1. Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини.

2. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

3. До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.

Із презумпції походження дитини від особи, яка знаходиться у шлюбі з матір'ю дитини, випливає, що за наявності шлюбу обидва з подружжя записуються батьками дитини за заявою будь-кого з них (пункт 8 Правил № 52/5). Вказівка на те, що запис про батьків робиться в цих випадках за заявою будь-кого з батьків означає, що жодних додаткових доказів походження дитини від чоловіка матері, крім підтвердження наявності шлюбу, не вимагається. І ніхто із них не має права ухилитися від цієї реєстрації, а дружина або чоловік заперечувати проти реєстрації один одного батьками дитини не мають права.

Чинні раніше Сімейні кодекси не надавали матері права на оспорювання батьківства свого чоловіка дитини, яку вона народила з ним у шлюбі, оскільки в принципі це було аморально, не визнавалося суспільством, комуністичною мораллю, та й церковними заповідями, і жінки якомога приховували народження дитини в шлюбі від іншого чоловіка. Навпаки, якщо чоловік, дізнавшись про це, оспорював своє батьківство, то дружина активно заперечувала це і подавала зустрічний позов про визнання ним батьківства, доводячи, що тільки він є єдиним батьком дитини.

Змінилося суспільство, канула в Лету комуністична мораль, держава Україна стала суверенною державою і, мабуть, від цього змінилося поняття подружньої вірності і мораль, а закон став на захист цих зв'язків заміжньої жінки.

Спершу таку ситуацію, яка викладена в статті 138 СК, було точнісінько як передбачено у текст пункті 18 Правил реєстрації актів цивільного стану від 18 жовтня 2000 р. № 52/5: «Якщо мати дитини, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини і у зв'язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини, то її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви самої матері та її чоловіка про невизнання його батьком дитини, а також заяви про визнання батьківства іншої особи та матері дитини».

Рівно через три роки законодавець цю тезу призводить у ранг закону, включивши статтю 138 Сімейного кодексу України.

Відповідно до пункту 18 Правил № 52/5 і статті 138 СК жінка може оспорити батьківство свого чоловіка:

а) якщо вона цей факт приховала під час реєстрації дитини в органах РАЦС;

б) якщо щодо оскарженого батьківства дитини є заява іншого чоловіка, який визнає своє батьківство.;

в) якщо не минуло більше року з дня реєстрації народження дитини.

Однак, якщо в Правилах чітко виписано, що з поданням дружиною заяви до органу РАЦС про не вказування батьком дитини її чоловіка в актовому записі про народження дитини, то її заява може бути задоволена, якщо є її і чоловіка спільна заява про невизнання батьківства і спільна заява жінки і іншої особи про визнання батьківства одночасно в органі РАЦС.

Стаття 138 СК такого застереження не містить в собі. У ній лише сказано, що «у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство» позовна заява про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена.

Як це процесуально оформляється, коли і куди повинна бути подана заява іншого чоловіка про визнання батьківства, хто повинен брати участь у справі, законодавець замовчує, і Верховний Суд України чомусь не надав своїх роз'яснень про застосування в судовій практиці цієї статті.

На думку автора, при поданні позовної заяви дружина як позивач повинна надати суду доказ, що «інший чоловік» звернувся разом з нею до державного органу реєстрації актів цивільного стану із заявою про визнання свого батьківства. Ним може бути: ксерокопія такої заяви, лист органу РАЦС про одержання і прийняття такої заяви.

Мати дитини у справі повинна бути позивачем, чоловік, який записаний батьком дитини, — відповідачем, третіми особами — чоловік, який визнає батьківство, орган РАЦС, а у деяких справах і орган опіки та піклування.

У цьому випадку позивачка є активною стороною судового процесу, а відповідач, якщо він не визнає позову, — займає пасивну роль, оскільки на нього працює презумпція батьківства.

У зв'язку з цим позивачка повинна надати суду докази, які спростовують презумпцію батьківства її чоловіка. Суд може у цій справі призначити судово-генетичну експертизу щодо дитини і чоловіка, записаного її батьком. Роль третьої особи, чоловіка, який визнає батьківство, — лише підтвердити факт визнання свого батьківства, участі у проведенні експертизи він не бере.

Суд не може відмовити у прийнятті заяви позивачки про оспорювання батьківства свого чоловіка, якщо вона з її поданням не надасть суду доказу, що інший чоловік подав заяву про визнання батьківства — відсутність цього доказу буде підставою у відмовленні у позові.

Статтею 138 СК передбачений строк позовної давності в один рік від дня, який починається з часу реєстрації народження дитини.

Початок перебігу строку позовної давності чітко визначений законодавцем, оскільки мати дитини при реєстрації народження уже знала, хто її батько.

Законодавець не зазначив, що цей строк є граничним, але за змістом статті чітко просліджується, що цей строк є граничним і подовженню не підлягає. Позивачка для оспорювання батьківства мала достатньо часу для звернення до суду від дня реєстрації народження дитини, тобто з цього часу мати дитини має підстави вважати свої інтереси і дитини порушеними і вчинити дію, спрямовану на їх захист. За цей час і дитина не зможе достатньо усвідомити, хто її батько.