ГЛАВА 10 ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР
ПРАВО НА УКЛАДЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ (СТАТТЯ 92 СК)
1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальник, засвідчена нотаріусом.
Комментарий:
Шлюбний договір — це домовленість осіб, які вступають в шлюб або які є подружжям, щодо розпорядження майном, його поділу в період спільного проживання, а також після розірвання шлюбу як особистим приватним майном, так і спільною сумісною власністю.
Шлюбний договір — це прообраз шлюбного контракту, яким було доповнено Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 р. статтею 27-1.
Сторонами шлюбного договору можуть бути лише наречені, які до реєстрації шлюбу укладають такий договір і подружжя, які знаходяться в зареєстрованому шлюбі і деякий час проживають спільно і мають спільне майно.
Залежно від того, хто і коли укладає договір, залежать і його умови відповідно набутої власності: для наречених передбачаються умови розпорядження майном, яке буде придбане під час шлюбу; для подружжя — на набуте майно у шлюбі і яке буде набуте у майбутньому, що буде різнити зміст договору.
Шлюбний договір як наречених, так і подружжя, — це в принципі устав подружнього життя. Особливо в регулюванні різного роду майнових відносинах, відносинах їх власності як між ними, так і в окремих випадках третіми особами.
Як будь-який цивільно-правовий договір, він може бути розірваний, визнаний недійсним.
Якщо сторонами в шлюбному договорі будуть неповнолітні тобто особи віком від 14 до 18 років, то цей договір повинен бути укладений тільки з дозволу батьків цих неповнолітніх, їх піклувальників.
При цьому згода повинна бути надана в письмовій формі і посвідчена нотарі-усом (пункт 128 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 р. № 20/5).
Слід відзначити, що таке правило може бути застосовано тільки до неповнолітніх наречених. Якщо ж шлюбний договір укладається неповнолітнім подружжям, то така згода не потрібна, оскільки відповідно до частини другої статті 34 ЦК України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Отже, неповнолітні, які зареєстрували шлюб і спільно проживають як подружжя, набувають повної цивільної дієздатності і мають всі права і обов'язки повнолітніх, в тому числі і право укладати шлюбний договір.
Якщо неповнолітні наречені забажають укласти шлюбний договір, вони повинні
одержати письмову згоду батьків, піклувальників, засвідчену нотаріусом за правилами пункту 40 Інструкції від 03.03.2004 р. № 20/5.
Оскільки батьки мають рівні права і обов'язки щодо утримання і виховання неповнолітніх дітей, то згода на укладення шлюбного договору повинна бути обох батьків, незалежно від того, розлучені вони чи ні, разом проживають чи окремо від дітей і чи живуть разом. Відмова у згоді на укладення шлюбного договору одного з батьків чи обох може бути оскаржена до суду.
Законодавець оминув увагою той факт, що оспорювати відмову в наданні згоди на укладення шлюбного договору повинні неповнолітні наречені, які не мають повної цивільної дієздатності. А отже, і не мають права звернутися до суду. Хто може з цього приводу звернутися до суду в інтересах неповнолітніх?
Зрозуміло, якщо згоду не дає один з батьків, то другий з батьків може звернутися до суду за захистом прав неповнолітнього. А як бути, якщо обидва з батьків не дають згоди?
У даному випадку (моє, автора, бачення) відповідно до статті 45 ЦПК України позивачами в інтересах неповнолітніх можуть бути прокурор, органи опіки і піклування, органи місцевого самоврядування, інші особи. Відповідачами, звичайно, будуть батьки (батько, мати), піклувальники. Відповідно до статті 92 СК України згоду можуть не дати батьки, піклувальник на укладення шлюбного договору неповнолітніми не тільки на цей договір в цілому, а й на його частину, наприклад, на одну з умов цього договору на розпорядження майном. Суд в даному випадку, якщо відмова буде оскаржена, перевіряє тільки законність та обґрунтованість відмови відносно до цієї умови і у випадку необґрунтованої відмови, задовольняє заяву.