1. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
2. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловжи-вання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
3. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
4. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
5. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Комментарий:
Стаття 159 СК дещо змінила текст статті 65 КпШС і, зокрема, якщо за раніше чинною статтею 65 КпШС батько, який не проживає з дитиною, мав право звернутися до суду з питань спілкування з дитиною після розгляду справи органами опіки та піклування, в разі невиконання другим батьком прийнятого цим органом рішення, то тепер це не обов'язково.
Звернення до суду заінтересованої особи може мати місце як до звернення до органу опіки та піклування, так і після такого звернення.
При цьому до суду можуть звернутися батьки: один за вирішенням спору про усунення перешкод у спілкування з дитиною, другий — про оскарження, прийнятого рішення органом опіки та піклування, що передбачено пунктом 1.8 Правил опіки та піклування від 26.05.99 р. за № 34/166/131/88.
Як зазначалося раніше, для правильного виховання дитини важливо, щоб у її вихованні брали участь обоє батьків — батько і мати.
Обмеження прав одного з батьків на зустріч і особисте спілкування з дитиною не може мати постійного характеру, інакше воно перетворилося 6 на позбавлення цього права. Невиконання вимог закону одним із батьків, з ким проживає дитина, дає право іншому з батьків, який не проживає з дитиною, звернутися безпосередньо до суду. При цьому він захищає не тільки своє право на виховання та спілкування з дитиною, а й дитини, оскільки усунення одного з батьків від виховання і спілкування з дитиною, порушує права самої дитини на батьківську турботу.
Між тим і той з батьків, який звертається до суду, повинен довести, що він ужив усіх заходів для того, щоб порозумітися з матір'ю дитини і добровільно вирішити питання виховання дитини, а також що він за своєю поведінкою має таке право. Може мати місце, коли батько звернеться до суду, а мати дитини у порядку пояснення до його позову, заяви, що вона не заперечувала, щоб батько зустрічався з дитиною, і робить це регулярно. Звичайно, в таких випадках суд не може відмовити позивачу в позові з причини відсутності спору, суд все одно змушений буде, гаячи час, розглядати такий «спір».
Також необхідно, щоб батько (мати) були гідними виховувати дитину, щоб дитина була згодна зустрічатися і спілкуватися з батьком (матір'ю).
Позов про усунення перешкод подається до загального суду і розглядається він у загальнопозовному порядку.
При підготовці справи до розгляду суд повинен затребувати і одержати висновок органу опіки та піклування дає зважаючи на те що, наприклад, уже є з цього приводу рішення органу опіки та піклування, що передбачено частиною 5 статті 19 СК.
Так, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Якщо було рішення органу опіки та піклування за цим спором, то обов'язково до цього письмового висновку залучається це рішення.
Стороною у справі як позивач виступатиме той з батьків, який подав позов і який не проживає з дитиною і порушує право якого на спілкування з дитиною, дід, баба та інші особи, які на законних правах утримують і виховують дитину.
Участь у розгляді справи обов'язково повинен брати представник органу опіки та піклування, спеціаліст з дитячої психології, педагог, а в деяких випадках з урахуванням віку, стану здоров'я — дитина, щодо якої вирішується спір. Бажано, щоб разом з дитиною був залучений до участі у справі педагог, вихователь дитини, які можуть надати суду висновок про висловлену думку дитини з приводу спору (наприклад, висловлення було зроблено осмислено, щиро, правдиво, без впливу батьків, інших осіб) і про саму дитину, що вона правдива, щира, любить батьків, про що висловилася в їх присутності.
Думку дитини не завжди слід брати до уваги, якщо вона не аргументована, висловлена під впливом одного з батьків. Але якщо дитина категорично заявляє про небажання спілкуватися з батьком (матір'ю) і наводить докази, то слід прислухатися, а в деяких випадках і відмовити батькові (матері) у позові.
Не обов'язковий висновок органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо об-ґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Усе це оцінюється судом, відповідно до статті 212 ЦПК нарівні всіх наданих наявних доказів у їх сукупності.
У тому випадку, якщо дану справу було розглянуто органом опіки та піклування і було винесено рішення, яке почато виконанням, якщо орган опіки та піклування відповідно до частини третьої статті 19 СК сам не припинить виконання рішення, то суд за заявою заінтересованої особи може відповідно до статей 151, 152 ЦПК, а також пунктів 1, 2, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» постановити ухвалу про продовження його виконання навіть і тоді, коли один з батьків оскаржує рішення органу описи та піклування. Призупинити виконання такого рішення можна у винятковому випадку, коли продовження виконання рішення загрожує здоров'ю дитини та іншим інтересам, які мають істотне значення (наприклад, орган опіки та піклування виніс рішення про зустріч батька з дочкою, а батько приходить на зустріч у нетверезому стані, допускає сексуальні домагання, намагався викрасти дитину тощо).
З урахуванням наданих доказів, висновку органу опіки та піклування, думки дитини суд може заборонити зустрічі батьки з дитиною на деякий час, замінити зустрічі спілкуванням телефоном, з допомогою листів, а в деяких випадках визнати зустрічі з обов'язковою присутністю іншого з батьків, інших осіб, наприклад, педагогів, вихователів, дідуся, бабусі.
Хоча рішення суду є обов'язковим і повинно беззастережно виконуватися (стаття 14 ЦПК), проте у цих випадках не завжди можливо його виконати примусово та і відсутня на цей рахунок правова база примусу. Виходячи з цього законодавець на підставі судової практики за такими справами як санкцію за умисне невиконання рішення в частині четвертій статті 159 СК передбачив у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
Така передача дитини, наприклад тому батькові, який бажає виховувати дитину, може мати місце як виняток і процесуально цей порядок не врегульовано.
Коли суд може прийняти таке рішення, під час слухання справи заінтересованої особи про злісне ухилення другого з батьків від виконання рішення органу опіки та піклування з проханням передати йому дитину з цього приводу, наводячи відповідні докази чи в окремому позовному провадженні про передачу йому дитини у зв'язку не тільки, наприклад, зі злісним ухиленням від виконання рішення опіки та піклування, а й узагалі, із злісним порушенням прав батька і дитини на спілкування?
Думається, що можливі обидва варіанти, хоча ці вимоги заінтересованої особи дуже подібні за змістом зі статтею 160 СК.
Доказом злісного невиконання рішення органів опіки та піклування повинен бути не тільки акт органу опіки та піклування, а й акти про неможливість виконання рішення державного виконавця.
Можлива й інша ситуація, передбачена статтею 159 СК: є рішення суду про дозвіл батька (матері) зустрічатися з дитиною, особисто спілкуватися з нею, але другий з батьків протягом тривалого часу не виконує це рішення не з поважних причин. У цьому випадку, знову ж таки як санкція щодо недобросовісного батька, другий із батьків може звернутися окремо до суду чи органу опіки та піклування.
Частиною п'ятою статті 159 СК передбачено: особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Законодавець мав на увазі відшкодування матеріальної шкоди, яка виникла: у процесі підготовки справи до розгляду (оплата послуг адвоката, консультацій, оплата за одержання необхідних документів, транспортні витрати тощо); матеріальну шкоду, яка виникла під час слухання справи (допомога у судовому засіданні адвоката, судові витрати, плата за проїзд, проживання тощо). Звичайно, ці витрати повинні бути доведені в суді з допомогою письмових доказів.
Моральну шкоду (її розмір) суд визначає відповідно до статті 23 ЦК і наданих доказів понесення завданої моральної шкоди. Позов може бути заявлений як підчас слухання справи про усунення перешкод на спілкування з дитиною, так і в окремому провадженні.
При задоволенні позову на підставі статті 159 СК резолютивна частина рішення повинна бути сформована так, щоб рішення було виконуючим. Наприклад, при наданні дозволу на зустрічі батька з дитиною повинно бути визначено день, годину, місце спілкування батька з дитиною, у присутності кого, за місцем проживання когось із них чи іншої особи, періодичність, їх тривалість.