1. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків по-

дружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення

цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.

2. У разі встановлення режиму окремого проживання:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;

2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Стаття 120 СК України чітко визначила правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя відносно до майна, народження дитини, аліментні зобов'язання щодо самого подружжя, а також їх сумісних дітей, дітей, які народжені в цьому режимі окремого проживання, та інші права і обов'язки подружжя.

Так, режим окремого проживання, як вбачається із статті 119 СК, не припиняє шлюбу, а отже, не надає права на нове одруження з іншою особою. Такий шлюб, якщо він відбудеться, визнається судом недійсним за заявою другого подружжя.

При режимі окремого проживання ті права і обов'язки, які виникли до його встановлення, не стосуються режиму окремого проживання.

Такими правами могли бути: аліментні обов'язки подружжя щодо один до одного; їх дітей; право на житло, майно та інше.

Якщо подружжя до встановлення режиму окремого проживання не поділили спільне сумісне майно, придбане в шлюбі до встановлення режиму окремого проживання, то воно залишається і при окремому проживанні спільним сумісним майном подружжя і право користування, володіння і розпорядження ним є рівним цього подружжя і ніхто з них не має права одноособово розпоряджатися ним (продавати, дарити, міняти,віддавати в заставу тощо), тобто правовий режим цього майна окреслений статтею 65 СК для обох подружжя і він є для них обов'язковим.

Між тим, той з подружжя, який володіє цим майном і несе витрати по його утриманню (оплачує податки, комунальні послуги, ремонтує і таке інше) має право вимагати від другого з подружжя їх компенсації відповідно долі в спільному сумісному майні (стаття 360 ЦК). Тобто режим окремого проживання не звільняє того з подружжя, хто не користується спільним сумісним майном від витрат на його утримання.

Якщо під час сумісного проживання подружжя, який мав право на утримання від Другого подружжя, його не одержував, або воно виникло під час окремого проживання, але з вини другого подружжя, то подружжя, який має таке право, може вимагати такого утримання, але з додержанням вимог статті 83 СК.

Але основними вимогами режиму окремого проживання є: правові наслідки майна, придбаного при окремому проживанні; правові наслідки народження дружиною дитини.

Законодавець хоча чітко визначив (частина 2 пункт 1 статті 120 СК), що майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі, тобто воно не підлягає презумпції майна, набутого в шлюбі, але це не звільняє сторони від доказування часу його придбання, за які кошти, із яких джерел тощо. У випадку виникнення спору щодо такого майна як сторона, яка претендує на це майно, так і сторона, яка заперечує його (претендента) право на майно, повинні відповідно до статті 60 ЦПК надати суду докази свого права на майно.

Таким чином, цей пункт статті 120 СК не є безспірним.

Законом передбачено, що презумпція батьківства, яка є в шлюбі при народженні дитини дружиною, не діє, якщо дитина була зачата дружиною після настання окремого проживання і народжена після спливу 10 місяців.

Але ж законодавець не назвав, з якого часу необхідно обчислювати початок перебігу режиму окремого проживання. Якщо дослівно (текстуально) читати Закон, то слід цей строк обчислювати з дня, який вказаний сторонами і зазначений в судовому рішенні про встановлення режиму окремого проживання або ж з дня набрання чинності рішенням суду про встановлення цього режиму.

Однак і в цьому випадку можливий спір про встановлення, оспорювання батьківства, оскільки зачаття дитини неможливо встановити з точністю до дня, часу.

Щоправда, в судовій практиці був випадок, коли фактичне подружжя вранці вступили в статевий зв'язок, а після обіду цього ж дня чоловік був уже в м. Сочі. Від цього зв'язку жінка завагітніла і народила дитину. Чоловік заперечував своє батьківство, доводячи, що він в день зачаття дитини не був в м. Харкові, надаючи як доказ довідку з готелю м. Сочі. Судово-медична експертиза дала висновок, що в межах названого дня відбулося зачаття дитини.

Таким чином, в будь-якому випадку може виникнути спір про батьківство і суд від-повідно до статті 125 СК повинен встановити час зачаття дитини і хто її батько. Від цього залежатиме право дружини на аліменти відповідно до статті 84 СК.

Відповідно до частини другої пункту 2.13 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Мін'юсту України від 18.10.2000 р. № 52/5 в редакції від 18.11.2003 р. № 140/5: «У разі встановлення у порядку, передбаченому чинним законодавством, режиму окремого проживання подружжя дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважається такою, що походить від її чоловіка. У цьому випадку при пред'явленні дружиною копії рішення суду про встановлення для подружжя режиму окремого проживання реєстрація народження дитини проводиться за заявою матері в порядку, передбаченому пунктом 2.17 цих Правил. У графі «Для відміток» зазначається назва суду, дата та номер зазначеного рішення». Тобто прізвище батька дитини зазначається за прізвищем матері, а ім'я та по батькові — за бажанням матері.

Режим окремого проживання не є підставою для припинення шлюбного договору. Зацікавлена особа має право вимагати внесення змін до цього договору у зв'язку з вста-новленням режиму окремого проживання. Звичайно, ці зміни можуть розглядатися тільки судом, якщо цього вимагає один з подружжя, а другий заперечує (стаття 100 СК). У тому випадку, якщо обоє подружжя бажають внести зміни до шлюбного договору за відсутності спору, ці зміни вносить нотаріус за заявою сторін.

Для підведення підсумків про застосування в судовій практиці статей 119, 120 СК України слід навести в цій роботі роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, наведені в пункті 12 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року про наступне:

«При застосуванні положень статей 119, 120 СК судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер.

Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим.

Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди.

Вирішуючи заяву в порядку статті 119 СК, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань».