1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родичів, свого народу, Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною певної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Стаття 150 СК визначає основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей.

Батьківські права є в той же час і обов'язками батьків з виховання дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов'язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав.

Як батько, так і мати мають право на спільне вирішення всіх питань, пов'язаних із вихованням дітей. Це означає, що жоден з батьків не має пріоритету (переваг) у вирішенні цих питань.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Вони мають строковий характер, тобто існують тільки щодо неповнолітніх дітей, при досягненні дітьми повноліття зазначені права у батьків припиняються.

На сьогодні права батьків з виховання дітей закріплені не тільки нормами національного законодавства (Конституція України, Сімейний Кодекс, Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про освіту» тощо), а й нормами міжнародного права (у першу чергу Конвенцією про права дитини, Декларацією О ОН прав дитини, Всесвітньою Декларацією про забезпечення вживання, захисту і розвитку дітей тощо).

Так, Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначила б таких вимог та умов, у яких повинна зростати дитина:

«Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.

Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках».

У статті 18 Конвенції про права дитини, яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, зазначено: «1. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування». Тобто батькам хоча і надається допомога з виховання дітей з боку держави, але й вимагається від них вжиття всіх заходів для того, щоб усі діти мали належне батьківське сімейне виховання, за що батьки несуть основну відповідальність.

У частині першій статті 150 СК визначені головні напрями виховного процесу, мета виховання, точніше, ті бажані результати, що мають проявлятися в дітей і досягти яких повинні намагатися батьки.

Зокрема, виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у сус-пільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства тощо (див. статтю 12 Закону України «Про охорону дитинства» (ВВР, 2001, № ЗО, с. 142)).

-На розвиток цих вимог законодавець передбачив і конкретну відповідальність батьків за невжиття заходів з виховання дітей та їх духовний розвиток, поклавши це першочерговим завданням сім'ї, а потім навчальних закладів.

Статтею 59 Закону України «Про освіту» (ВВР 1991, № 34, с. 451) детально визначено першочергові дії з виховання, навчання і розвитку дітей батьками:

«Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини».

Частина друга статті 150 СК зобов'язує батьків піклуватися про здоров'я дитини^ її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Установлений законом цей обов'язок батьків може включати в себе такі заходи: ознайомлення і, відповідно, дотримання рекомендацій щодо санітарно-гігієнічних умов для дітей (їх навантаження, режим, харчування, одяг побутові умови): створення умов і заохочення до занять фізичною культурою і спортом тощо.

Без допомоги і втручання держави в оздоровчий процес дітей батьки не зможуть самостійно в повній мірі справлятися з цим завданням.

Тому у статті 6 Закону України «Про охорону здоров'я» передбачено низку законодавчих заходів для подання допомоги батькам в оздоровчому процесі дітей,*» саме:

«Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

• зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

• забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;

• боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів ті чистої питної води;

• створення безпечних і здорових умов праці;

• надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;

• забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;

• розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охорони ре-продуктивного здоров'я;

• пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством»-.

Частина третя статті 150 СК зобов'язує батьків забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Ці вимоги закону відповідають і конституційним вимогам про обов'язковість серед-ньої освіти (стаття 53).

Тому основним принципом освіти в Україні є доступність для кожного громадянина всіх видів освітніх послуг, що надаються державою. Правове регулювання діяльності національної системи освіти ґрунтується на відповідних положеннях законів України «Про освіту», «Про охорону дитинства», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту» тощо.

Відповідно до цих законів батьки зобов'язані створити необхідні умови для під-готовки до занять у домашній обстановці, а також створити загальні умови для своє-часного отримання дітьми середньої освіта і професійної підготовки. За порушення законодавства про загальнообов'язкову середню освіту передбачена адміністративна відповідальність батьків (стаття 184 АК України).

Повага до дитини — це повага до її прав, визначених Конвенцією, зокрема в статті 8; «держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження інди-відуальності, включаючи громадянство, ім'я і сімейні зв'язки, не допускаючи проти-законного втручання»,^

На розвиток цих вимог цією ж Конвенцією передбачені статтями 12 — 16 права дитини: право вільно висловлювати власні погляди; висловлювати свої думки; бути заслуханою; повага до прав дитини на свободу думки, совісті і релігії.

Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя.

Такі ж вимоги до поваги дітей, передбачені статтею 9 Закону України «Про охорону дитинства».

Батькам надається право відповідно до частини п'ятої статті 150 СК віддавати дітей на виховання окремим особам, якщо це відповідає інтересам дітей. Під інтересами дітей слід розуміти інтереси їх правильного виховання, яке відповідає тим загальним правилам, цілям, які поставлені законом перед батьками. Найчастіше право передавати дітей на виховання батьки використовують для передачі їх своїм родичам (бабі, діду, бездітній тітці), дитячим установам, які мають для цього належні умови.

Особи, які виховують дитину, передану їм батьками, не набувають батьківських прав щодо цієї дитини, а їх обов'язки обмежуються створенням для дитини належних побутових.і духовних умов життя. Права та обов'язки батьків, установлені законом, поширюються і на цих осіб. Однак і в цьому випадку батьківські обов'язки щодо дитини не припиняються, а тому виховання дитини сторонньою особою повинно бути під постійним наглядом батьків. Вони несуть відповідальність в першу чергу за пра-вильне виховання дитини.

Частина шоста статті 150 СК передбачає заборону будь-яких видів експлуатації батьками своєї дитини.

Захист від усіх форм експлуатації дітей передбачено Конвенцією про права дитини. Так, у статті 32 записано:

«Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути пере-

решкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку.

Держави-учасниці вживають законодавчі, адміністративні і соціальні заходи, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб забезпечити здійснення цієї статті. З цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, держави-учасниці, зокрема:

а) встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу;

б) визначають необхідні вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці;

в) передбачають відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного здійснення цієї статті».

Стаття 34 цієї Конвенції зобов'язує держави-учасниці захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації, приймати всі необхідні методи, заходи і форми для запобігання:

а) схиленню або примушуванню дитини до будь-якої сексуальної діяльності;

б) використанню з метою експлуатації дітей у проституції або в іншій незаконній

сексуальній практиці;

в) використанню з метою експлуатації дітей в порнографії та порнографічних матеріалах.

У нашому законодавстві, наприклад, за експлуатацію дітей передбачена кримінальна відповідальність (стаття 150 КК) за проституцію або примушування чи втягнення до заняття проституцією (стаття 303 КК) тощо.

Стаття 164 СК передбачає позбавлення батьківських прав, якщо вона /він вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Закон вимагає, здійснюючи свої права з виховання дітей, батьки повинні поважати їх людську гідність і не вдаватися до насильницьких методів виховання. Цю умову закріплено у статті 26 Конституції України про право людини на недоторканність, у Конвенції ООН про права дитини, де у статті 19 зазначається, що дитина має право на захист від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образи чи брутального поводження і експлуатації, включаючи сексуальні зловживання з боку батьків.

Стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає не тільки право дитини на захист від усіх форм насильства, а й заходи із запобігання насильства з боку батьків, які здійснює держава.

Так, у статті 10 Закону зазначається: «Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на засадах взаємоповаги, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини».

Закон забороняє не лише фізичні, а й інші види покарання, які принижують людську гідність (позбавлення їжі, тримання закритими в підвалі, льосі, утримання на колінах, у наручниках тощо).