1. Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

2. У раді, смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти е власністю

дитини.

Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої

дитини.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Стаття 179 СК є продуктом багаторазових скарг платників аліментів (батьки») на те, що аліменти матерями (одержувачами) використовуються не за призначенням і вимагали перераховувати їх на банківський рахунок на ім'я дітей до їх повноліття.

Прийняття цієї статті є слушним і своєчасним.

Тепер законодавчо закріплено, хто є власником аліментів, і на цій підставі можливо здійснювати більш дієвий контроль з боку дитини, органу опіки та піклування за цільовим використанням аліментів.

Мати, яка пред'явила позовну заяву про стягнення аліментів на дитину, є не тільки законним представником цієї дитини, а й розпорядником аліментів, стягнутих на дитину. Стягуючи, наприклад, з батька аліменти, суд у рішенні зазначає, що вони стягуються на дитину, але на користь матері дитини, бо малолітня дитина (до 14 років) недієздатна і не має права самостійно одержувати аліменти та розпоряджатися ними.

Поняття «аліменти» мають дуже давню історію. Так, спочатку виникла «аліментизація» — пізньолатинське alimentatio, від латинського alimentum — їжа, утримання, у стародавньому Римі наприкінці І — середини НІ століть — система державної допомоги дітям, малозабезпеченим батькам і сиротам, що створювалася з відсотків, які одержувалися від дрібних і середніх землекористувачів за видачу їм кредиту державою.

Аліменти (від латинського alimentum — їжа, утримання) — кошти, які в установлених законом випадках один член сім'ї зобов'язаний сплачувати на другого. Підставою для стягнення аліментів завжди є сімейні відносини — шлюб, спорідненість, усиновлення.

Тобто аліменти — це кошти особливого призначення — на їжу, утримання того, на ім'я кого вони стягнуті, а не на того, в користування кого вони передані за рішенням суду.

З прийняттям статті 179 СК тепер дитина відповідно до свого віку, стану здоров'я має можливість контролювати використання коштів, які стягнуті на її ім'я (утримання) і, на випадок їх нецільового використання, якщо мати не прислухається до зауваження і пропозиції дитини щодо цільового використання аліментів, а вона (дитина) відповідно до статті 171 СК має на це право і мати повинна її вислухати, дитина має право звернутися до органу опіки та піклування зі скаргою. Орган опіки та піклування повинен вислухати дитину з цього приводу, провести перевірку.

У разі нецільового витрачання аліментів платник має звернутися до суду про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини.

Дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, має право безпосередньо брати участь у розпорядженні стягнутих на її утримання аліментів. Це означає, що одержувач аліментів повинен не тільки радитися з неповнолітньою дитиною, як краще використати аліменти, але й залучати її до розподілу цих коштів. Тепер мати не зможе використати аліменти на свої особисті цілі.

Частина друга статті 179 СК передбачає власність на аліменти лише дитини, якщо помре стягувач аліментів (батько чи мати). У тому випадку, якщо після смерті, напри