1. Дружина та чоловік мають право на укладання між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їх особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.
Комментарий:
Подружжя як суб'єкти цивільного права вправі укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди (статті 368, 369 ЦК). Це означає, що один з подружжя може дарувати другому з подружжя свою частку в спільному сумісному майні або майно, яке належить йому на праві приватної власності (статті 319, 324 ЦК), продавати таке ж майно другому з подружжя, а також укладати з ним інші майнові угоди.
Законодавець надав право укласти договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя лише своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя без виділу цієї частки.
Відповідно до статті 370 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності ерівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням
суду.
Таким чином, подружжя як співвласники у спільній сумісній власності мають право добровільно визначати частки кожного з них і тут же укладати договір щодо розпо-рядження цими частками.
Наприклад, якщо подружжя домовилися про рівні частки, чоловік (дружина) має право попереднього виділу його (її) частки, без її реєстрації, подарувати свою частину Дружині (чоловікові).
Відповідно до пункту 172 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 р. № 20/5 (далі — Інструкція № 20/5), між подружжям (особи, як проживають однією сім'єю) можуть бути укладені договори, зокрема: про порядок користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної
Масності;
про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності; про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності; про надання утримання;
про припинення права на утримання за домовленістю подружжя; про розмір та сплату аліментів на дитину;
- про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з передачею права вл^.
ності на нерухоме майно;
- про спільне проживання та ведення спільного господарства тощо.
Пунктом 174 Інструкції 20 5 передбачено, що договір про відчуження одщ^ із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної суміс^ власності може бути посвідчений нотаріусом без виділу частки в натурі.
Під захист закону не підлягають .тише ті угоди між зазначеними особами, які сііпо мовані на обмеження майнових прав жінки та чоловіка або дітей. Такі угоди (пра_ вочини) визнаються недійсними і не обов язкові як для подружжя, так і для третіх осіб. Це правило чітко виписано в частині 4 статті 369 ЦК України: «Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути судом визнаний недійсним за позовом іншого співвласника. У разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Якщо цей тезис перевести на мову сімейного права, то такий позов може порушиш один із подружжя, а також інші особи, права яких порушені таким правочином. Позов про визнання зазначених договорів недійсними може пред'явити також прокурор (стаття 45 ЦПК).