Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

1. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ними за життя

до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.

2. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці.

3. Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

4. До вимоги про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.



Комментарий:

Якщо звернутися до історії оспорювання батьківства, то із самого початку зародження сімейного законодавства в Україні як союзної держави оспорювання батьківства мало місце.

Так, стаття 3 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року передбачала: «Запис про народження в книгах запису актів громадянського стану є доказом походження дитини від зазначених у ньому батьків і може бути заперечений тільки в судовому порядку», тобто заперечувати в судовому порядку запис про батьківство, а не само батьківство. Такі позови пред'являлися до суду за місцем проживання відповідача в межах загального строку позовної давності, встановленого Цивільним кодексом, та обчислювався з того моменту, коли позивачеві стало відомо про реєстрацію дитини на його ім'я.

Кодекс про шлюб та сім'ю України 1969 р. такі вимоги містив у статті 56, але вже як оспорювання батьківства (материнства).

Але жоден із цих кодексів не передбачав оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини.

Цими статтями обмежувалося коло осіб, які мали право оспорювати запис про батьківство у Книгах запису актів громадянського стану. Це право надавалося лише особам, які записані як батько (мати) дитини, виходячи з того, що воно настільки глибоко пов'язане з особистістю громадянина, що не надавалося іншим особам або здійснено законним представником.

У зв'язку з цим батьки або піклувальники неповнолітнього батька (матері) не вправі були оспорювати запис. Опікун недієздатного батька не міг оспорити запис, за винятком тих випадків, коли ще до моменту її здійснення його підопічний був уже визнаний недієздатним, тобто не міг висловити свою волю при учинені запису батьківства. Не надавалося таке право і прокурору.

Чинний Сімейний кодекс і, зокрема, стаття 137 СК також передбачив право оспорювати батьківство при житті особи, яка записана батьком, тільки йому особисто.

Якщо в момент запису батьком дитини чоловік був визнаний недієздатним, його батьківство за життя може оспорювати опікун.

Верховний Суд України також довгий час стояв на тих позиціях, що оспорювати батьківство можливо тільки при житті особи, яка записана батьком, більше ніхто такого права не має.

Так, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 15 червня 1973 року «Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України» дано судам наступне роз'яснення про застосування статті 56 КпШШ: «Якщо особа, яка записана батьком, за життя не оспорила батьківство, то інші особи не вправі оспорювати батьківство після її смерті. Проте це не позбавляє права зацікавлених осіб на виправлення помилок і внесення змін в запис про народження в порядку, передбаченому статтею 161 КпШС.

Суди не повинні приймати до свого провадження позови про оспорювання батьківства, коли є рішення, що набрало законної сили, про стягнення аліментів на дитину».

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12 червня 1998 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» дещо видозмінено текст роз'яснення постанови від 15 червня 1973 р. № 6 і записано наступне: «Якщо особа, записана як батько дитини або мати дитини, не оспорила вчинений запис, то інші особи (крім фактичного батька дитини в разі смерті матері або позбавлення її батьківських прав) не вправі оспорити цей запис після її смерті. Проте це не позбавляє інших осіб (усиновителів, опікунів та піклувальників, а також осіб, на утриманні яких знаходяться неповнолітні) права на виправлення помилок і внесення змін у запис про народження в порядку, передбаченому статей 161 КпШС».

Такі роз'яснення Верховного Суду не давали відповіді на ряд питань, наприклад, що мав Суд на увазі під «виправленням помилок і внесенням змін у запис про народження», не дала не це відповідь і стаття 161 КпШС.

Така позиція як законодавця, так і Верховного Суду, була несправедлива, антиморальна відносно до тих осіб, які були незаконно записані батьками дітей, не знали про це і за життя не могли оспорити цей запис, а недобросовісна жінка — мати дитини мала від цього моральні і матеріальні вигоди. Якщо ж все таки при житті особа, яка записана батьком, оспорила такий запис, але померла під час слухання справи, то і в цьому випадку суд повинен провадження у справі закрити.

Як в першому, так і в другому випадку, справедливість, добропорядне не була відновлена, а зло не покаране.

Тільки після прийняття законодавцем нового Сімейного кодексу і включення статті 137 СК суди набули права приймати до свого провадження позови інших осіб після смерті особи, яка записана батьком дитини, яка за життя не визнавала свого батьківства і під час вагітності жінки відповідно до частини першої статті 137 СК подала про це до нотаріальної контори заяву, оскільки за загальним правилом до народження дитини вона не могла оспорити батьківство. У подальшому, якщо за життя не встигне оспорити запис про народження дитини, то ця заява буде і підставою, і доказом для звернення до суду про виключення з актового запису особи, яка записана батьком зацікавленою особою.

Верховний Суд України, в свою чергу, також у пункті 12 своєї постанови № З від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» дав наступні роз'яснення з цього приводу:

«Статтею 137 СК передбачено можливість оспорювання батьківства й після смерті особи, записаної батьком дитини. Якщо така особа померла до народження дитини, оспорити батьківство мають право спадкоємці цієї особи за умови подання нею за життя заяви нотаріусу про невизнання свого батьківства. У разі настання смерті особи після оспорення нею свого батьківства в суді, її спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень статті 37 ЦПК про процесуальне правонаступництво в цивільних справах. Коли ж померла особа не знала про те, що її записано батьком дитини, оспорити батьківство вправі її спадкоємці першої черги за законом, названі у статті 1261 Цивільного кодексу України: дружина, батьки й діти.

У зазначених випадках батьківство оспорюється шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дитини. Для цих вимог позовну давність не встановлено».

Частина друга статті 137 СК передбачає право спадкоємців підтримувати заяву померлого спадкодавця про оспорювання батьківства.

Процесуально це буде мати такий порядок: за життя батько записаної на його ім'я дитини звертається до суду з позовом про оспорювання батьківства шляхом виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини з наданням всіх письмових доказів, в тому числі і ксерокопії заяви до нотаріуса, якщо вона була подана. При слуханні справи з його участю він надав суду й інші докази, але до закінчення справи помер.

Відповідно до статті 37 ЦПК України суд залучає до участі у справі правонаступника померлого. Ними можуть бути тільки спадкоємці, оскільки правонаступника у справах спадкування допускається Законом. Спадкоємцями можуть бути: дружина, батьки, діти, в тому числі й усиновлені.

Своє право на правонаступництво вони повинні суду довести. Доказами права на правонаступництво можуть бути: свідоцтво про право на спадщину, заява і підтвердження нотаріуса, що спадкоємець вступив у спадкове майно, а також докази, що він може бути спадкоємцем — свідоцтво про шлюб, народження, усиновлення.

При вступі в процес правонаступник продовжує здійснювати процесуальні права і обов'язки попередника в повному обсязі. Всі дії, що їх вчинив правопопередник до моменту вступу правонаступника, є обов'язковими для останнього. Закон таку заміну називає матеріально-правовою.

Слід відзначити, що право на правонаступництво мають лише спадкоємці за законом першої черги (стаття 1261 ЦК).

Наприклад, М. за життя звернувся до суду про оспорювання батьківства на тих підставах, що він не міг бути батьком дитини, оскільки за показанням лікарів не міг запліднити жінку. Під час розгляду справи була проведена судово-медична експертиза, яка підтвердила своїм висновком доводи позивача. Коли надійшов до суду висновок, позивач помер. Право на правонаступництво заявив батько померлого і надав з цього приводу докази. Суд залучив його до участі у справі і за раніше встановленим обставинам за життя позивача, а також висновку експертизи, постановив рішення про задоволення позову правонаступника по суті, не вимагаючи від нього нових доказів.

Частиною третьою статті 137 СК передбачено оспорювання батьківства правонас-

тупником у зв'язку зі смертю особи, яка записана в акті запису народження батьком

дитини, яка через поважні причини не знала про те, що записана батьком дитини.

Оспорити батьківство в такому випадку можуть його спадкоємці: дружина, батьки,

діти.

Поважність причин, за якими особа, яка була записана батьком, не знала, що вона записана батьком, є фактором, що оцінюється судом. Ними (причинами) можуть бути: перебування в довготривалому службовому відрядженні за кордоном; перебування в діючій армії (в зонах військових конфліктів); відсутність на місці проживання через природні катаклізми (в результаті шторму був викинутий на безлюдний острів); відсутність зв'язку з домом за якихось інших причин і таке інше. Не повертаючись додому ця особа померла.

За цей час його дружина народила дитину від іншої особи, але батьком дитини за-реєструвала чоловіка, з яким знаходилася в нерозірваному шлюбі. Про те, що він був записаний батьком дитини, померлий, звичайно, не знав з поважних причин.

У такому випадку право на пред'явлення позову набули спадкоємці. Для подання позову вони повинні разом з позовною заявою надати письмові докази, що вони є спадкоємцями померлого, що він не знав з поважних причин про те, що записаний батьком, не будучи кровним батьком цієї дитини.

У даному випадку, якщо дитина, наприклад, народилася через одинадцять місяців або більше після відсутності померлого, то, звичайно, медично-генетична експертиза не потрібна — достатньо доказів, що особа, яка записана в актовому записі батьком, була відсутня в місці зачаття і народження дитини.

Таким чином, стаття 137 СК встановлює три винятки для оспорювання батьківства після смерті цієї особи, яка записана батьком дитини іншими особами. Це:

1) подання особого письмового заперечення свого батьківства до народження дитини через нотаріальну контору (частина 1 статті 137 СК);

2) пред'явлення ним за життя позову до суду про виключення запису про нього як батька дитини з переводом цих прав на правонаступника (частина 2 статті 137 СК);

3) відсутність у нього з поважних причин інформації про запис батьком дитини (частина 3 статті 137 СК).

За інших обставин ніхто не може оспорити чуже батьківство, навіть за наявності для цього вагомих доказів.

Наприклад, якщо до народження дитини в період вагітності дружини чоловік не подав до нотаріальної контори заяви про заперечення батьківства, а після народження дитини помер, то від його імені ніхто не має права оспорити батьківства, хоча і є всі докази, що він не є кровним батьком.

Як стаття 136 СК, так і стаття 137 СК, не допускають оспорювання батьківства після досягнення дитиною повноліття, а не повної цивільної дієздатності і у разі смерті дитини до подання позову про оспорювання батьківства.

Заяву про виключення запису як батька може подавати самостійно і неповнолітній батько дитини.

Оспорювати батьківства неповнолітні спадкоємці, наприклад, діти, не можуть, від їх імені можуть пред'явити позов, або брати участь у справі як правонаступники, законні представники, опікуни.

Строк позовної давності за цими справами не застосовується.

Резолютивна частина рішення суду про задоволення позову повинна бути виписана так, щоб можна було державному органу реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис про народження дитини, анулювати свідоцтво про народження дитини, виписати повторне.


Получите консультацию юриста онлайн!