Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чо-тирнадцяти років, визначається нею самою.



Комментарий:

Стаття 160 СК спрямована на загальні правила на добровільне (мирне) вирішення визначення місця проживання дитини, незалежно від того, живуть батьки разом чи ні

Так, правове питання про місце проживання дитини залежить від її вікового цензу.

Питання про місце проживання дитини віком до десяти років вирішується самими батьками, оскільки дитина не досягла ще того вікового цензу, коли вона може бути рівноправним учасником переговорного процесу між її батьками про те, з ким із них вона буде проживати. Між тим вона може бути з цього приводу вислухана батьками.

Крім того, Цивільний кодекс в частині четвертій статті 29 визначив, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Питання про місце проживання дитини віком від десяти до чотирнадцяти років

вирішується батьками та самою дитиною.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК місцем проживання фізичної особи ві-

ком від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів)

або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання встановлено

за згодою між дитиною та батьками.

У разі спору місце проживання фізичної особи віком від десяти до чотирнадцяти

років визначається органом опіки та піклування або судом. Місце проживання не-

повнолітньої дитини від чотирнадцяти років до досягнення повноліття батьки уже

не вирішують — це право самої дитини. Якщо вона буде силоміць направлена до не-

бажаного нею місця проживання, одного з батьків, то вона (дитина) як особа, що має

повну процесуальну дієздатність, може звернутися зі скаргою за захистом своїх прав

до органу опіки та піклування або суду.

Якщо за статтею 17 ЦК 1963 року місцем проживання дитини віком до 15 років

визначалося місце проживання її батьків, опікунів, то відповідно до частини другої

статті 29 ЦК, 2004 р., фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає

собі місце проживання,

місце Отже, питання, з ким і де буде проживати неповнолітня особа віком від чотирнадцяти років, батьками не вирішується, але вони не можуть бути і сторонніми спостерігачами, їх думка не байдужа для неповнолітнього, де краще жити.

Неповнолітня дитина відповідно до статті 29 ЦК вправі сама вирішувати, де вона

буде проживати, тобто відпала необхідність вирішувати ці спори між батьками та

дитиною в судовому порядку.

Законом не передбачено, як вирішується доля дітей та їх право на вибір місця проживання, хто повинен вирішувати кінцевий результат спору між батьками і дітьми,

якщо у сім'ї двоє дітей віком 10 і 15 років, близнюки — віком 15 років.

У першій групі донька віком 10 років бажає залишитися з матір'ю, а син 15 ро-

ків — з батьком.

У другій групі — один з близнюків бажає залишитися з матір'ю, а другий виявив

бажання жити з дідусем.

Як вийти правильно батькам із таких ситуацій, а надалі, може, і судом?

За загальним правилом діти могла би проживати разом — усе ж таки рідні (повно-

кровні) брат і сестра, близнюки, довгий час росли і виховувалися разом.

Якщо слідувати букві закону, то силоміць ніхто не має права примусити дитину

після виповнення чотирнадцяти років жити там, де вона не бажає. У цьому випадку

від батьків вимагається мудрість, виваженість, зрілість, знання психології дитини,

щ°б переконати дитину не розлучатися, не розривати братські зв'язки, а якщо це

відбулося, то зберегти їх почуття братства, кровної спорідненості і при окремому

проживанні.

Але якщо в названих двох ситуаціях батьки проти волі дітей прийняли таке рішення, то на захист прав дітей буде суд, орган опіки та піклування, якщо це батьківське рішення оскаржить п'ятнадцятирічна дитина.

Одним із видів договорів між подружжям, колишнім подружжям є договір про ви-значення місця проживання дітей, батьків, які окремо проживають.

Як будь-який договір, він повинен мати форму, передбачений спосіб його виконання і відповідальність за ухилення від його виконання.

Закон конкретно не передбачив цих вимог, він тільки вказав, що «має бути згода». Якщо мати на увазі вимоги договору (правочину), які передбачені статтею 203 ЦК України, то він повинен бути вільним, спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не може суперечити правам та інтересам малолітніх чи неповнолітніх дітей, вчинений у формі, установленій законом.

Оскільки законодавець не передбачив конкретну форму договору про визначення місця проживання дитини, то виходячи із цього слід вважати, що він може бути усним або письмовим і не обов'язково нотаріально посвідчений. Якщо такий договір учиняється вільно, то він повинен виконуватися також вільно, без примусу.

Той з батьків, з ким за договором проживатиме дитина, не матиме переважного права на її виховання. Він зобов'язаний поважати батьківські права другого з батьків і не тільки давати йому можливість спілкуватися з дитиною, а й радитися з ним із питань її виховання, навчання тощо. Не мають права батьки самовідсторонитися від виховання дитини, якщо вони за договором між собою передали її на проживання іншим особам. Вони також будуть нести відповідальність за їх належне виховання, утримання та ухилення від виконання батьківських обов'язків.


Получите консультацию юриста онлайн!