання з боку заявника рішенням про надання права на дострокову реєстрацію шлюбу з конкретною особою, указану в рішенні, суд повинен в резолютівній частині свого рішення вказати конкретно ім'я заявника і ім'я, з ким йому дозволено реєструвати шлюб.

Виникає питання, на який час діє рішення суду про надання права на шлюб заявнику з конкретною особою?

Законодавець про це замовчує. У силу статті 367 ЦПК України негайному виконанню рішення не підлягає, в зв'язку з цим відповідно до статті 368 ЦПК України питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглядає справу. В резолютивній частині суд повинен вказати строк, до якого діє рішення, але не більше, як до настання шлюбного віку заявника, коли він сам має право вирішувати, з ким одружуватися.

Може виникнути ситуація, коли з окремими заявами звернуться до суду неповнолітні після чотирнадцяти років, як він, так і вона про надання їм права на взаємний шлюб.

У цьому випадку суд відповідно до статті 126 ЦПК України повинен прийняти рішення про їх об'єднання в одне провадження, як однорідні заяви щодо відношення до однорідних позовних вимог.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року в пункті 2 дані конкретні роз'яснення про застосування судами статті 23 СК і порядок розгляду заяв про надання дозволу на шлюб.

Так, заява про надання особі, яка досягла чотирнадцяти років, права на шлюб повинна розглядатися судом в окремому провадженні (ч. З ст. 234 ЦПК).

При цьому до участі у справі залучаються один або обоє батьків (усиковлювачів) неповнолітньої особи, піклувальник, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші заінтересовані особи.

Заперечення батьків (піклувальників) щодо надання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки головним критерієм для задоволення заяви про надання права на шлюб є встановлення судом факту про відповідність такого права інтересам заявника.

Резолютивна частина рішення повинна відповідати вимогам ч. 2 ст. 23 СК, згідно з якою суд надає право на шлюб (а не знижує шлюбний вік), а також містити прізвище, ім'я, по батькові особи, право на шлюб з якою надається судом.