ВІД ІНШИХ ОСІБ (СТАТТЯ 163 СК)

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

2. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Сімейне законодавство всебічно захищає батьківські права.

Якщо батьки не можуть здійснювати своїх прав унаслідок того, що хтось неправомірно утримує у себе дітей і тим самим перешкоджає батькам здійснювати їх виховання, батьки вправі вимагати передачі їм дітей, а в разі відмови повернути їх добровільно, мають право звернутися до суду за захистом порушеного свого права.

Дитина може опинитися на піклуванні інших осіб або установ з різних причин. Інколи самі батьки тимчасово доручають її виховання родичам або близьким товаришам, інколи дитину влаштовують у дитячі заклади або передають опікуну, у зв'язку з тимчасовою відсутністю батьків (довготривале службове відрядження) або неможливістю для них з якихось інших причин (наприклад, унаслідок тяжкої хвороби) здійснювати догляд за дитиною, в інших випадках після смерті батька (матері), з яким (якою) проживала дитина, родичі останнього (останньої) відмовляються передати дитину

другому з батьків.

Вимога про повернення дитини пред'являється до суду за місцем знаходження дитини, тобто за місцем проживання осіб, які утримують дитину.

На підставі статті 19 СК ці справи розглядаються за обов'язкової участі як третя особа органи опіки та піклування, які проводять всебічне обстеження умов життя сторін, вислуховують бажання самої дитини з приводу пред'явленого позову, з ким би вона бажала проживати, і дають суду з цього приводу письмовий висновок, слід чи ні задовольняти вимоги батька.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на виховання своїх дітей і проживання їх із ними (ним), проте це не означає, що заявлені ними вимоги в усіх випадках підлягають безумовному задоволенню. Суд має право відмовити в задоволенні позову батьків про повернення дитини, якщо дійде висновку, що передання їм (йому) дитини не відповідає її (дитини) інтересам.

Такого висновку суд може дійти тільки в тих випадках, коли встановить, що батьки не в змозі взагалі здійснювати виховання дитини. Безумовно, за таких умов вимоги батьків не можуть бути задоволені. Між тим, вирішення справи залежить не тільки від поведінки батьків. Дитина — це людська особа зі своїми неповторними особливостями, не рахуватися з якими неможливо. Іноді відібрання дитини із сім'ї, в якій вона опинилася через ті чи інші обставини, нехай вони і не пов'язані з виною батьків, може настільки тяжко її травмувати, так несприятливо відображатися на її подальшому вихованні, що вимоги батьків необхідно відхиляти.

Судова практика йде тим самим шляхом: якщо спір про виховання дітей іде між батьками та іншими особами (родичами, опікунами, дитячими закладами охорони здоров'я тощо) батьки, звичайно, мають переважне право на виховання своїх дітей. Особливу увагу слід звертати на виявлення моральних рис батьків або інших осіб, які претендують на виховання дітей.

При розгляді такого роду позовів інколи виявляється, що не тільки особи, ВСЯКИХ знаходиться дитина, а й батьки не спроможні належним чином здійснювати його виконання. Звичайно, у таких випадках орган опіки та піклування, що беруть участь у справі, заявляє вимогу про відібрання дитини і передання її на піклування органів опіки та піклування і якщо заявлений позов про стягнення аліментів, то одночасно стягуються аліменти з батьків на користь держави.

Позови можуть бути заявлені як обома батьками, так і одним із них, якщо вони не позбавлені батьківських прав або не визнані рішенням суду недієздатними. Неповнолітні батьки також мають право на захист прав та законних інтересів своїх дітей і можуть заявляти позови про відібрання їх дітей та передачу їм на виховання.

Якщо позов заявлено одним з батьків, то суд може залучати зі своєї ініціативи до участі у справі й другого з батьків, хоча дитина і не перебуває в нього на вихованні, оскільки цей із батьків не повинен бути байдужим до долі своєї дитини, виходячи із рівності прав та обов'язків батьків з виховання та утримання дітей.

Відповідачем у справі може бути будь-яка фізична особа, яка фактично утримує дитину без достатній підстав, юридичні особи (заклади освіти, охорони здоров'я, дитячі заклади).

Вимагати повернення дітей від осіб, які утримують дитину на підставі закону чи рішення суду, батьки не мають права.

Наприклад, мати при народженні дитини підкинула її якійсь сім'ї, яка згодом її усиновила, або дитина була підмінена при народженні в пологовому будинку чи в іншому закладі охорони здоров'я і також була усиновлена. У цих випадках спір може йти не про відібрання дитини, а про оспорювання материнства, визнання свого мате-ринства шляхом звернення до суду та надання необхідних доказів факту народження нею дитини (стаття 139 СК).

Підготовка справи до розгляду про відібрання дитини така сама, як і за спорами про визначення місця проживання дитини між батьками.

При розгляді справ по суті суд бере до уваги можливість батьків забезпечити належне виховання дитини, характер її відносин між собою, прихильність дитини до осіб, які її утримують, та інші конкретні обставини, в тому числі, з якої причини дитина опинилася в осіб, від яких позивач вимагає відібрання дитини, чому вона не проживала з батьками.

Наприклад, до Куп'янського міського суду звернувся з позовом К. до П. і В. про відібрання доньки Є. віком 4 роки, посилаючись на те, що дід і баба незаконно утримують його дочку, яка залишилася у них проживати після смерті їх дочки, матері дитини. При цьому він зазначав, що вдруге одружений, дружина має своїх двох дітей, згодна виховувати і його доньку, що матеріально він забезпечений і весь час, поки донька перебувала у відповідачів, він з нею спілкувався, надавав матеріальну допомогу. Орган опіки та піклування надав висновок, що дівчинку необхідно передати батькові. Заперечуючи проти позову колишнього зятя, відповідачі вказали, що він обманює суд, оскільки онуку вони виховують та утримують з дня її народження, вона знає тільки їх як батьків; після смерті їх доньки, а дружини відповідача, він протягом трьох років з дочкою не зустрічався, інколи передавав гроші, але це була пенсія дитини, і то не завжди, його друга дружина має двох своїх дітей, позивач не працює і йому потрібна не донька, а її пенсія. Вони вважають, що з урахуванням інтересів дитини, вона повинна проживати з ними. Для виховання та утримання вони мають відповідний вік і достаток.

Суд, установивши всі ці обставини, перевіривши письмові докази, заслухавши свідків, висновок представника органів опіки та піклування про передачу дочки батькові, дійшов іншого, протилежного висновку та у позові батькові відмовив, залишив онуку на виховання відповідачам.

З таким рішенням суду погодилася і судова інстанція вищого рівня. В одному із судів Харківської області трапився такий випадок, коли позов був заявлений до однієї особи, яка утримувала дитину, а в судовому засіданні було встановлено, що дитина передана цією особою іншій особі на виховання (перевиховання). Суд у цьому випадку, не виключаючи першого відповідача зі справи, на прохання позивача притягнув до участі у справі як співвідповідача другу особу (стаття 33 ЦПК) і, постановляючи позитивне рішення, у резолютивній частині його зобов'язав як першого відповідача, так і співвідповідача передати дитину позивачу на виховання.

У цьому випадку рішення буде виконано і не потребується знову пред'являти позов до особи, яка утримує дитину, яку їй передав інший відповідач.

Вимоги батьків до дитячих установ, закладів охорони здоров'я про повернення дітей висуваються на загальних підставах і розглядаються судами відповідно до правил Цивільного процесуального кодексу України.