(СТАТТЯ 130 СК)

1. У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду.

Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

2. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

У раніше існуючому сімейному законодавстві не передбачалося встановлення факту визнання батьківства, такі заяви подавалися до суду і розглядалися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (статті 271 — 275 ЦПК), нині в у ЦПК розгляд цих заяв не передбачений.

У сімейному законодавстві існувало два поняття встановлення факту батьківства — це встановлення факту визнання батьківства і встановлення факту батьківства. За своєю юридичною природою вони різні, але за наслідками однакові — дитина одержує батька, право на майнові і немайнові права.

У зв'язку зі зміною підстав для визнання батьківства судом змінилися підстави для встановлення факту батьківства, одночасно втратила юридичний інтерес заява про встановлення факту визнання батьківства.

За раніше чинним законодавством встановлення батьківства в судовому порядку можливо було тільки щодо дітей, які народилися не раніше 1 жовтня 1968 року і за умови, що обоє з батьків живі. За нині чинним Сімейним кодексом таких обмежень немає (стаття 128 СК).

У раніше чинній постанові Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм кодексу про шлюб та сім'ю України» в пункті 14 було дано роз'яснення: «У разі виникнення підвідомчого суду спору про право вимоги про встановлення факту батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року особою, яка померла, а за життя визнавала дитину своєю, утримувала її або бажала її народження під час вагітності матері, розглядається у позовному, а не окремому порядку».

Таким чином, суд міг і може встановлювати факт батьківства за наявності наступних обставин:

а) дитина народилася, а не зачата до 1 жовтня 1968 р., тобто до введення в дію

Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю;

б) гаданий батько дитини помер або визнаний померлим за рішенням суду;

в) дитина знаходилася на вихованні і утриманні померлого;

г) померлий при житті визнавав себе батьком дитини;

д) у свідоцтві про народження дитини в графі «Батько» батьком записаний зі слів

матері дитини.

Заявниця в зв'язку з цим і повинна була надати суду докази, які були передбачені до народження дитини до 01.01.04 р. на підставі статті 53 КпШС, а після 01.01.04 р. —

на підставі статті 128 СК. У зв'язку з тим що докази, які подаються в суд при встановленні факту визнання батьківства за КпШС і за СК різні, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» в пунктах 1—3 дав судам роз'яснення про застосування цих кодексів:

«Звернути увагу судів на те, що за загальним правилам дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України (№ 254к/96-ВР) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто на раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.

При розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві положення» СК нормі законодавства, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 року, за винятком норм розділу V «Акти громадянського стану» Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006 — 2007), які зберігаються чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спеціального закону.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС (2006 щ 2007), суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС (2006 — 2007), беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм УК, зокрема частини 2 статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства».

Таким чином, оскільки підстави для визначення батьківства за рішенням суду, указані в статті 128 СК, істотно відрізняються від підстав визначення батьківства за статтею 53 КпШС, суди, вирішуючи питання, якими нормами сімейного законодавства необхідно керуватися при розгляді справ, повинні виходити з дати народження дитини.

Таким же чином суди повинні керуватися і при встановленні факту визнання батьківства, якщо дитина народилася до 01.01.2004 р. заява розглядається на підставі доказів, наданих за статтею 53 КпШС, а якщо дитина народилася після 01.01.2004 р., то на підставі доказів, наданих статтею 128 СК.

При цьому слід мати на увазі, що при установленні факту визнання батьківства на доказах, які надавалися при встановленні батьківства за статтею 53 КпШС, висновки судових експертиз щодо виключення батьківства не допускалися, при встановленні факту визнання батьківства на доказах, які надаються за статтею 128 СК, допускається судово-генетична експертиза.

Заява особи про встановлення факту визнання батьківства подається до суду за місцем проживання заявника (стаття 257 ЦПК).

У самій заяві про встановлення факту визнання батьківства повинно бути зазначено:

а) який факт заявник просить встановити і з якою метою;

б) причина неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують факт;

в) докази, що підтверджують факт.

Заявниками відповідно до частини другої статті 130, частини 3 статті 128 СК України, а також роз'яснень, які знаходяться в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р., можуть бути: мати дитини, опікун (піклувальник) дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття, за винятком того, хто вважає себе батьком дитини.

Відповідно до статті 156 СК Україйи заявником може бути і неповнолітня мати.

Зацікавленими особами у справі можуть бути органи опіки та піклування, органи реєстрації актів цивільного стану, органи державної влади інші особи та залежно відмети встановлення факту визнання батьківства. Ними, наприклад, можуть бути: дружина померлого, його діти, інші спадкоємці.

Заява судом розглядається в окремому провадженні.

Відповідно до частини 6 статті 235 ЦПК якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює зацікавленим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Заяви про встановлення фактів визнання батьківства строком позовної давності не обмежені.

Відповідно до статей 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина — містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК.

Після набрання рішенням чинності заявник, одержавши це рішення, звертається до РАЦС про видачу свідоцтва про народження дитини і анулювання первинного запису відповідно до Положення про порядок зміни, доповнення, поновлення та анулювання актових записів цивільного стану від 26 вересня 2002 р. № 86/5, яке введене в дію з 1 січня 2003 року.