1. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо

від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення

права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме

майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації.

Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього

договору.

2. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із

батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

У разі укладення такого договору той із батьків, з кий проживає дитина,

зобов'язується самостійно утримувати її.

3. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо,

від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

4. На майно, одержане за договором відповідно до частини першої Цієї статті,

не може бути звернене стягнення.

5. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

6. Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.

У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

7. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до

частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків,

з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню.

Один із договорів, які можуть укладатися між батьками з приводу виховання і утримання дитини, який дозволений законом, а саме ст. 190 СК, це договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на не-рухоме майно.

Предметом договору є аліменти, тобто грошова одиниця, які повинен виплачувати в обов'язковому порядку один із батьків на виховання і утримання дитини (частіше це батько дитини), і нерухомість, яка належить на праві приватної власності особисто або сумісно платнику аліментів, свого роду бартер — ти відмовляєшся від аліментів на дитину, я відмовляюся від права власності замість аліментів і передати дитині.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До не-рухомих речей належать: земля, будинки, споруди як житлового, так і виробничого призначення.

Стаття 190 СК називає нерухомі речі, які може передати батько дитині, це: земля, будинок, квартира тощо. Тобто перелік нерухомості, яку може передати батько дитині, не є вичерпним, він може передати дитині садибу, приміщення виробничого призначення, магазин — усю ту нерухомість, яка повинна бути відповідно до ст. 210 ЦК України зареєстрована в державному органі реєстрації нерухомості.

Нерухомість може належати платнику аліментів як цілий єдиний об'єкт (цільний комплекс), так і частково, але обов'язково він повинен бути зареєстрований як об'єкт, що належить відчужувачу.

Відповідно до п. 182 Інструкції при порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 20/5 від 03.03.2004 р., між батьками, один з яких проживає окремо від дитини, з дозволу органу опіки та піклування може бути укладений договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передаванням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Умовами договору може бути визначено набувачем на нерухоме майно як саму дитину, так і дитину разом з тим з батьків, з яким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

Укладення та посвідчення договорів про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передаванням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) здійснюється з дотриманням вимог пунктів 40, 181 Інструкції,

Отже, договір повинен бути укладений у письмовій формі, з дозволу органів опіки та піклування і зареєстрований в органі реєстрації нерухомості — Бюро технічної інформації (БТІ).

Суб'єктами договору, як вбачається з Інструкції, можуть бути батьки між собою, а також дитина, яка на день укладення договору досягла 14 років, тобто договір буде в цьому випадку тристоронній.

Інші особи, з якими проживає дитина, укладати такий договір не мають права. Слід мати на увазі, що договір про припинення права на аліменти може укладатися на особисту приватну власність. Якщо право власності належить відчужувану на праві спільної сумісної власності, то для укладення такого правочину він повинен визначити свою частку (п. 173 Інструкції).

Із змісту договору вбачається, що набувачем (власником) нерухомості за договором є лише дитина (в більшості випадків), яка досягла 14 років як рівноправна сторона в договорі. Набувачем із правом спільної часткової власності є дитина (ще малолітня) і той з батьків, з яким проживає дитина. Якщо такий договір укладений відповідно до вимог закону, то платійник аліментів звільняється в подальшому від обов'язків надавати дитині матеріального утримання. Той з батьків, з ким проживає дитина, після укладення договору про передачу у власність нерухомого майна зобов'язується утримувати дитину самостійно (що належить у договорі вказати окремим пунктом). Ні зміна матеріального стану, ні зміна стану здоров'я не буде підставою для звернення до суду з позовом про поновлення стягнення аліментів. Навіть коли передана дитині нерухомість буде зруйнована, згорить тощо.

Разом з тим, укладення договору про передачу власності на нерухоме майно не звіль-няє відчужувача цього майна — платника аліментів від додаткових витрат на дитину при особливих умовах (ст. 185 СК), що можуть бути стягнені з нього незалежно від виду вартості переданого майна на загальних підставах.

Для забезпечення утримання дитини встановлено частиною 4 статті 190 СК правило про неможливість звернення стягнення на предмет договору, оскільки по суті це аліменти дитини, а на них стягнення не допускається. Таким чином, на нерухоме майно, яке одержане дитиною самостійно як сумісну часткову власність з батьком за договором не зможуть претендувати ні кредитори того з батьків, хто проживає з дитиною, ні кредитори самої дитини, яка досягла 14 років (ст. 89 СК). Наприклад, відповідно до статей 33, 1179 СК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно, а також за шкоду, завдану нею іншій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє правочин за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо нерухомого майна повинна бути письмова, нотаріально засвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків. У разі заперечення того з батьків, з ким проживає дитина, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 п. З ст. 71 ЦК).

Нотаріусами такі правочини укладаються за правилами п. 40 Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 р.

Відмова органу опіки та піклування в дачі згоди на укладення правочину неповно* літньою дитиною від 14 до 18 років може бути оскаржена в суді у загальному порядку.

Може бути оскаржена у суді і відмова нотаріуса у посвідченні правочину.

Підставою стягнення аліментів з батьків є їх кровний зв'язок з дитиною. Якщо ж за рішенням суду ім'я батька, матері буде виключене з актового запису про народження як батька, матір дитини, то за його (її) позовом договір про припинення аліментів у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно судом визначається недійсним.

Виключення батька, матері як батьків дитини означає, що аліменти стягувалися з нього не на законній підставі. Визнання договору недійсним не залежатиме від того, скасоване чи ні рішення суду про стягнення аліментів на дитину, достатньо рішення про скасування батьківства, материнства. Після визначення судом договору недійсним це майно повертається у власність відчужувача, тобто він знову набуває на нього права власності згідно з правилами ст. 216 ЦК України.

Для того, щоб були виконані правила статті 216 ЦК України, суд повинен у ре-золютивній частині рішення допустити поворот виконаних дій нотаріусом, органом реєстрації нерухомості, указавши, що право власності на набувача за договором ану-люється, а на відчужувача поновлюється.

Крім того, за позовом відчужувача нерухомого майна договір про припинення права на аліменти може бути розірваний (а не визнаний недійсним), якщо той із батьків, з ким проживає дитина і який по договору є співвласником з дитиною на нерухомість, не виконує своїх обов'язків з її утримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди інша сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

У нашому випадку відчужувач розраховував на те, що не буде платити дитині алі-менти, її буде одноособово утримувати інший з батьків.

Злісне невиконання договору з боку батька, який одержав права власності на не-рухомість, може проявитися в злісному ухиленні від утримання дитини, передачі її на виховання (самовідсторонення), залишенні дитини сам на сам і виїзді за кордон, жорстокому поводженні з дитиною, яка повернулася до відчужувача, і т^ін.

За заявою батька дитини із наданням доказів про невиконання договору відповідачем суд розриває договір і допускає реституцію. На мою думку, такий договір може бути розірваний у частині передачі нерухомого майна батькові, з яким проживала дитина, і залишення договору в тій частині, де нерухомість передається дитині. Це може відбутися, якщо дитині виповнилося понад 14 років. У цьому випадку аліменти за минулий час не стягуються.