1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов язкя для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Це право подружжя дублюється статтею 369 ЦК України, зокрема: -«Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників

У разі вчннення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном» який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути ви-словлена письмово і нотаріально посвідчена».

Отже, оскільки майно належить обом з подружжя на праві спільної сумісної власності (співвласники), розпорядження ним повинно відбуватись за їх спільною згодою- В разі укладення одним з подружжя угоди щодо спільного манна вважається, що він діє не тільки від свого імені, а й від імені другого з подружжя. Підпису і окремого

доручення на це не вимагається від того з подружжя, від імені якого діє другий з подружжя. При укладенні договору без згоди другого з подружжя той з них, чиї права порушені, вправі звернутись до суду з позовом про визнання цього договору недійсним, якш° цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному» духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Наприклад, дружина продала старий холодильник: за договором міни за старий телевізор одержала програвач тощо.

Оскарження такого побутового договору у зв'язку з відсутністю згоди другого з подружжя на його укладення Сімейний кодекс України і, зокрема, стаття 65, не до- дускає.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно до статті 657 ЦК України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Такі вимоги віднесені до договору міни, дарування, позики тощо.

Відповідно до пункту 44 Інструкції № 20/5 правочини щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Якщо в заяві другого з подружжя про згоду відчуження майна вказано, кому персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити щодо спільного майна, чи вкаже ціну продажу, інші умови укладення угоди, нотаріус при її посвідченні зобов'язаний перевірити дотримання умов, зазначених у такій заяві.

Правочин щодо розпорядження майном, що подається для нотаріального посвідчення, може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з правоустановчого документа, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є осо-бистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але за умов, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, договором дарування або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто тощо.

Правочини щодо розпорядження майном можуть бути посвідчені без згоди другого з подружжя також у випадках:

- коли останній не проживає за місцезнаходженням майна і місце проживання його невідоме;

— якщо майно набуте одним з подружжя за час окремого проживання з другим з подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. На підтвердження Діеї обставини подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, що є предметом цього Договору (стаття 119 СК).

Що стосується договорів про відчуження цінного майна (виробів з дорогоцінних матеріалів чи каміння, антикваріату, дорогого посуду, картин, меблів, книг, зброї тощо), то також повинна бути письмова згода другого подружжя. Відноситься той чи інший предмет до цінного майна, може бути встановлено одержаним з цього приводу висновком експерта, спеціаліста щодо антикваріату, книг, картин, монет тощо.

У зв'язку з чим при виникненні спору з цього приводу між подружжям, суд повинен обговорити питання відповідно до статей 10, 143 ЦПК України про призначення експертизи або залучення у справі спеціаліста (стаття 54 ЦПК).

Якщо за раніше діючим Цивільним кодексом, Кодексом про шлюб та сім'ю України для відчуження автомобіля не вимагалося згоди другого з подружжя і нотаріального посвідчення, то нині діючий Цивільний кодекс України (стаття 210), Сімейний кодекс (стаття 65) цього вимагають, що виключає численні позови до суду про визнання таких правочинів недійсними.

Так, відповідно до пункту 139 Інструкції № 20/5 при посвідченні договорів про відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів, що є спільною власністю подружжя, вимагається згода другого з подружжя, яка оформляється нотаріусом з дотриманням вимог, викладених у пунктах 44, 45 цієї Інструкції.

Згода другого з подружжя потрібна й у разі видачі тим, на ім'я кого зареєстровано автомобіль, довіреності на користування ним або так званої «генеральної довіреності» з правом продажу автомобіля. Це правило в законі не застережено, але воно випливає з аналогії права, оскільки по суті цією довіреністю відчужується автомобіль. Така довіреність більш схожа на доручення.

При укладанні договору без згоди другого з подружжя той з них, чиї права порушені, вправі звернутися до суду з позовом про визнання цього договору недійсним.

В судовій практиці у зв'язку з цим виникло питання, в якому обсязі має бути визнаний договір недійсним: в цілому чи в тій частині, яка стосується частки того з подружжя, права якого порушені в спільній сумісній власності.

На це питання чітка відповідь є в Цивільному кодексі України, зокрема, в статті 217: «Недійсність окремої частини правочину на має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини».

Тобто, той з подружжя, чиє право порушено, може просити визнати договір недійсним лише в тій частині, яка стосується його частки в спільному сумісному майні.

Наприклад, чоловік продав автомобіль за генеральною довіреністю третій особі без дозволу дружини. Остання може подати позовну заяву в суд про визнання такого правочину недійсним в частині її частки в спільнім суміснім майні, або ж в цілому - з переводом на неї переважного права купівлі.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї за правилами частини 2 статті 65 СК України, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використано в інтересах сім'ї.

Ця норма не була передбачена раніше діючим Кодексом про шлюб та сім'ю України, але судова практика знає такі приклади, коли чоловік чи дружина брали позики у фізичних осіб, кредити в юридичних осіб нібито для сім'ї, а насправді їх використовував для своїх цілей і дружина чи чоловік і не знали про такий борг, оскільки його укладення не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення — достатньо простої письмової форми.

Позов про повернення боргу в обов'язковому порядку пред'являється до обох з подружжя, оскільки вони відповідають перед кредитором в рівних долях. У даному випадку один із них повинен довести суду, що гроші, інше майно в сім'ю не поступало.