1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38 — 40 цього Кодексу.

Сімейне законодавство, як раніше діюче, так і діюче не обтяжувало і не обтяжує одруження зайвими умовами, які б утруднювали укладення шлюбу.

Закон вимагав і вимагає додержання лише найважливіших умов, без яких неможливо укласти шлюб. Такою умовою насамперед є взаємна згода осіб, що одружуються, яка свідчить про їх бажання укласти шлюб і взяти на себе встановлені законом обов'язки подружжя. Взаємна згода осіб, які одружуються, є неодмінною умовою дійсності шлюбу. Відповідно до статті 16 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок в усіх питаннях, що стосуються шлюбу і сімейних відносин і, зокрема, забезпечують на основі рівності чоловіків і жінок:

а) однакові права щодо одруження;

б) однакові права на вільний вибір дружини і на одруження лише зі своєї вільної і повної згоди;

в) однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання. Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Інакше кажучи, необхідно, щоб кожен з тих, хто одружується, дав згоду на шлюб саме з тією особою, з якою він звернувся до органів реєстрації актів цивільного стану.

Частина третя статті 23 Міжнародного пакта про громадянські політичні права проголосила: «Жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, хто одружуються».

Частина друга статті 16 Загальної декларації прав людини також проголосила: «Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються».

Вільний вступ у шлюб передбачає відсутність пороків волевиявлення, обумовлених насильством, погрозами та іншим впливом на психіку особи або обох осіб, які одружуються. Насильство, погрози можуть виходити як від однієї із осіб, які вступають в шлюб, так і від інших осіб (батьків, родичів). Виключається вільне волевиявлення і при помилці або обмані, допускаємим як одним, так і обома з подружжя.

Необхідно також, щоб зовнішньо виражена згода осіб, які вступають в шлюб, відповідала і їх дійсній вільній розумній волі.

Наприклад, приховування обставин або намір ввести в оману особу, яка одружується, з приводу фактів, що мають значення для дійсності шлюбу (умовчання про факт знаходження в шлюбі, про недієздатність і т. ін.).

Діяти вільно може лише той, хто усвідомлює суть та значення своїх дій, бажає шлюбу з конкретною особою та володіє можливістю керувати своїми діями. Не дозволяється реєстрація шлюбу між особами, із яких хоча би одна була визнана недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства. Хоча в сімейних кодексах не сказано, але не можуть укладати шлюб і особи, які короткочасно знаходяться в такому стані, коли вони не можуть усвідомлювати значення своїх дій (сильне алкогольне, наркотичне чи токсичне сп'яніння, короткочасний розлад психіки і т. ін.). Цей стан, звичайно, мається на увазі в день реєстрації шлюбу, а не тривалий, як діагноз.

У зв'язку з цим відмовити цим особам в укладені шлюбу неможливо і, звичайно, необхідно перенести на другий строк реєстрацію шлюбу. В деяких випадках, наприклад, при встановленні ознак серйозного розладу психіки, алкоголізму, наркоманії- слід доводити до відома компетентних органів для вжиття відповідних заходів що до їх лікування або визнання недієздатними.

Нарешті, дуже важливо, щоб зовні виражена згода на вступ до шлюбу відповідала дійсним намірам осіб створити сім'ю. Нажаль, і зараз зустрічаються випадки, коли при укладенні шлюбу громадяни переслідують інші цілі. Серед них більш усього зустрічаються меркантильні, наприклад шлюби, укладені для того, щоб заволодів

житлом, приватною власністю на будинок, грошима і т. ін. Іноді громадяни дають згоду на одруження під впливом матеріальної скрути, без надії на забезпечення старості і т. ін.

Такі шлюби не вважаються зареєстрованими під впливом тиску, примушення, але шлюб, укладений без наміру створити сім'ю, не може, звичайно, вважатися шлюбом у точній відповідності з цим поняттям, і в зв'язку з цим сімейне законодавство (як раніше діюче — стаття 45 КпШС УРСР, так і сьогодні діюче — стаття 39 СК України) кваліфікують такі «союзи» як фіктивні.

Слід мати на увазі, що взаємна згода на одруження має значення за умови, що вона висловлена у встановленій законом формі. Такою формою є спільна письмова заява осіб, що бажають одружитися, подана до державного органу реєстрації актів цивільного стану, їх усне підтвердження бажання укласти шлюб під час його реєстрації і підписання сторонами актового запису. Згода на одруження висловлюється особою, що одружується, особисто. Представництво при укладенні шлюбу не допускається.

Закон не робить виключення навіть тоді, коли неможлива особиста явка до РАЦСу з поважної причини (призов до лав Збройних Сил, відрядження за межі України, поміщення в лікувальний заклад і знаходження в місцях позбавлення волі і т. ін.).

Проте це не свідчить про те, що шлюб не може бути зареєстрований поза РАЦСу, наприклад, в місцях позбавлення волі, оскільки засуджений не може з'явитися до РАЦСу.

Між тим сама по собі подача заяви на реєстрацію шлюбу до РАЦСу ніяких правових відносин між майбутнім подружжям не встановлює. Відмова від одруження осіб (особи), які подали заяву про реєстрацію шлюбу, не тягне за собою ніяких правових наслідків, хіба що може виникнути право на матеріальну відповідальність (затрати, понесені під час заручин).

Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції про дискримінацію жінок в частині першій підпункті «с») «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання», тобто дружина шлюбом не закріпляється за чоловіком пожиттєво.