1. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.

Виконуючи свій обов'язок, передбачений статтею 150 СК щодо обов'язків батьків на виховання та розвиток дитини у сфері охорони здоров'я, фізичного та духовного розвитку, батьки повинні забезпечити виконання цих обов'язків конкретними діями, матеріальною базою тощо.

Виконуючи добросовісно ці обов'язки батьки постійно купують для дитини (дітей) речі, необхідні для її духовного та фізичного розвитку.

У раніше чинному КпШС не визначалося окремою статтею поняття самостійного права дитини на речі, придбані батьками для її духовного і фізичного розвитку.

Так, у коментарі до статті 28 КпШС наведено: «Неповнолітні діти при житті батьків права на майно не мають. Речі, придбані для дітей, становлять спільну власність подружжя. Проте слід вважати, що вони повинні присуджуватися тому з подружжя, при якому залишаються діти, понад ту частку, що належить цьому з подружжя, і без відповідної компенсації». Якщо буквально проаналізувати цю тезу, то і раніше дитячі речі були неподільні і вони слідували за дитиною.

Стаття 174 СК уперше законодавчо проголосила: усе те майно, яке придбано кон-кретно дитині, а не те, яким вона користувалася разом з батьками, є її власністю.

Не можна погодитися з твердженням про те, що власність дитини на речі (виникнення власності) є факт передачі їй речі в користування. Так, батько придбав комп'ютер для роботи, цим же комп'ютером користується й дитина, батько — артист музичного оркестру придбав для себе баян, син, який навчається в музичній школі, також ко-ристується цим баяном. Але ні в першому, ні в другому випадку, у разі виникнення спору між батьком і дитиною, про право власності на ці речі, суд на підставі

користування» ними право власності за дитиною не визнає. Потрібні незаперечні докази, що саме для дитини купувалися ці речі, а не для загального користування.

Законодавець дав перелік тих предметів, які повинні батьки придбавати для забез-печення розвитку дитини, навчання та виховання. Це; одяг, якою б не була його ціна; інші речі особистого вжитку (туалетні приналежності, ліжко, стіл для навчання тощо); іграшки, незалежно від їх ціни (літаки, техніка, роботи, які керуються автоматично); книги (дитяча, навчальна, художня література, незалежно від кількості накладів); музичні інструменти (будь-яких видів); спортивне обладнання (велосипеди, тренажери, стінки тощо); телевізори, радіоприймачі, мобільні телефони тощо.

Виникає практичне запитання: як бути з речами, які є спільною власністю дітей? Особливо в тому випадку, коли вони мають намір проживати окремо (наприклад, при розлученні батьків один має намір проживати з матір'ю, а другий — з батьком)? Хто буде проводити і в який спосіб їх розподіл? Як можна розділити піаніно, комп'ютер, велосипед, якщо вони в одному екземплярі і є неподільними речами? Напрошується висновок-відповідь, що їх поділом будуть займатися батьки, у тому числі може мати місце і грошова компенсація за ті речі, які не одержить один із дітей. Малолітні діти не можуть бути сторонами за цими справами, їх права будуть захищати батьки, а тому в резолютивній частині рішення за дитиною право власності не буде визначатися, ці речі будуть передані тому з батьків, з яким буде проживати дитина.

Отже, при розподілі майна батьками вони не можуть претендувати на майно дитини (дітей).