1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 93 СК зміст шлюбного договору формується самим сторонами 1 ними ж узгоджуються умови щодо їх домовленості і ніхто не має права ці умови корегувати, змінювати, в тому числі і нотаріус, який посвідчує цей договір, за винятком випадків, коли такий договір укладається неповнолітніми нареченими, що передбачено статтею 92 СК, тобто зміст їх договору і умови можуть корегуватися батьками, піклувальниками, а за відсутності згоди батьків, піклувальників — судом при оскарженні Цих умов батьками, піклувальниками, іншими особами.

Незважаючи на те що нареченим, подружжю надані широкі повноваження щодо формування змісту і умов шлюбного договору, є і ряд умов, які не можуть бути включені

в договір, що випливає із змісту статті 93 СК, розділу 13 Інструкції від 03.03.2004 р. № 20/5, а саме:

а) шлюбним договором не можуть регулюватися особисті відносини сторін, а також особисті відносини між ними і дітьми (частина 3 статті 93 СК, пункт 129 Інструкції № 20/5);

б) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом (частина 4 статті 93 СК, пункт 129 Інструкції № 20/5);

в) шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне становище;

г) за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частина 5 статті 93 СК, пункт 129 Інструкції № 20/5).

Можуть бути й інші не дозволені законом умови, які не повинні включатися до шлюбного договору: умови, які обмежують право і дієздатність подружжя, такі як: заборона звертатися до суду, робити заповіт, здійснювати різні правочини відносно до власності без згоди другого з подружжя. У шлюбному договорі неможливо передбачати умови, за якими зобов'язана особа було стороною (подружжя або особи, які вступають в шлюб — наречені), а стороною були б треті особи — діти подружжя або їх родичі та інші умови.

Сторони шлюбного договору відповідно до статті 93 СК можуть:

а) закріпити положення про поширення на набуте в шлюбі майно права спільної часткової власності замість права спільної сумісної власності (стаття 60 СК, пункт 133 Інструкції № 20/5);

б) про можливість передачі у власність одного з подружжя рухомого майна, право на яке не підлягає державній реєстрації, що належить іншому з подружжя (частина 2 статті 97 СК, частина 2 статті 64 СК);

в) встановити положення, згідно з яким набуте в майбутньому в шлюбі нерухоме майно та рухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, набуватиметься в приватну власність одного з подружжя;

г) урегулювати порядок користування одним з подружжя житловим приміщенням, яке належить іншому з подружжя, а також проживання у житловому приміщенні, яке є їх спільною власністю, власністю їхніх родичів (пункт 134 Інструкції № 20/5);

д) передбачення можливості утримання одному з подружжя незалежно від працездатності та потреби в матеріальній допомозі, а також можливість права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Наприклад, якщо один з подружжя не має свого заробітку, доходу чи пенсії (стаття 75 СК); про припинення сторонами права на утримання одного з подружжя (стаття 89 СК); про витрати, пов'язані з додатковими витратами на лікування (стаття 90 СК) та інші;

є) визначення умов, розміру та строків виплати аліментів.

Даний пункт договору виконується примусово, якщо особа, яка взяла на себе за шлюбним договором зобов'язання щодо утримання добровільно та їх не виконує, шляхом видачі нотаріусом нотаріального напису в порядку, встановленому розділом 32 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 р. і Законом України «Про виконавче провадження» (пункт 7 статті 3).

Оскільки договір є актом вільного волевиявлення подружжя, наречені можуть включати до нього інші, не названі, умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у статті 7 Сімейного кодексу України.

Відповідно до пункту 130 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 р. шлюбний договір може включати положення про порядок зміни його умов, загальний строк його дії, також тривалість окремих прав та обов'язків.

У шлюбному договорі можуть бути встановлені умови чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу. Необхідно зупинитися на тих умовах, які не можуть включатися у шлюбний договір.

Частиною 3 статті 93 СК передбачено, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

До особистих немайнових відносин подружжя, які не можна включати до шлюбного договору, можна віднести, наприклад, «негідну поведінку в побуті і сімейнім житті», від якої залежить право на розмір майна подружжя; якщо шлюб буде розірваний «з провини одного з подружжя» (пияцтво, алкоголізм, порушення подружньої вірності), то частка майна може бути зменшена; «на випадок нещасного випадку або хвороби зобов'язуємося надавати один другому постійну моральну підтримку»; «зобов'язуємося узгоджувати між собою умови виховання і навчання дітей»; «члени сім'ї нічим не будуть обмежувати один одного у виборі способів спілкування»; «включати в майбутньому на народжену дитину її ім'я» і інше. Частина таких умов передбачена іншими законами, як сімейним цивільним, так і трудовим законодавством, частина з них не може бути здійснена ані добровільно, ані примусово («моральна підтримка»).

Що стосується частини 4 статті 93 СК щодо того, що шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, тобто такими, коли дитина буде залишена без аліментів, права на одержання майна у власність, права на проживання у визначеному житловому приміщенні, права вибору, з ким із розлучених батьків проживатиме дитина, то ці умови не повинні включатися до шлюбного договору і у разі оскарження вони будуть судом виключені.

Взагалі, шлюбний договір не повинен зменшувати права дітей, які передбачені не тільки Сімейним кодексом, як визначено статтею 93 СК, але і Цивільним, Трудовим, Земельний кодексами, окремими законами України, міжнародним правом.

Наприклад, такими як Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2403-ІІІ, Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.59 р., Конвенція про права дитини, яка набула чинності в Україні з 27.09.19991 р., Всесвітня Декларація про забезпечення, виживання, захисту і розвитку дітей від 30.09.1990 р. та інші.

Шлюбний договір, як вказано у частині 4 статті 93 СК, не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідні матеріальне становище. Поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» буде визначатися судом, якщо виникне спір про виключення цієї умови з шлюбного договору, яка ставить одного з подружжя в таке становище, або при визнанні такого договору недійсним.

Наприклад, суд може визнати протиправною умовою, яка ставить одного з подружжя в тяжке матеріальне положення, передачу життєво важливого майна — квартири при поділі майна, за автомобіль, передачу малоцінного майна взамін дорогоцінного, інші кабальні умови (обов'язки) під час шлюбу і після його розірвання з утримання Родини подружжя тощо.

За укладеним між сторонами шлюбним договором подружжя не може передати У власність одного з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає Державній реєстрації, що належать другому подружжю (частина 5 статті 93 СК).

Дана теза критикується вченими-юристами і тактиками і не визнається як конституційна, не відповідає іншому законодавству, яке не забороняє подружжю заключати

між собою договори і, зокрема, договір купівлі-продажу, дарування, обміну нерухомого майна, що дає підстави її скасуванню.

Шлюбний договір як договір волевиявлення подружжя з урегулювання сімейного життя, володіння і розпорядження власністю, виховання і утримання дітей, подружжя можуть включати й інші умови, крім тих, що названі в шлюбному договорі, якщо вони не суперечать статтям 6, 7, 8 9 СК України.